По суті, на наших очах зароджується щось схоже до справжнього культу особистості, новий ленінізм, чи то пак Зе!ленінізм, - Роман Романюк, Роман Кравець
"Не треба оце "Володимир Олександрович". Я не монумент і не пам’ятник", – так говорив про себе Зеленський при знайомстві з журналістами "Української правди" перед першим туром президентських виборів.
Те, що відбувається навколо особи Зеленського останні півтора роки, є повною протилежністю сказаного ним тоді.

Із свого хлопця і відкритого бізнесмена президент перетворився на типового закритого політика: кортежі, кулуарні домовленості, режимна держдача під постійним захистом держохорони.

Доступ до нього має максимально обмежене коло осіб, прізвища яких можна порахувати на пальцях.

Зміна в образі Зеленського досить показово проглядається у тому, як про нього говорять і пишуть підлеглі. У публічних виступах Зе!Команди уже сформувався певний алгоритм величання свого лідера.

Особливо надприродна любов до президента проступає на сторінках представників команди у соцмережах: що б не сталось хорошого – це все Володимир Олександрович.

"Спостерігати за тим, як одна сильна особистість протистоїть системі – це дуже потужне відчуття. І хоч система пручається і протестує, я точно знаю, що наш Президент, як завжди, переможе. Тому що він перемагає у всьому, за що береться", – не стримував себе у фейсбучних компліментах голова ОПУ Андрій Єрмак після пресконференції Зеленського.

Може здаватися, що глава Офісу дещо перебирає міру на емоціях після заходу.

Але така стилістика – цілком усталена для представників команди Зеленського, які згадують президента у незмінно піднесених тонах, дякують за реформи, дороги, дитячі садочки, щасливе сьогодення і світле майбутнє.

По суті, на наших очах зароджується щось схоже до справжнього культу особистості, новий ленінізм, чи то пак Зе!ленінізм.

У причинах і особливостях цього явища розбиралась "Українська правда".

Президент у коконі: усіма люблений президент Зеленський

За останні півтора роки показова лояльність до президента стала умовою виживання у владі. Той, хто її не демонструє – має всі шанси стати ворогом.

Безумовна відданість Зеленському є одним із ключових принципів його кадрової політики. Сьогодні в оточенні президента майже неможливо знайти людину, яка може сказати йому "ні".

Навпаки люди, які мають власну думку і не вміють пристосувати її до президентської, поступово вибувають із обойми влади. Так сталося з Андрієм Богданом, з Олександром Данилюком, з Русланом Рябошапкою, з Вадимом Пристайком, з Яковом Смолієм, з Юлією Ковалів і врешті з Андрієм Коболєвим.

Завдяки показовому вихвалянню, оточення Зеленського навчилося акуратно маніпулювати президентом.

"Єрмак ніколи не перечить Вові, він його ні в чому особливо не переконує, не переламує ситуацію чи щось схоже. Навпаки – Андрій йому підтакує і лише погоджується", – на умовах анонімності розповідає один із членів Зе!команди.

"От була ситуація, що президент мав серйозні претензії до роботи Подоляка. І хоч Єрмак сам привів Мішу, він його не захищав, а навпаки казав: "Так, Міша – це щось взагалі, треба щось робити". Він так робить постійно. Але в кінцевому результаті отримує все, що йому треба, і його люди нікуди не діваються", – додає співрозмовник.

Люди, які не готові возвеличувати Зеленського і хочуть бути самостійними політичними гравцями, в очах оточення президента сприймаються точками опору.

Як приклад, до цього табору потрапив голова Верховної Ради Дмитро Разумков, мер Києва Віталій Кличко, який по лінії КМДА підзвітний президенту, залишений "під відповідальність Зеленського" глава МВС Арсен Аваков.
Повний текст

Роман Романюк, Роман Кравець, журналісти
Інф.: pravda.com.ua

Коментарі