Те, що відбувається на Донбасі - це персональна війна Путіна з усім Західним світом
Отримавши перепочинок, путінський режим зможе відновити свій економічний, а значить, військовий потенціал.
Буквально відразу після несподіваного візиту російського представника в контактній групі по Донбасу Бориса Гризлова до Києва Росія знову запросила переговори. 15 січня на багатогодинний зустрічі Вікторії Нуланд та Владислава Суркова обговорювалося питання реалізації Мінських угод.

Як коментує прес-офіс Держдепартаменту США: "Зустріч помічника держсекретаря США Вікторії Нуланд із радником президента Росії В'ячеславом Сурковим є частиною наших постійних зусиль у роботі з Росією для того, щоб забезпечити повне здійснення "Мінських угод" у тісній координації з іншими країнами "нормандського формату", - Україна, Німеччиною і Францією".

Ослаблений економічно, Кремль демонструє «конструктив». І координатор держдепартаменту США з санкцій Деніел Фрід в своєму інтерв'ю «Голосу Америки» не виключив, що санкції проти Росії можуть бути зняті вже в 2016 році.

Російська сторона, заперечуючи свою участь у конфлікті на Донбасі, наполягає на своїй версії Мінського плану з врегулювання.

За твердженням російського керівництва, відведенню військ із Донбасу, передачі під контроль Києва державного кордону між Україною і Росією має передувати виконання політичної частини Мінських угод: проведення виборів на окупованих територіях, прийняття змін до Конституції України, погоджених із самопроголошеними «керівниками» Захарченком та та Плотницьким. Що, за словами Володимира Путіна, «сприятиме встановленню атмосфери довіри».

Нагадаємо, що на ті території, які контролюються бойовиками, утруднений доступ міжнародним моніторинговим групам. Так, заступник голови спостережної місії ОБСЄ Олександр Хуг заявив, що сепаратисти не допускають спостерігачів у певні райони, особливо на території, прилеглі до кордону з Росією. «Там, як ми припускаємо, розташовується постійна логістична база, постачальна сепаратистів». Через неіснуючий державний кордон на території, контрольовані бойовиками, систематично йдуть російські «гуманітарні конвої», про вміст яких нічого не відомо міжнародним гуманітарним місіям, і російські «військові-відпускники», від яких Міністерство оборони РФ відмовляється, як тільки вони потрапляють у полон .

Як «встановленню довіри» можуть сприяти вибори, проведені під прицілами «Градів», російський президент не уточнює. Якщо згадати давню російське прислів'я «Довіряй, але перевіряй», саме російська сторона, відмовляючи міжнародним організаціям у перевірці вмісту «гумконвоїв» і в доступі до певних районів, руйнує атмосферу довіри, змушує сумніватися в серйозності декларованих намірів щодо встановлення миру на українському Донбасі. Чому ж, не приховуючи своєї підтримки самопроголошеним територіальним утворенням, Росія веде переговори із США, а не з Києвом? Чому не вдається ні з допомогою санкцій, ні за допомогою міжнародної ізоляції переконати російське керівництво припинити агресію проти України?

Відповідь, у даному випадку, проста і складна одночасно. Тому що Росія не воює з Україною. Те. що відбувається на Донбасі - це гостра фаза персональної війни Володимира Путіна з усім Західним світом. Це його, і тільки його, «хрестовий похід» заради встановлення нового світопорядку. Ніякої України в такій картині реальності немає і бути не може. Російський лідер неодноразово заявляв, що на території України, яку він називає не інакше, як «історичним непорозумінням», «русский мир» веде війну з «миром англо-саксонським». Україна для Путіна - не мета, а засіб, той «нерозмінний п'ятак Російської імперії», який тимчасово вислизнув між пальців.

Все просто. Перед нами те, що Ангела Меркель назвала «іншою реальністю, в якій живе Володимир Путін». І все дуже складно. Тому що на тлі реальних військових дій дестабілізації обстановки в Європі, а також економічного і політичного штопора, в який входить Російська Федерація, справу доводиться мати з фантазійним світом лідера ядерної держави. Мова, швидше, в психіатрії, ніж у міжнародній дипломатії.

Давайте прослідкуємо, коли ж почалася ця війна? У червні 2010 року в США було арештовано 10 російських шпигунів. Одинадцятий, передбачуваний керівник осередку Крістофер Роберт Метсос (Christopher Robert Metsos), зник на Кіпрі. Імена російських агентів ЦРУ передав полковник Олександр Потєєв. Серед шпигунів, заарештованих тоді в США, була й відома Анна Чапман. Чим же займалася мережа російських шпигунів у Сполучених Штатах? В основному, інформаційне вкидання з розміщенням спущених із Росії коментарів у соціальних мережах пропагандистського характеру.

