Анатолій Ковальчук: "Підвищені зарплати топ-менеджерам держпідприємств лише підвищують суму хабарів"
Пора закінчувати в Україні експерименти, розбещуючи керівний склад надприбутками, по-суті хабарями, які зручніші від звичайних хабарів, адже даються офіційно.
Це є простим узаконенням хабарництва, яке процвітало ще за пори пізнього комунізму і переросло в пошесть за незалежної України. Це неправильний крок, про що свідчила подібна практика за пори Ющенка й Тимошенко. Підвищені зарплати тоді лише підвищили суму хабарів.

МІЛЬЙОН І ТРИ ГРИВНІ НАГЛОСТІ
Анатолій Ковальччук, журналіст, політолог

Мільйон і три гривні. Саме така сума була названа місячної зарплати керівника "Укргазвидобування".
      Це, як пояснював він і його прибічники, цілком справедлива й нормальна ціна його роботи. Чув, що ще в однієї особи, причетної до "Укргазвидобування", зарплата ще більша. Варто б зазирнути і у відомості численної гвардії різних бійців середньої та нижчої ланки за наше газове благополуччя, які хіба що викличуть шок у переважної більшості українських робітників та службовців, що задовольняються місячними зарплатами в десятки, а то й в сотні разів нижчими. А мільйон і три гривні жоден із них не отримає не лише за один місяць, подібно новоспеченому головному газовидобувнику, а й за все трудове життя.
          Отримувати такі зарплати, коли весь народ не вилазить з бідності, це безчесно і аморально. Тим більше тоді, коли ставиться завдання підтягувати державні ресурси на витягнення цього "Укргазвидобування" до нормального економічного рівня, щоб воно нарощувало видобуток газу. Державні ресурси – це наші гроші, які  вже виколочують і ще більше виколотять з нас у вигляді катастрофічно високих цін за газ, за опалення і за все інше, пов’язане з цим газом. Також і за дотації, які незабаром охоплять до 6 мільйонів сімей. Не будемо наївні, що вони видаватимуться з якихось невідомих державних комор та фондів. А вони просто компенсуються з надвисоких цін для тих, кому дотацій не дадуть. З цих високих цін на газ, тобто з наших кишень.
         З них виростають уже сьогодні казкові зарплати нових газових начальників. І це особливо аморально – дерти вже й так з обідраного народу останнє задля свого надбагатого життя.
          Такого навряд чи побачиш у нормальній країні. У ній керівник фізично не зможе дозволити собі надбагате життя, якщо підприємство переживає труднощі. Він шукатиме внутрішні резерви для виходу зі скрути. А вже потім... Тут же, в Україні, будь ласка, є український народ. Не вистачає коштів для розвитку галузі, на надзарплати чи для інших забаганок – хай народ платить більше й дорожче. Ну, чисто тобі похід князя Ігоря на древлян.
          Нам кажуть, що керівникам, по-сучасному менеджерам, щоб економіка процвітала, треба платити. Мовляв, без цього вони не працюватимуть. Питання лише, скільки платити.
          Пригадую свого колишнього керівника, багатолітнього директора Південного гірничозбагачувального комбінату, Героя Соціалістичної Праці Івана Івановича Савицького. Підприємства-флагмана металургійної промисловості СРСР, яке весь час було економічно ефективним, працювало безперебійно. Для цього великому трудівнику й організатору вистачало середньої директорської зарплати, яка не набагато перевищувала середній заробіток по комбінату. Поряд були й інші, хто працював авантюрно, в погоні за показниками та преміями забували про перспективи, заганяли виробництво в глухий кут. Це сталося, зокрема, на Новокриворізькому ГЗК, де таким чином занедбали сировинну базу – рудник. Обидва директори отримували однакову зарплату. Перший за заслуги, другий – за приписки.
           І вона виявилася ні при чому в кінцевому підсумку. Роль зіграли відповідальність, патріотизм у ставленні дло своїх обов’язків. Можливо, зараз треба переносити акцент на це, а не на зарплати. Тим більше, що в Україні знайдуться люди, здатні до талановитої організаційної роботи. Той же І.І. Савицький ніяких Гарвардів, навіть рейкових, не кінчав, обійшовся рідною технічною освітою. Наше ж керівництво сьогодні, як наврочили, при призначенні вимагає, щоб претендент обов’язково мав якийсь папір із-за кордону, І обов’язково старається йому призначити надвелику зарплату. Хто зробив, хто допустив цю астрономію з керівництвом Укргазвидобування? Навряд чи це було особистим рішенням глави Нафтобазу України Кобелєва. У будь-якому разі хтось має за це відповідалати.
           Як виправдання новий керівник Укргазвидобування наводив приклади того, що нині перекриті окремі схеми пограбування його організації на користь приватних контор. Це добре. Але це не якесь надкорисне ноу-хау, не якийсь прорив, якому треба аплодувати, а звичайне буденне виконання своїх обов’язків сумлінного керівника. Тут варто більше поспитати в його попередника чи попередників, чому вони допускали таке, а ще й їхніх контролюючих органів, різних державних слідчих та прокурорів, які б мали захищати державний інтерес.
          Пора закінчувати в Україні експерименти, розбещуючи керівний склад надприбутками, по-суті хабарями, які зручніші від звичайних хабарів, адже даються офіційно. Це є простим узаконенням хабарництва, яке процвітало ще за пори пізнього комунізму і переросло в пошесть за незалежної України. Це неправильний крок, про що свідчила подібна практика за пори Ющенка й Тимошенко. Підвищені зарплати тоді лише підвищили суму хабарів.
            До того, це й небезпечніше для суспільних настроїв, адже офіційно розділяє  межу  між так званим менеджментом і народом, між багатством та бідністю, розширює базу новітнього служивого панства, яке йде на додаток до олігархів. І навряд чи гарварди, чи ще щось там виявиться рівним чи ефективнішим від "дворянської спадковості, голубої панської крові", чим століттями дурили і заспокоювали українців.

            Анатолій Ковальчук, журналіст, політолог,
            дл порталу "Воля народу"

Коментарі