Єдиний спосіб зупинити Путіна - це завдати йому поразки
Західні лідери радяться. Радяться про те, як реагувати на новий виток російської агресії, який, схоже, знову став для них несподіваним. Ну і, звичайно ж, знову чути поради всіляких експертів-прагматиків, що потрібно зрозуміти Путіна, вийти на компроміс із ним, допомогти йому зберегти обличчя.
У політичних елітах Заходу довго панувала думка про те, що інтеграція в глобальну світову економіку разом з ринковими реформами автоматично призведе до утвердження в Росії базових цінностей західної (євроатлантичної) цивілізації: пріоритету прав людини, верховенства закону, демократії, справедливості, гуманізму. Невідповідність сьогоднішніх російських реалій цій схемі пояснювали труднощами перехідного періоду і закликали проявити терпіння, дочекатися, коли ці труднощі будуть подолані "силою речей".

Коли ж стало зрозуміло, що маємо справу не з окремими відхиленнями та піруетами, а з протилежним напрямком розвитку, виникла спокуса кинутися в іншу крайність: пояснити все принциповою несумісністю західних цінностей з «російською цивілізацією», змиритися з тим, що Росія їх ніколи не прийме, і вибудовувати з нею стосунки, виходячи з цього.

Насправді після краху СРСР у Росії склалася соціально-економічна система, при якій особистий успіх визначається положенням у фактично феодальній ієрархії, яка дає доступ до розподілу ресурсів - економічних, статусних, владних. Ця система лише маскується наявністю декоративних інститутів приватної власності і ринку. Вихолощення, імітаційний характер формально діючих громадських інститутів - її відмітна риса. Повній профанації піддалися судові процедури, механізми виборів. Саме це забезпечує безконтрольність, безкарність і незмінюваність  котрі  цементують владу сьгоднішньої клептократичної російської "еліти".
Тому наявність, саме існування куди більш успішних і привабливих суспільств, у яких всі ці інститути працюють реально, несе загрозу безроздільному пануванню такої «еліти». Цілком природно, що вона оголосила всю західну систему базових цінностей помилковою, а її носіїв - ворожими до Росії.

«Західним цінностям» були протиставлені ідеї консервативних критиків лібералізму з XIX століття, шанувальників середньовіччя і попередників фашизму.
Так що нинішнє протистояння Росії і Заходу носить більш фундаментально-ідеологічний характер, ніж протистояння Заходу і СРСР. Тоді протистояли два модернізаційних проекти. Обидва вони корінням йшли в загальне духовне європейське підгрунття: гуманізм епохи Відродження і раціоналізм епохи Просвітництва. Сьогодні це протистояння модернізації та архаїки, антимодернізації в чистому вигляді.

Правителі РФ переконані, що весь світ влаштований так само, як ті кримінальні угруповання 90-х років, з яких вони вийшли. Тому вони дійсно вірять, що демократія і верховенство права (в тому числі і міжнародного) є лише обманом, що дозволяє сильним маскувати те, як вони нав'язують свою волю слабким. Принизливою поразкою (тією самою «найбільшою геополітичною катастрофою») вони вважають втрату Кремлем можливості диктувати свою волю народам, що потрапили в орбіту впливу радянської імперії. І вони всерйоз мають намір боротися за повернення цієї можливості.

Але головне не в притаманних російській правлячій еліті уявленнях про світ і її амбіціях (іменованих на популярному в цьому середовищі кримінальному жаргоні «понтами»). Важливіше те, що здатність «злодійської економіки» забезпечувати населенню хоча б відносне матеріальне благополуччя за рахунок високих цін на вуглеводні наближається до вичерпання.

У цих умовах насаджувана державною пропагандою ідеологія агресивного антизахідного, антиліберального традиціоналізму стає останнім засобом підтримки лояльності більшості суспільства існуючому режиму. Тільки через виконання надзавдання принизити одвічного  західного ворога, довести іншим і в першу чергу собі, що ми можемо це зробити, незважаючи на всі його досягнення, - тільки це надзавдання ще може виправдати в очах пересічного громадянина існування системи, котра базується на постійному приниженні кожної окремої людини. Але щоб зберегти підтримку розігрітого обіцянками «утерти ніс Америці» і «поставити на місце Англію» натовпу, йому потрібно постійно демонструвати якщо і не перемоги в боротьбі з «проклятим Заходом», то хоча б саму цю боротьбу.

