"Маразм крепчает!". Як "історик" Путін вляпується в історію
Соратник Йосипа Сталіна більшовик Андрій Жданов втлумачував композиторові Сергію Прокоф'єву, що таке музика. Теорією не обмежилися. "Більшовик по культурі" особисто сів за фортепіано і продемонстрував геніальному композиторові, як треба творити на цьому поприщі. Маразм крепчает!
Серед присутніх було багато музикантів і майже усі знали ціну "фахових" настанов партійного функціонера. Але мовчали. Заперечувати одному із творців соцреалізму було небезпечно. Саме він назвав Михайла Зощенка «покидьком літератури», В.Іванова, В.Белого, М.Кузьміна та інших - «ренегатами реакційного мракобісся». Саме з його виступів починалося цькування творчих особистостей, їх ізоляція, заслання, а то й фізичне знищення. Такі були реалії «часів торжества комуністичних ідей». То були страшні часи. На жаль дехто з представників еліт у пострадянському просторі має коротку пам'ять, забуває, що було вчора й ідеалізує трагічне комуністичне минуле, розповідаючи про нього як «Рай земний».

Серед них і головний очільник Росії, президент Владімір Путін. Він важає крах СРСР величезною трагедією і прагне до того, щоб відродити «славетне радянське минуле». Маразм крепчает!
Саме завдяки його старанням відбуваються заходи з ідеологічного забезпечення відтворення Союзу. Радянська імперська риторика була переглянута, з неї викинули інтернаціоналізм, марксистські постулати. Залишили апологетику імперії, апелюючи до реакційних російських інтелектуалів дев’ятнадцятого, початку двадцятого століть. Спостерігаємо спробу підключити до цього московську Церкву з метою відродити образ і головні постулати "сакрального" образу сьогоднішньої влади. Саме ця влада на чолі з В.Путіним, на їх думку, має місію забезпечити реалізацію подібних намірів. Від розмов перейшли до справ. У країні згортаються економічні ліберальні проекти, маємо приклади узурпації влади, обмеження свободи слова, порушення прав людини, появу нових політичних в’язнів. Апогеєм агресивної імперськості  Росії стала анексія Криму та агресія на сході України.

Радянсько-більшовицька стилістика повертається в управлінське середовище. Ми не випадкового почали сюжет із А.Жданова та С.Прокоф'єва. Пратика 30-х років двадцятого сторіччя знову стала реальністю, перекочувавши до двадцять першого сторіччя.

Зовсім недавно В.Путін провів зустріч з істориками, на якій пояснював, що таке історія і як її «потрібно нести в маси». Маразм крепчает!
Володимир Володимирович виступив у ролі наставника-методиста, точка зору якого є істиною в останній інстанції. Будь-яке заперечення його точки зору інтерпретується якщо не "єресcю", то діями підступної антиросійської 5-ї колони, америкосів, піндосів і т.п. Путінські екскурси в історію далекі від самої історії і свідчать про його не системні і не глибокі знання у цій сфері. Але ж він не остання людина в Росії. В силу патріархальних та бюрократичних традицій (від князя, царя, генсека до президента) до його думок прислухаються, часто їх сприймають як програмні. До них прислухаються і за кордоном, оскільки вони висловлені політичним лідером ядерної держави.
Синдром "візантійщини" не зник з російської політики. Тому досить часто декларативні речі політиків не співпадають з реальними їхніми вчинками. Сказане ними потрібно додатково тлумачити, щоб хоч якось розібратися з реальним станом речей. Тому політичне, громадське середовища є сприятливими для маніпулювання людьми, фальсифікацій, пошуків «контексту між рядками» і т.п.

Історичні фальсифікації, маніпулювання фактами для Росії - річ не нова. Чого вартий концепт «Москви - третього Риму!», або історія з  «Шапкою Мономаха!». Але те, що відбувається сьогодні, б’є попередні рекорди. Маніпулятори-більшовики просто відпочивають. Президент Росії в останньому зверненні до учасників федеральних зборів виступив у ролі проповідника, месії. Він  приніс росіянам не просто благе послання, а програмно–виправдальне  пояснення захоплення Криму. Маразм крепчает!

