Московські воєнні злочини сьогодні часто порівнюють із нацистськими. Хоча не менш доречно порівняти їх із власне московськими, вчиненими у ХVІІІ - ХХ століттях, - Георгій Лук'янчук
Звірства над цивільними і заклики до геноциду: яке покарання чекає на кремлівських “геббельсів” та путінських виконавців воєнних злочинів?
Про це - у матеріалі українського журналіста Георгія Лук'янчука.

Продовження чотирьохсотлітнього терору проти України

Поширення правдивої інформації, зокрема, про власні злочини, кремль завжди блокував підкупом і терором, а в більшості випадків – фізичним знищенням свідків. Завдяки цій «залізній стіні» брехні і пропаганди навколишній світ дуже довго сприймав до останнього часу московію як висококультурну визволительку народів, а Україну – як убогий, темний і всуціль дикий край «гайдамаків-різунів»... Але в нинішньому суціль інформатизованому цифровому світі злагоджена система московської пропаганди дала збій. На цей раз цивілізований світ уже не повірив, що розстріл мирних колон під час евакуації, знищення осель із людьми, обстріли дитсадків і шкіл, лікарень і пологових будинків, бомбардування церков, театрів і музеїв в Україні – це «превентивні заходи» росіян для убезпечення мирних жителів російських міст від звірств з боку “українських фашистів”…

Кремль віддавна змальовував «різунами» осіб чи групи з яскравою національною ідентичністю, які вели за собою свої народи під визвольним  гаслом - «Геть від Москви!». Таких груп упродовж української визвольної історії московити виділяли три, з прив’язкою до імені керівника визвольного руху: «мазепинці», «петлюрівці» та «бандерівці». На дискредитацію самих рухів визволення та, особливо, їх провідників, грошей не шкодували. Відомо, що у Полтавській битві 1709 року гетьман Іван Мазепа виступив на боці шведів, сподіваючись на їх підтримку в боротьбі за незалежність України від Московського царства. Дізнавшись про «зраду» українського гетьмана, цар Петро І наказав стерти з лиця землі українську столицю Батурин разом із жителями. Під час московської різанини в Батурині, що сталося 313 років тому, не щадили ні жінок, ні дітей. За спогадами очевидців, річка Сейм, що протікала містом, стала червоною від крові убитих мешканців міста. Але у брехливо-прпагандистському світі московської пропаганди саме «мазепинці» змальовані нелюдами. Для дискредитації послідовників українського гетьмана використовували навіть топоніміку. Так, назву села Пальчики неподалік Батурина сучасна (!) московська Вікіпедія пояснює тим, що тут за гетьманування Івана Мазепи розташовувалося «місце страти козаків, які не підкорялися гетьману». Таких неборак, мовляв, «мазепинці» піддавали звірячим тортурам: саджали на палі, вішали та відрубували їм пальці. Одному з козаків залишили тільки один палець на руці. Тому його прозвали Пальчиком. Від його імені нібито і пішла назва села… Такі «страшні історії» продовжують виконувати своє завдання викликати негативне ставлення в масовій свідомості читачів.

Наступний, за «мазепинським», визвольний період – «петлюрівський»: 1917 – 1921 роки, час Української національної революції і побудови Української Народної Республіки. Симон Петлюра був видним політиком, організатором збройних сил України, головою Директорії. Убитий агентом НКВС на еміграції в Парижі в 1926 році. Що ж про «петлюрівський» період писали кремлівські пропагандисти? Московські книжки і фільми не розповідали про звірства Червоної армії, яка в січні 1918 року окупувала Київ, грабувала і розстрілювала населення, про тисячі трупів і червоний терор по всій Україні. Про криваві захоплення українських міст і містечок і помсту за опір: розстріл кожного десятого мешканця чоловічої статі. Усі ці воєнні злочини приписувались кремлівською пропагандою воякам Петлюри – які «гірші за звірів». У мозку читачів і глядачів закарбовувалось: є «петлюрівці», а є «люди хороші, справжні»…     
                                   
Геноцид-Голодомор 1932-33 років, яким «виховували» українців, щоб вгамувати визвольний дух і підпорядкувати багаті сільськогосподарські ресурси потребам московської армії, під час якого було знищено лютою голодною смертю понад 10 млн.української людності, кремлівська пропаганда видавала десятки років за "неврожай" та визвані ним "тимчасові труднощі з продовольством"!

Великий терор 1937-1938 рр. Сьогодні вже відкриті архіви (закриті знову в путінській Московії!) і розкопані могили при катівнях НКВС. У кожному українському містечку була катівня НКВС, а в довколишніх лісах – замасковані місця масових поховань тих, кого москалі убили в катівнях.
Ці злочини були засекречені. За їх розголошення людей убивали, а нині у фашистській імперії путіна дослідників сталінських злочинів, як наприклад відкривача таємних поховань в Сандармосі та на Соловках Юрія Дмітрієва, садять на 20 років до в'язниці!   

