"Це тобі за Новоросію, бандерівко!"
Керівник далекосхідного українського хору стверджує: незгода з політикою влади коштувала їй втрати роботи й репутації
За рік з гаком, минулий після драматичних подій на київському Майдані, життя керівника українського хору з Хабаровська Наталії Романенко докорінно змінилася, йдеться у статті в Радіо Свобода.
Після поїздки до Києва її звільнили з роботи, вона залишилася без засобів для існування, проти неї висували кримінальні звинувачення, її викликали на бесіди в управління ФСБ для "формування правильної позиції". На минулому тижні на одній з центральних площ міста її облили зеленкою: "Ось тобі за Новоросію, бандерівко!"
Романенко вважає: співробітники спецслужб і чиновники ревно проводять політику Владіміра Путіна, переслідують її за спроби вільно висловлювати свою думку і захистити українських друзів.

Хабаровський хор, який отримав назву "Батьківська криниця", розпочав роботу на базі організації українського земляцтва "Зелений Клин" у 1992 році. Наталія Романенко стала його керівником у 1995 році, після цього поїхала вчитися в Україну. Через рік вона повернулася в Хабаровський край, а в 1999-му "Криниця" відокремилася від "Зеленого Клину" і стала самостійною громадською організацією, яку Романенко з тієї пори і очолює.

"Батьківська криниця" - учасник і лауреат багатьох міжнародних конкурсів. У 2013 році колектив їздив до Туреччини на Дні української культури в Анталії. Раз на два роки земляцтво "Криниця" разом з регіональним міністерством культури влаштовує Дні української культури. Щорічно разом з крайової науковою бібліотекою організація проводить "Шевченківські читання".

Обидва українські земляцтва в регіоні - і "Криниця", і "Зелений клин" - брали участь у міських і крайових фестивалях і святах. Обидва вони є членами " Асамблеї народів Хабаровського краю ". Наталія Романенко вважає, що з недавнього часу ставлення влади до "Криниці" змінилося: колектив перестали запрошувати на заходи, позбавили приміщень для репетицій. За словами Романенка, восени 2014 року "Криниці" в крайовому міністерстві культури відмовили в участі у фестивалі національних культур "Лики спадщини". Керівник хору пов'язує проблеми з тим, що в краї таким чином намагаються "придавити" українців, а також з тим, що вона не змогла мовчати про "правді про ситуацію в Україні". Як відомо, масове переселення українців на південь Далекого Сходу почалося ще в XIX столітті (тоді виникли топоніми Закитайщіна і Зелений клин ) і тривало в радянський час. У Хабаровському краї проживають зараз більше 25 тисяч українців, в Примор'ї - близько 50 тисяч/

Директор Будинку культури селища імені Горького, до якого формально приписана "Криниця", стверджує, що проблеми з його керівником, яка значилася в штаті Будинку культури і отримувала там зарплату, почалися задовго до її поїздки на Україну в кінці зими 2014 року і виникли начебто не через політичні погляди, а через прогули. За словами Ірини Дехнич, вона не бачила "Криницю" репетирувала в будинку культури, в якому хор має право користуватися приміщенням, з жовтня 2013 року.

Як пояснила Романенко, хор в цей час репетирував в інших приміщеннях, що знаходяться не так далеко від центру міста, як селище імені Горького. За словами Дехнич, Романенко вона "не може контролювати", а дозволу репетирувати в інших залах їй не давала. Романенко звільняли з роботи двічі - і двічі через суд вона відновлювалася. Як повідомила Дехнич, зараз хор в ДК не з'являється, Романенко офіційно перебуває на лікарняному, а третього квітня буде звільнена "за скороченням штатів".
У серпні 2014 хор позбувся приміщення в центрі по роботі з населенням "Співдружність", де репетирував майже чотири роки. Офіційна причина - "закінчення терміну дії угоди про співпрацю". Керівник центру Наталя Безрукова коментарів з цього приводу давати не стала, лише радить  Романенко "розібратися зі своєю совістю". У лютому 2015 хор втратив і приміщення в одному з міських будинків ветеранів. Його керівник пояснила, що випровадити  довелося відразу кілька колективів – не лише українську  "Криницю", але й ансамбль російської народної пісні "Берегиня" - у зв'язку з  складною економічною ситуацією. "Криза, нам потрібно заробляти, - сказала Олена Цілюрік . - Яка тут політика? "

Тепер хор займається в приміщенні, наданому "Асамблеєю народів Хабаровського краю". Його керівник Салават Сулейманов в бесіді з кореспондентом Радіо Свобода заявив, що виганяти колектив асамблея не збирається. Виступає проти будь якої дискримінації. "Ми не ділімо на "хороших" і "поганих". В наших проектах всі беруть участь.