Саме він «відкрив очі росіянам» щодо сакральної важливості для кожного росіянина Херсонесу, де, відповідно до легенди, хрестився київський князь Володимир (?!!!). Путін не більш. не менш порівнює Крим з Єрусалимом  і,  схоже на те, що «зелені чоловічки» з армії Росії виконували там місію, подібну до місії хрестоносців, які визволяли від невірних «гроб Господній». Таким чином, він прирівняв святість Криму для росіян із важливістю Храмової гори для іудеїв та мусульман, Путін позиціонував себе в ролі національно-релігійного визволителя, який повернув у імперію сакральний Крим.

Така ось патетика. Вона породила багато запитань, і одне з головних: Чи вчив Володя Путін історію в школі, а логіку в університеті? Після того, що почули з уст головного російського очільника, виникли великі сумніви. Особливо коли йшлося про Крим.
По перше: Серед авторитетних, відомих істориків не існує єдиної точки зору, де хрестився Володимир. З Херсонесом конкурує Василів (Васильків), що під Києвом.
По друге: Херсонес ні тоді, ні багато років після цього русЬким не був. Якщо подивитись на проблему в стилі ретро, то зацікавленість цим місцем у Росії відбулася, коли Крим приєднали до імперії. У XIX столітті провели розкопки, побудували Володимирський собор. Але сокральними ці місця не стали, про що говорить діяльність московського православ’я та велика армія російських істориків та імперських апологетів. Володимир три місяці тримав Херсонес в облозі, яку зняв після військового успіху, отримавши в дружини Анну, дочку візантійського імператора Василя ІІ.
По трете: Володимир був вікінгом, предки якого захопили столицю полян Київ. Після загибелі свого батька Святослава він зійшов на великокнязівський київський престол. Саме в ті часи формувалася давньорусЬка, протоукраїнська самоідентифікація і тому твердження про якісь херсонеські витоки сучасної російської державності - нісенітниця.
По-четверте: Володимир є князем київським, а не московським, тому, якщо йти за логікою Путіна, не Росія, а саме Україна має більші права на Крим.
 
Звернення Путіна до федеральних зборів спровокувало більш глибоку дискусію вчених та інтелектуалів стосовно російської, української самоідентифікації та інструментарію доказової бази  історичного минулого, подолання міфологем, стереотипів.
«Русский» це не одне й теж що «русЬкий». Перший - продукт «епохи Петра І», другий тягнеться до витоків Київської Русі. Але при чому тут Росія або Московське князівство, з якого й почалась історія сучасної Росії?!

Концепція, яка передбачає безпосередню, послідовну передачу традиції державотворення від Києва до Залісся (Майбутньої Московії) через княжо-родові зв’язки, не витримує критики. Досить нагадати історичні факти про відсутність порозуміння киян із Юрієм Долгоруким та Андрієм Боголюбським. Останній із дня свого народження до середини ХII стріччя ніколи "не оставлял своего таёжного закоулка". Київ був для нього чужим. Це був, за визначенням, «перший великорос», "князь-залешанин". Тому не випадково, що він з невиданою жорстокістю згодом нищить Київ і його мешканців (В.О.Ключевский "О русской истории", стр.108.). 

Походження "заліського князя" із Русі ніяк не говорить про те, що він, прийшовши на нові землі із сотнею-другою дружини зробив за формлю і змістом ці землі стовідсотково русЬкими. Очевидно, що не пришельці асимілюють місцеві племена, а скоріше навпаки. Якщо ці факти не враховувати, то можна дійти до того, щоб стверджувати, що Московія з приїздом до неї Софії Палеолог стала Візантією. (Софія була великою княгинею московською, другою дружиною Івана ІІІ. Походила з роду Візантійських імператорів Палеологів). Подібна логіка вельми абсурдна і це розуміють росіяни. Але… великодержавна амбітність не дозволяє їм називати речі своїми іменами. Зате дозволяє фальшувати і маніпулювати.