Вплив Росії на західні ЗМІ, інформаційний простір, політиків та інтелектуалів почався задовго до українських подій. Досить згадати про ті колосальні засоби, які виділяються для здійснення трансляції кремлівської пропаганди телеканалом Russia Today. На сайті самого телеканалу значиться: «Автономна некомерційна організація «ТВ-Новости», 2005-2016 р.р.».

Британська газета The Telegraph, з посиланням на власні джерела, повідомила про те, що директор Національної розвідки США Джеймс Клеппер отримав від Конгресу США інструкції почати розслідування щодо російського впливу на європейські політичні рухи за останні 10 років. Відзначається, що мова йде про роботу російських спецслужб із певними політичними партіями у Франції, Нідерландах, Угорщини, Австрії та Чехії.

+2005 Рік. Ніяких «бандерівців», «хунти», Донбасу і Криму ще немає і в помині, а путінська Росія вже розгортає свої інформаційні війська і вербує агентів впливу. Війна «русского мира» зі «світом англо-саксонським» почалася в тиші кабінетів нечистоплотних політиків, пропагандистів і бізнесменів, готових «конструктивно співпрацювати» з режимом Володимира Путіна, який вже тоді набував авторитарних рис. Україна, Майдан, втеча Віктора Януковича - все це тільки підштовхнуло Росію до активізації протистояння, до переходу в гарячу фазу. Те, що світ сприймає, як збройний конфлікт між Москвою і її колишньою колонією, або - є й такі - як внутрішньоукраїнський конфлікт, в якому Москва підтримує одну зі сторін, насправді є продовженням багаторічної боротьби російської чекістської хунти з цінностями західної цивілізації: демократією, змінюваністю влади, свободами і правами, пріоритетом людського життя.

Причина тієї неприязні, яку російське керівництво відчуває до принципів, прийнятих в усьому цивілізованому світі, лежить не в непоступливості Заходу, або у ворожості НАТО, як нас намагається переконати путінська пропаганда, і навіть не в поразці Радянського Союзу в холодній війні, як про це говорять багато західних експертів, а в тому, що ті правила, якими завжди керувалися в Кремлі, несумісні з нормами вільного світу.

У Кремлі дуже добре розуміють, що сучасність згубна в першу чергу для російської влади. Що у світі вільної економіки і політичної конкуренції немає місця середньовічним правителям, які віддають своїм наближеним цілі області - як економіки, так і реальні території - «в годування». Там, де громадянин вільний - влада не вільна "самоуправствувати". А бажання людей бути вільними від волі верховного правителя вже підступає до кордонів Росії.

Втративши сьогодні фінансові можливості продовжувати війну проти України і оплачувати численних дуже недешевих симпатиків «друга Володимира», Росія почала імітацію переговорів. Її посил спрямований на США, геополітичним супротивником якого вона себе уявляє. Основним завданням Кремля на сьогодні є зняття санкцій і одночасне збереження контролю над Донбасом і, відповідно, вплив на політичні та економічні процеси в Україні.

Як би парадоксально це не звучало, але ініціатору війни в Україні, Володимиру Путіну, Україна, взагалі-то, не потрібна. Йому необхідно, щоб світ жив за його правилами, тому що він, і вибудувана ним система, жити за правилами цивілізованого світу не можуть.

Поки санкції виявилися ефективнішими сили зброї. Якщо план Путіна вдасться, і Росія збереже контроль над українськими територіями, переклавши фінансові зобов'язання на Київ і західних кредиторів, то загроза світової безпеки не припиниться.

Отримавши перепочинок, путінський режим зможе відновити свій економічний, а значить, військовий потенціал і використовувати вивільнені кошти для подальшої дестабілізації. Світу ще дуже довго доведеться миритися з розгулом міжнародних терористичних організацій, з одіозними популістськими політичними партіями, що заполонили Європу, з російською підтримкою найкривавіших режимів по всьому світу.

Єдиним способам протистояти загрозам, які несе в собі ретроградний, озброєний «ядерним аргументом» режим, може бути тільки м'яке, але неухильне повернення в дійсність, де агресор неминуче несе покарання, де жебрацькі середньовічні царки не диктують свою волю світу, де світовий порядок - це підпорядкування загальним правилам, а не індульгенція для супердержав сіяти хаос там, куди простягається їх сфера інтересів.

Лариса Волошина
Інф.: uainfo.org

Коментарі