Нацьковування і терор проти різних етнічних груп москалі провадили на всіх завойованих теренах. Лише один із прикладів їхньої «національної політики» на теренах України – тисячі знищених учителів етнічних шкіл німців, поляків, євреїв. Та й самі школи для євреїв, німців, поляків у 1930-ті були ліквідовані. Окупаційна адміністрація Московії (яка в той час мала назву СССР), репресувала в Україні навіть викладачів трьох вишів, які готували педагогічні кадри для національних меншин: Одеського німецького педагогічного, Київського польського педагогічного і Польського інституту культури.                                                                 
Також на тюремних «кладовищах без могил» залишився прах 100 відсотків працівників обласних і 98 відсотків – районних відділів освіти. Тим часом в СССР, зокрема, в «радянській» Україні друкувалися масовим накладом книжки, в яких дітей і дорослих не просто обманювали, а вганяли їм у підсвідомість відразу до українського національного.
Теж саме було з фільмами, театральними виставами, піснями... Причому творіння «про буржуазних націоналістів» – це своєрідна «енциклопедія навпаки» світоглядних засад і практичних методів московських більшовиків-комуністів. З себе самих вони змальовували і «мазепинців», і «петлюрівців», і «бандерівців». У книжці «Україна в добу «Великого терору».1936-1938 роки» доктора історичних наук, професора Юрія Шаповала вперше опубліковано факти про відверто садистські справи чекістів. Про те, як із мертвих знімали золоті коронки. Як текла кров з-під воріт Житомирського управління НКВС і її присипали піском, щоб приховати. Про будинок нинішнього Кабміну України на вулиці Садовій, який будували для НКВС: у його підвалах були катівні і навіть крематорій… Про Биківнянський ліс у великих ямах якого закопано тіла людей, убитих у київських катівнях НКВС.  Сьогодні дослідники називають число жертв у Биківні 1936 – 39 років: понад 100 тисяч осіб!

Наступний період української боротьби за незалежність від Росії – «бандерівський», з яким Московія боролась до останніх днів існування СССР, а нині "естафету" антибандерівської пропаганди підхопили геббельсівці путінського режиму.                                             
Степан Бандера у 1930-ті роки очолив Організацію українських націоналістів і став символом боротьби за свободу і державність українців. З 1941 по 1944 роки був ув’язнений у нацистському концтаборі Заксенхаузен. Після війни емігрував і був убитий агентом НКВД у 1956 році.
«Бандерівцями» кремлівська пропаганда називала воїнів Української Повстанської Армії, яка у роки ІІ Світової війни воювала на два фронти – проти нацистів і московських фашистів. Пропаганда «антилюдських злочинів УПА» мала бути дуже потужною, щоб перекрити звірства, вчинені москалями на західних теренах України у перші роки ІІ Світової війни – 1939-41-му. Сотні книжок, у тому числі й дитячих, тисячі статей, «документальні» та художні фільми мали постійно підживлювати ненависть до «українських буржуазних націоналістів», які посміли заявити про самостійну, незалежну Україну.

Путіністи й досі пишуть про «звірства бандерівців» – криниці, набиті мертвими немовлятами, п’ятикутні зірки на грудях у закатованих. Хоча факти свідчать про зворотнє: на багатьох тілах, піднятих з ям і підвалів НКВД, вирізано або випалено тризуби... В описах «бандерівських звірств» прочитується світогляд і практика садистів НКВД: «УПА вбивали жінок, дітей, стариків – вилами, різали пилами й рубали сокирами! Лише за те, що вони були іншої національності»... У численних реальних документах із відкритих в Україні після 2009 року архівів НКВД бачимо злочини московських енкаведистів, які перевдягалися у форму УПА і вбивали селян, учителів, дітей, щоб викликати недовіру й огиду до українського війська!

Ще один московський міф про так звану "Волинську різанину", спровоковану якраз гітлерівською СС та сталінським НКВД. У роки ІІ Світової війни за українську Волинь боролися не тільки москалі, німці і поляки. Українці відбивалися від усіх. Чому москалі приділяли стільки уваги Волинській трагедії? Саме тому, що змалюванням звірств «українських буржуазних націоналістів» намагалися перекрити власні, цілком реальні, злочини.   
                      
