Відомий політик в ексклюзивному інтерв’ю порталу "Воля народу" розмірковує про те, на яких цінностях можемо об’єднати українську націю.
Частина друга (перша частина тут)
- Павле Івановичу, відомо, що Ви формуєте нову політичну силу. Це буде ребрендинг партії "Республіканська Платформа" чи щось інше?
- По-перше, військово-цивільна спілка "Бойове Братерство України" ніколи не стане партією. Вона буде обв'язково залишатися громадською організацією. По-друге,  сьогодні є політична партія "Республіканська Платформа". Для приходу до влади ми будемо її викорстовувати як інструмент. Фетишизувати партію ми не збираємося. Фактично так робиться у Сполучених Штатах Америки. Якщо взяти їхню Республіканську чи Демократичну партії, то у кожній - по 12 -13 тисяч партійців. Але той, хто голосує за республіканців, є республіканцем, а хто голосує за демократів, є демократом. І за великим рахунком для них партія – то є інструмент, ідеологічний наратив, напрямок, підходи, які продукуються стосовно економіки, зовнішньої політики, оборони тощо.
 Такі самі принципи і в "Республіканській Платформі". Воїни, учасники "Бойового Братерства України", підготовлені, щоб узяти відповідальність за розвиток ОТГ, району, області, країни на себе, використовуючи такий інструмент як "Республіканська Платформа", мають прийти до влади і навести лад у державі.
- Будете шукати політичних партнерів? Напевно ж доведеться ... Зараз Ви їх бачите?

- Я завжди бачу людей. У різних політичних силах є наші однодумці. У нашій діючій політичній системі досі діє такий принцип: є лідер - є партія. Ми "говорим партия, подразумеваем - Ленин, мы говорим Ленин - подразумеваем - партия". От сьогодні прибери Зеленського – й партії "Слуга народу" не стане, прибери Порошенка - "ЄС" немає, прибери Тимошенко - "Батьківщини" немає.
Висновок такий: до роз'єднання і занепаду в Україні, Європі (та і в світі) призводить відсутність лідерcтва. Але ключовим є питання об'єднання не навколо лідера, а навколо "дорожньої карти".

Чи будемо шукати партнерів? Так, але навколо "дорожньої карти". Довкола "Роздумів",  "Доктрини",  "Маніфесту українця" і "Національної ідеї". Кому це до снаги, кому  подобається - будь ласка... А розрізняти, в якій хто партії...  Дехто вже побував у десяти партіях. Але найголовніше, щоб він не зраджував собі. Якщо в людини насправді є стрижень, то важливо, щоб цей стрижень не коливався, як флюгер, разом із лінією лідера. Тому не можна сказати, що всі члени певної партії - наші однодумці. Аж ніяк. У кожній партії є хороші люди і є покидьки, з якими нам точно не по дорозі. Навряд чи ті, хто, скажімо, підтримує Мураєва, будуть нашими однодумцями. Це наші антагоністи, тому що не люблять Україну, не вірять в неї, вважають, що Україна повинна стати колонією Московської імперії. Але, можливо, навіть серед прихильників ОПЗЖ є ті, хто буде сповідувати запропоновану нами філософію. І я це бачив на Донеччині. 

На сьогодні в кожній партії є "нєпокобєлімоє" ядро, яке "молиться" на свого вождя. Зрозуміло, що навряд чи таке ядро буде разом з нами. Але є сьогодні ті, хто на чверть чи на половину підтримує нас, бо інших не бачить. Звичайно, ці люди (особливо ми говоримо про виборця), стануть нашими прихильниками...
Україну не об'єднає минуле, бо ми його бачимо дуже по-різному...  

- А чи не буде воно "муляти" весь час? Може, варто один раз нарешті розібратися, досягти консенсусу...

- Не розберемся. Нас не об'єднає ні минуле, ні сьогодення. Але нас точно об'єднає успішне майбутнє, яке базується на усвідомленні всіма минулого і прийнятті сьогодення. Тобто, якщо ставити питання руба: «Бандера - герой чи ворог?», то це працює на роз'єднання. Переконати опонентів неможливо. Якщо сьогодні ставити питання: ти за Зеленського чи за Порошенка? За Бойка? За Медведчука? За такого-то... Навряд чи досягнемо згоди. Але коли ми вималюємо отой прапор, оту національну ідею, до чого йдемо (до нірвани, до раю) і показуєм шлях, який маємо пройти, то, знаючи минуле, прийнявши сьогоденя, спільно підемо до майбутнього. Але над цим треба працювати.

