Анатолій Ковальчук, журналіст, політолог: ПРИВІТ, НОВОМОНГОЛІЄ!
Росія все більше відчуває зовнішні загрози. Насторожує її мусульманський світ, який не може простити поразку в Чеченії. Та найбільше непокоїть Китай, який, попри демонстрацію дружнього ставлення, все ж ласо поглядає на свої північні кордони, за якими незчисленні незаселені території, спокусливі для перенаселеного Китаю.
У нього є людські ресурси, достатні для їх освоєння, яких у Росії явно бракує. А тут – ліси величезні і різні поклади, цілинна земля... Вже зараз китайці - не випадкові гості на Далекому Сході, а цілком облаштовані господарі, яким бракує лише одного – офіційного визнання цих територій їхньою батьківщиною. Тобто того, чого не вистачало росіянам у Криму. Тільки у китайців більш зрозуміла мета: ну, чому мають пустувати величезні простори поряд із країною, яка катастрофічно задихається від їх нестачі. Нові території забезпечать роботою багатьох людей, додадуть нової сили економіці країни, яка сьогодні на спаді.

Як і Росія, Китай нарощує свої збройні сили. Хіба що могутніші і чисельніші. А збільшення військ, як відомо, для чогось робиться. Швидше всього, що для агресії. Звичайно, вона, ця агресія, не самоціль. Великі і боєздатні війська Росії були потрібні спочатку для придушення народних повстань, зокрема в  Чеченії, потім – для реваншу на Кавказі. Нині – для захоплення України.

 І тут проявляється вже не просто бажання реваншу, а далекоглядна ціль завадити іншому, теж реваншу. Росії потрібні людські ресурси навіть не для того і не в першу чергу, щоб освоювати цілину, а щоб протистояти можливій китайській агресії.
З історії відомо, що нинішня Росія за далеких часів була просто Московією, державою посередніх можливостей, яка з перемінним успіхом воювала з сусідами. І могутньою імперією стала лише тоді, коли упокорила Україну.
Зараз ситуація схожа. За лічені роки знову упокорена Україна дала б Росії мільйони відмінних бійців, яких можна буде при нагоді використати для завоювання і Європи, і Азії.
Агов, європейці! Ви за Ющенка від нас воротили носи, ви й зараз підтримуєте нас хіба що обіцянками, надаючи повну можливість Росії реалізувати свої завойовницькі плани! Якщо це станеться, то вона обов’язково прийде до вас! Але вже не з посмішками, а на російських танках чи в їхніх штрафних батальйонах. Отже, чекайте. А  потім побратаємося і вже разом у об’єднаних загонах під проводом тієї ж Росії підемо упокорювати інший світ.

Європу взяти просто. Та це буде лише крок, можливо, трішки гальмуючий розвиток загрозливих тенденцій, що розвиваються на російському сході. Хоча Китай офіційно ще не заявляє про свої територіальні претензії, але вони очевидні. І за сприятливої пори і за приємного та позитивного розкладу (з точки зору інших агресорів зразка російської військової експансії) вони можуть реалізуватися. Додаткові мільйони наших спільних бійців стануть потрібними саме тоді.

Але навіть помножена на завойованих мільйонна країна проти мільярдної... Що зможе? Сусідня азіатська країна вже зараз стала набагато могутнішою, ніж тоді, коли завойовувала острів Даманський.  Китайці щвидко вчаться. І швидко роблять висновки. Під гарячу руку попаде й нам.
Попри всі спроби Путіна все дружніше жити з китайцями, укладання вигідних для них договорів про нафту, про газ, про співробітництво, вони все ж не рівнозначні тій можливості, за якої країна-загарбник стає повним господарем багатств і земель, якими раніше користувалася на умовах договору.

На деяких китайських атласах південні російські території - Далекий Схід і Сибір - вже давно позначаються як колишні китайські. Можливо, що й як майбутні. І це символічно. Тим більше, що для таких заяв у китайців є історичні підстави. Завойоване Єрмаком Сибірське ханство було частиною одного з улусів Монгольської імперії, столицею якої за онука Чінгізхана Кубілая був Пекін. Про історичну належність Китаєві Сибіру і Далекого Сходу вивчають навіть в китайських школах. Очевидно, саме це відчуття азійської небезпеки спонукає Путіна повернути Україну в зону російського впливу, а за нею - і всю Європу.

Можливо, що події розвиватимуться і навпаки. Особливо, якщо врахувати несподіваний після тривалої паузи поворот Путіна до Китаю, укладення ним ряду двосторонній договорів, де вигода для Росії бачиться дуже сумнівна, зате очевидна для Китаю. У цьому зв’язку зовсім не випадковою стає пропозиція депутата держдуми Росії Іллі Дроздова переселяти у запустілі російські села на постійне місце проживання китайців, північних корейців і (чомусь? – А.К.) японців. Якщо так розвиватимуться події й надалі, то підстави для територіальних зазіхань з боку могутнього південно-східного сусіда можуть і не проявитися. Адже Росія за активнішої експансії китайців на її територію, яка наростатиме відповідно до нових угод, стане більше сприйматися у світі разом із Сибіром та Далеким Сходом як історична складова улусу Кубілая і як нинішня для його нащадків, тобто тих, хто володіє Пекіном. Тоді навіть не буде потреби для військового втручання в Росію, адже все саме по собі стане на свої місця, і китайське населення нинішніх російських територій, не рушаючи з місця опиниться на своїй батьківщині. А Путіну, вже не самостійному світовому політику, а швидше усього, залежному керівнику провінції, треба задумуватися не над тим, щоб частину України називати Новоросією, а як називати саму Росію – Новокитаєм чи Новомонголією.

Анатолій Ковальчук, журналіст, політолог,
для порталу "Воля народу"

Коментарі