Ось тому Путін і його оточення просто не можуть відмовитися від стану холодної війни із Заходом і політики балансування на межі війни гарячої. Зрозуміло, що така політика загрожує небезпекою в цю гарячу війну випадково зірватися. Треба усвідомити й інше: ніякі спроби відкупитися від Путіна поступками (наприклад, обіцянками не брати Україну в НАТО) не змусять його відмовитися від руйнування світопорядку, хоча б частково заснованого на обмеження державного насильства як на власній території, так і за її межами. Безглуздо намагатися допомогти Путіну зберегти обличчя при відступі, бо відступати він не збирається.

Путін упевнений, що завжди зможе змусити відступити Захід. Відступити в надії на те, що, якщо дати Путіну можливість зберегти обличчя, то відступить він. У розрахунку на те, що до цього його буде підштовхувати бажання зберегти вигоди від бізнесу із Заходом. У прагненні за всяку ціну зберегти вигоди від бізнесу з Росією.

На цій впевненості побудована вся стратегія гібридної війни. Гібридна війна - це коли Кремль відправляє в Україну війська, маскуючи їх (причому досить умовно) під «відпускників-добровольців» або «невпізнаних зелених чоловічків», щоб провідні світові держави та міжнародні структури могли при бажанні робити вигляд, що вони цього не помічають або хоча б не можуть довести. Розрахунок Кремля побудований на тому, що західні країни будуть до останнього намагатися уникнути відкритого визнання факту прямої агресії РФ.

Путін постійно повторює одну й ту ж двохходівку: здійснює акт агресії і одночасно шантажує світ загрозою зробити наступний, ще більш небезпечний крок. Потім він імітує готовність у якості поступки від цього наступного кроку втриматися. Всі зітхають з полегшенням і намагаються заохотити проявлену «добру волю» тим, що хоча б не посилюють тиск на Росію. Це дозволяє Путіну закріпитися на вже захопленому плацдармі і спокійно готуватися до наступного акту агресії. Саме так йому вже вдалося фактично заморозити на невизначений час анексію Криму і «напівокупацію» частини Донбасу.

Глибоко помилкові твердження деяких «прагматиків», що серйозні економічні санкції проти РФ шкідливі, оскільки переконують російське населення у ворожості Заходу і штовхають його до підтримки антизахідної політики Путіна.

На даний момент антизахідні, імперсько-реваншистські настрої в Росії доведені до максимально можливого рівня, піднімати його ще - просто нікуди. Так що, посилюючи санкції, Захід як мінімум нічого не втрачає. Навпаки, відмова Заходу від посилення санкцій буде викликати в Росії лише зловтішний тріумф і служити зайвим аргументом на користь правильності проведеного Путіним агресивного курсу. Люди, отруєні реваншизмом, повинні зіткнутися з його наслідками. Це єдиний спосіб лікування.

Підтримка Путіна закінчиться дуже швидко, коли розвіється його ореол непереможності, коли він почне терпіти явні невдачі. І єдиний спосіб його зупинити - це завдати йому поразки. А для цього необхідно почати діяти всупереч його розрахунками на готовність Заходу «проявляти розуміння», «враховувати інтереси», «шукати компроміс». Для цього необхідно не побоятися усвідомити і відкрито сказати, що виклик, кинутий світу Путіним, тієї ж властивості і того ж ступеня небезпеки, що і виклик, кинутий у свій час Гітлером. Що ця загроза може бути усунена тільки разом з режимом Путіна. Що якщо усунути режим Путіна в осяжному майбутньому виявиться неможливим, його потрібно максимально ізолювати і послабити у військовому та економічному відношенні.

Своєчасна відсіч агресору не дає стовідсоткової гарантії від війни з ним. Але політика умиротворення агресора з допомогою поступок на всі сто відсотків цю війну гарантує. Причому при набагато гірших стартових умовах. Доведено історією. І в якийсь момент необхідно сказати: більш глибоке російське військове вторгнення в Україну буде мати військову ж відповідь. Україна отримає військову допомогу. Військовою технікою, інструкторами, даними супутникової розвідки. І якщо існуючі міжнародні структури настільки інертні та вайлуваті, що не можуть швидко приймати узгоджені рішення, ніщо не заважає діяти самостійно окремим державам. Для цього потрібна лише політична воля.

Поки Путін ще не готовий вести вогонь ядерними боєголовками по Вашингтону і Лондону. Не варто чекати, коли він дозріє і для цього. Путін ніколи не відмовляється від кроків, до яких він уже готовий. Але він ніколи не вчиняє дій, до яких ще не готовий. Його шантаж - завжди блеф. Путін дійсно дуже боїться втратити обличчя. Він знає, що це призведе до швидкого руйнування його влади. Тому не треба допомагати Путіну зберегти обличчя. Йому треба допомогти втратити обличчя. Йому треба допомогти зламати собі шию.

Олександр Скобов, російський аналітик
  Інф.: grani.ru  

Коментарі