Ця логіка працювала в Російській імперії тому, що слугувала реалізації її цілей. Саме завдяки цьому історія Русі (Київської) стала складовою частиною історії Московії. Так почалася фальсифікація, вводилися деталі, Київська Русь, Московська і в кінці з’явилась Росія.  Саме завдяки подібній маніпуляції Київський князь Володимир став російським. Завдяки подібній логічній еквілібристиці, наші сусіди добавили своїй історичній минувщині майже тисячу років, створили ідеологічне обгрунтування колоніальній політиці захоплення та експлуатації чужих земель і, як показують останні події, продовжують це робити.

Історичні спічі Путіна лише підтверджують це. Колись Карл Маркс сказав, що невігластво - поганий радник по життю і ніколи нікому в ньому не допомагає. Невігластво російського лідера просто лякає. Хоча витоки і причини його стають зрозумілими. Радянський кумир Маркс у сьогоднішній Московії не у фаворі, мабуть і за те, що свого часу розгадав феномен російської державності:   
"У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска Росії. Змінивши імена і дати, побачимо, що політика Івана ІІІ і політика сучасної московської імперії є не просто схожими, а й тотожними… Росія породжена й вихована у потворній і приниженій школі монгольського рабства. Сильною вона стала тільки тому, що в майстерності рабства виявилася неперевершеною.
Навіть і тоді, коли Росія стала незалежною, вона й далі залишалася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з величчю монгольського володаря, якому Чингіcхан заповів підкорити світ… Політика Росії – незмінна. Російські методи і тактика змінювалися і змінюватимуться, але провідна зірка російської політики – підкорити світ і правити в ньому – є й буде незмінною. Московський панславізм – це лише одна з форм московського загарбництва" (Карл Маркс, "Разоблачения дипломатической истории XVIII века", глава IV, оригинал «Free Press», London, 1856-1857, репринт «Собрание М., 1986). сочинений К. Маркса и Ф. Энгельса на английском языке» под ред. В.А. Смирнова, Б.Г. Тартаковский, т. 15.)
Можливо саме це наступництво від Чингісхана В.Путін називає "історичними скрепами". Недавно він відкривав біля стін Кремля пам'ятник Олександру I. Маразм крепчает!

Взагалі Путін обожнює історію як радянської так і монархічної доби. Таке собі садо-мазо. М.Соколов з «Радіо Свобода» коментуючи виступ Путіна на відкритті пам’ятника досить влучно підмітив, що "біля Кремля місця багато. Можна увічнити усіх імператорів. Але бажано без вилучень. Нехай тоді до Кремлівської стіни поставлять ще і Петра I, який задушив свого сина, царевича Олексія, поруч – скинутого з престолу ще в дитинстві і в юнацькому віці зарізаного в Шліссельбурзі Іоанна VI Антоновича, трішечки далі - реформатора Петра III, який не відбувся, завдяки удару орловської табакерки і, нарешті, самодура Павла I, з шаликом, графа Палена. Такий паноптикум - за Пушкіним: "урок царям" і тим, хто вірить у незмінність і непогрішність будь-якої влади. Сусідство царів і царевбивць символічне: на Червоній площі в Мавзолеї - мумія Леніна, поруч - бюсти Сталіна і Свердлова, тут же лежить організатор вбивства сім'ї Романовых - Петро Войков, а в Олександрівському саду - монархічний обеліск патріарху Гермогену, а тепер ще і статуя царя Олександра Першого».   

Вельми пристойна компанія для сьогоднішнього лідера Росії. Думаю, що коментарі зайві. Ілюзії теж.         

Влад Беспалий, для порталу «Воля народу»

Коментарі