Про свої проблеми, про роботу в хорі, про спілкування з Хабаровськім чиновниками і співробітниками ФСБ Наталія Романенко розповіла Радіо Свобода:
- Над чим ми зараз працюємо? Намагаємося співати а капела, старовинні українські пісні. Які могли б  співати при будь-якому варіанті, без супроводу, Які будуть затребувані під час концерту. Учасники нашого хору – і пенсіонери, і працюючі люди. Люди заслужені , цікаві, які розуміють, які зі мною багато років. Я з цим колективом 20 років, бачила, як виросла їхні діти, як народжують їхні онуки. У хорі співають не лише  українці, а й росіяни. У нас  є одна учасниця, у якої мама українка, а тато кореєць. На її появу на сцені глядачі завжди  радісно реагують. Люди запитують: "А ви що, теж українка?"
- Ви маєте українське коріння?
- Так, у мене українське коріння. Я народилася в Хабаровську та прожила в Хабаровську все своє життя, майже 43 роки. Тут же народилися мої діти. виходить, що я українка, яка народилася в Росії, Вже у іншому поколінні. Моя мама народилася в Прибайкаллі, в ті часи  там існувала Бурятська АРСР. Мій дід втік з України в до Сибіру від радянської влади.  Хотів потрапити на Далекий Схід, але коли доїхав до Іркутська, радянська влада дійшла вже до океану. Разом з бабусею, а вони були тоді молодими, сіли на баржу й вирушили вгору по Ангарі. На одній з приток Ангари їм сподобалось місце, де вони зупинилися і почали жити. Це Було бурятське село, поряд з яким невеликим хутором жили кілька українських родин. Мені батьки розповідали (діда я ніколи не бачила), що жити тоді було дуже важко: померли двоє дітей, які з ними приїхали з України. Їм допомогли вижити буряти. Згодом в тих місцях було багато пересильних казематів.
- І потім ваша батьківщина переїхала до Хабаровська, ще східніше?
- Маму запросили на викладацьку роботу в 1971 году до Хабаровського Інституту культури. Мама булу директором Будинку культури в Братську, найбільшого в Іркутській області. Батько поїхав вступати до цього  інституту. Познайомилися молодими в Братську, а одружилися в Хабаровську.
- Ві говорите українською? У побуті використовуєте, чи повністю  зросійщена українка?
-  Я вільно розмовляю українською і дуже люблю цю мову. Мої діти народилися в Хабаровську, але знають мову батьків, з дитинства розмовляють  українською. І люблять Україну.
- Президент Росії Владімір Путін заявив, що Росіяни і українці - це один народ. А ви як вважаєте?
- Кожного разу, коли я беру якийсь українське твір для того, щоб розучити зі своїм хором, розумію, наскільки велика різниця. За освітою я керівник російського народного хору. Тільки потім я отримала в Києві освіту як керівник українського хору. Це дає можливість порівняти, зрозуміти різність в культурах, в мелодіях, навіть у сімейних традиціях. Я часто задавала собі питання: чому стільки відмінностей? Чому ми такі різні? Можливо колись росіяни та українці  відносились до єдиної гілки, але досить давно розійшлися і йдуть різними шляхами. Я займаюся  Україною 20 років, і весь цей час  відкриваю для себе  все нове і нове. Здавалося б, що ж ще можна відкрити?! Пригадую, коли я в радянській школі вчились, все було великоросійське, воно панувало і домінувало - спочатку все російське, а лише потім інше. Я прихильниця українського. Для мене більш глибокою і різноманітною є все-таки українська культура. Україна і українці якось для мене стали більш близькими і цікавішими за інших.

Повний текст

Андрій Шарий, Ольга Рассказова
Інф.; radiosvoboda.org

 

Коментарі