Половинчатими рішеннями по зміні системи Порошенку не відбутися
Сьогоднішнє українське суспільство, яке невмолимо стає нацією, розвивається динамічно, стрімко і нестримно, наче повінь змітаючи на своєму шляху 400- і 70-літні перешкоди. Коли Кучма і Янукович своїми зусиллями творили спроби затримати уламки УССР, Малоросію і радянщину, то 2014 рік виніс ці старі греблі на смітник.
Відступає у минуле старе покоління партноменклатури і "хозяйствєнніков", котре прихватизувало Україну і передавало естафетну паличку комсомольцям та криміналізованому бізнесу.

Еволюція Петра Порошенка як політика відома - це і участь у проектах СДПУ(о) з Медведчуком і Суркісом, творення ПР із Азаровим та донецькими, значний вплив у якості "любого друга" на виборчій кампанії "Нашої України" і президенства Ющенка, боротьба з Тимошенко і знову співпраця з регіоналами та Януковичем.
Суцільний слалом між протиборчими силами і участь на чільних місцях у взаємозаперечуючих командах.
Тим не менше, кадровий резерв Майдану 2013-14 років виявився нечисельним і П. Порошенку вдалося переконати у відповідний момент тіньових "селекціонерів", які готували В. Кличка як головного кандидата у президенти, поступитися. Домовленості відбулися.

П. Порошенко не був ініціатором Майдану, ні його лідером, не впливав на випрацювання рішень ОО (Об'єднаної Опозиції) і майбутній розподіл місць у виконавчій владі та парламенті, не очолював на той час впливової партії.
Протягом усього часу протиборства він був наче поруч з Майданом, часто коментував події у ЗМІ, виїжджав за кордон на зустрічі із єврочиновниками, для чого його ОО і Майдан не уповноважували, але й не заперечували. Під час гострих, кульмінаційних подій 18-21 лютого Порошенко приходив на Майдан, був з народом.
Проте, окрім нього не виявилося фігури, яка б на президентських виборах влаштувала більшість майданників, пасивних виборців центру і південного сходу, традиційну партію влади чиновників, окремих олігархів, і Захід, і Росію.

Ставши президентом, Петро Порошенко опинився в ситуації, коли "пересічним" президентом сформованої нації, який творить чергові реформи, йому не відбутися.
Нація в умовах економічної кризи і обставинах війни вимагатиме не просто перемін чи радикальних реформ, а вимагатиме рішучого поборювання минулого - як радянського, так і проросійського, так і корумпованого, яке сформувалося за 23 роки.
Тобто, П. Порошенку не відбутися кулуарними домовленостями із старими кланами, половинчатими рішеннями, котрі замасковують збереження старої системи порядків, як цим відбувся Ющенко і кріпив Янукович. Залишатися із старим класом не вийде.
Часу на загравання з масами, на демагогію, яка процвітала у правлячій мафії, немає.
Країну треба вести вперед, іти попереду - нація хоче мати лідера.

П. Порошенку доведеться бути вперше у невластивій ролі: бути проти свого дотеперішнього стилю виживання у бізнесі і в політикумі, бути проти себе і проти кланів, самої системи - правил їхньої гри.
Одних необхідно залишити позаду назавжди, інших підтягувати чи підганяти до вимог народу.
Але, головне, самому не бути позаду бурхливої течії, не плисти поруч неї попутньо, а стихію панування нації очолювати та унапрямлювати.
Щасливий і неповторний час!
Яким президентом буде П. Порошенко?

Сергій Жижко, громадський діяч

Коментарі