Так, щоб знати минуле, потрібно, щоб історики дуже суттєво попрацювали. Сьогодні має бути державницький підхід до вивчення історії. Ці знання потрібно доносити до дітей і дорослих, використовуючи для цього і цифрові технології, і соціальні мережі (як, наприклад, це вже вдало роблять Брати Капранови, Олександр Палій). На жаль, Мінкульт, який увібрав і  функції міністерства інформаційної політики, в цій частині недопрацьовує... Засвоєння знань про минуле - це тривалий процес, цим потрібно постійно займатися. Тоді ми спільно прямуватимемо в майбутнє, в якому будемо жити по-людськи.  

Саме так - "Жити по-людськи"- називається моя книга, де викладений погляд на національну ідею... Я часто повторюю вислів Михайла Жванецького: "Якщо ти не знаєш, куди йдеш, то куди б ти не йшов, ти думаєш, що йдеш вперед" (сміється). Я часто розмірковую про національну ідею, і почав згадувати ретроспективу. Що є найвищим благом для українця? Коли дитинка народжується, то що мама бажає цій дитинці? Вона бажає, щоб дитина була щасливою. І національна ідея у моєму баченні звучить так: українець народжений, щоб стати щасливим.

На мою думку, є сім пунктів українського щастя. Щастя - це шлях до нього, який ти маєш торувати. Воно не впаде з неба, ти повинен докласти зусиль. І коли в тебе є крихта щастя в день, то день вдався. Дуже часто серед своїх побратимів кажу: коли я був молодим і красивим (зараз я просто красивий), то мене навчили (я тоді працював у міліції слідчим), що увечері, перед тим, як лягти спати, треба «прокрутити» в голові весь день. Я так роблю, і коли прокручую свій день, то в пам'яті спливають навіть чиїсь погляди... Якщо за цілий день ти нічого доброго не зробив, то ти як "дембель" (за сто днів до наказу про демобілізацію ми викреслювали кожен день). Але життєвого часу в людини не так багато, щоб викреслювати прожиті дні. 100 днів ще можеш закреслити, але коли закреслюєш десятки років, то ти свій і так короткий життєвий час витратив ні на що. Це ж не служба в армії і не в'язниця, де рахують дні до звільнення. Щоб не жалкувати про втрачені відведені Богом дні, роби щодня щось добре. Тоді день вдався...

Люблю повторювати слова митрополита Донецького і Маріупольського Сергія, який казав: «Все вартісне, добре народжується в муках і в крові, і лише непотріб народжується легко». Так, у муках і в крові народилася українська незалежність. Тому досягнення щастя (як казав Черчіль) - це піт, кров і важка робота. Це відповідає українському духу.
 Згадаймо Франкове: "Лупайте сю скалу"! Адже українець - це воїн по духу. Пробудження цього духу українця-воїна найбільше бояться наші вороги.

- Павле Івановичу, Ваші діти допомагають Вам ? Можливо, щось радять? Чи дискутують з Вами?

 - Вважаю, що місія батька - дати дітям три можливості: виховання, стартову платформу й  освіту... А тим, що робить батько, діти, звичайно ж, переймаються. І донька, і син підтримують мене. Наприклад, коли мене відкликали з фронту, то донька прийшла і каже: «Ви не уявляєте, яке щастя, що мені зранку не треба телефонувати і хвилюватися, чи відповість батько на телефонний дзвінок...» Співпреживання величезне. Син більш "політизований". Каже: «Зароблю достатньо коштів - піду в політику». Із сином частіше дискутуємо, іноді досить гостро. А з донькою на політичні теми говоримо рідше, але вона співпереживає і дає експертизу моїм діям, вчинкам, ефірам, інтерв'ю. І я враховую думку молодого покоління...
Іноді вдається зібратися і поспілкуватися всією родиною. Цього року наша велика родина (32 людини) зібралася разом,щоб відсвяткувати Різдво Христове. Це дуже важливо, бо одна з чеснот архетипного українця - це родина.

- Будемо сподіватися, що Україна неодмінно стане великою дружною родиною... Павле Івановичу, наступний, 2022 рік, для Вас ювілейний: Ви відзначатимете своє 60-річчя. Що Ви побажали б собі й українцям?  

- Це рік Тигра, я - Тигр (сміється). Бажаю всім стати щасливими. Мати щодня крихту щастя - в родині, бізнесі, у стосунках. Бажаю, щоб ти йшов, а тобі хтось просто усміхнувся. Хай українці бачать навколо себе більше усміхнених облич!

- Дякую Вам за змістовну розмову.      
         
Розмову вів журналіст Михайло Роль

Коментарі