Після розвалу СССР будівлі НКВД у кожному містечку України стали розкривати страшні таємниці своїх підвалів, подвір’їв і «особливих охоронних зон» у довколишніх лісах. У червні 1941-го, поспішно відступаючи із Західної України під натиском нацистів, москалі не встигли приховати слідів своїх злочинів. Мешканці західноукраїнських містечок і прилеглих сіл після відступу російської окупаційної адміністрації поспішили до тюрем, де побачили замордовані тіла своїх закатованих родичів. За спогадами, у тюрмах НКВД «по кімнатах і коридорах лежали постріляні старі, жінки і діти... Кожен із цих трупів мав зв’язані за спиною колючим дротом руки, в устах було повно дрібно посіченого скла або ганчірки... поламані руки, ноги і ребра, повідрізувані вуха, виколоті очі».                                                                                                               
Але завдяки масованій геббельсівській пропаганді, яка розповсюджувалася Москвою в Європі, Америці та по інших частинах світу, аж до 24 лютого цього року росіяни уявлялися добродушними «чєловєкамі», а українці – «різунами», яких постійно треба стримувати від звірств. У ці фейкові "уявлення" було вкладено Кремлем багато зусиль і грошей. І не лише для того, щоб змусити забути про власні звірства. А й щоб підготувати населення Московії та інших країн до фізичного винищення українців, дегуманізувавши їх, змалювавши «гіршими за звірів». За «бандерофобією» у московській свідомості» насправді криється те, що москалі схильні приписувати «клятим бандєровцам» саме ту ворожість до себе, яку вони самі відчувають до свідомих у національному сенсі українців! Але, ціною нинішніх немислимих жертв в Україні, ця московська облуда спадає. І стає видно, які українці насправді. І що вони постійно – століттями – стримують Московську орду в її намірах обплутати своєю огидною облудою і окупувати весь світ. Ось чому сьогодні  через це весь світ жахається того нелюдського, садистського ставлення московських "визволителів" до жителів Маріуполя, Бучі, Бородянки, Ірпеня, Гостомеля та інших міст і містечок України, яка стоїть нині на передовій цивілізаційної війни між євроатлантичною демократією і ординським фашизмом останньої  імперії світу!
                                                                                     
Георгій Лук'янчук, журналіст

P.S.
На сайті РІА Новини опубліковано Маніфест російського фашизму. Автор маніфесту - Тимофєй Сєргєйцев. Назва - "Что Россия должна сделать с Украиной" (“Що Росія повинна зробити з Україною”). Це насправді ясне і лаконічне викладення ідеології російського фашизму. Ідеології, яка на цей час  фактично є в путінській Московії Державною! Путін поставив задачу “денацифікації України”.
У статті Сєргєйцева в деталях пояснюється про що йде мова:  кого і як денаціфіцирувати та яка доля випадає для України! Напрошується паралель між долями жидівського і українського народів: як для німецького нацизму жиди були головним ворогом, який підлягав тотальному знищенню, так і для московського фашизму Україна як держава і українці як народ – головний ворог, який підлягає знищенню!!! І в першому і  в другому випадку поставлено завдання "кінцевого вирішення питання". В першому - жидівського, в другому - українського!

Далі текст мовою оригіналу
(Основные тезисы манифеста русского фашизма):

"Что Россия должна сделать с Украиной"

"Нацистская, бандеровская Украина, враг России и инструмент Запада по уничтожению России нам не нужна. Сегодня вопрос денацификации перешел в практическую плоскость".
"Денацификация необходима, когда значительная часть народа — вероятнее всего, его большинство — освоено и втянуто нацистским режимом в свою политику. То есть тогда, когда не работает гипотеза "народ хороший — власть плохая". Денацификация — это комплекс мероприятий по отношению к нацифицированной массе населения, которая технически не может быть подвергнута прямому наказанию в качестве военных преступников".
"Нацисты, взявшие в руки оружие, должны быть по максимуму уничтожены на поле боя. Не следует проводить существенных различий между ВСУ и так называемыми нацбатами, а также примкнувшей к этим двум видам военных формирований территориальной обороной. Все они равно причастны к запредельной жестокости в отношении мирного населения, равно виновны в геноциде русского народа, не соблюдают законы и обычаи войны. Военные преступники и активные нацисты должны быть примерно и показательно наказаны. Должна быть проведена тотальная люстрация. Ликвидированы и запрещены любые организации, связавшие себя с практикой нацизма. Однако, помимо верхушки, виновна и значительная часть народной массы, которая является пассивными нацистами, пособниками нацизма. Они поддерживали нацистскую власть и потакали ей. Справедливое наказание этой части населения возможно только как несение неизбежных тягот справедливой войны против нацистской системы, ведущейся по возможности бережно и осмотрительно в отношении гражданских лиц. Дальнейшая денацификация этой массы населения состоит в перевоспитании, которое достигается идеологическими репрессиями (подавлением) нацистских установок и жесткой цензурой: не только в политической сфере, но обязательно также в сфере культуры и образования".
"Денацификация может быть проведена только победителем, что предполагает (1) его безусловный контроль над процессом денацификации и (2) власть, обеспечивающую такой контроль. В этом отношении денацифицируемая страна не может быть суверенна. Денацифицирующее государство — Россия — не может исходить в отношении денацификации из либерального подхода. Идеология денацификатора не может оспариваться виновной стороной, подвергаемой денацификации. Признание Россией необходимости денацификации Украины означает признание невозможности крымского сценария для Украины в целом".
"Сроки денацификации никак не могут быть менее одного поколения, которое должно родиться, вырасти и достигнуть зрелости в условиях денацификации".
Какая судьба уготована Украине?
"Укронацизм несет в себе не меньшую, а большую угрозу миру и России, чем немецкий нацизм гитлеровского извода. "Название "Украина", по-видимому, не может быть сохранено в качестве титула никакого полностью денацифицированного государственного образования на освобожденной от нацистского режима территории. Их политическая устремленность на деле не может быть нейтральной — искупление вины перед Россией за отношение к ней как к врагу может реализоваться только в опоре на Россию в процессах восстановления, возрождения и развития. Никаких "планов Маршалла" для этих территорий допускать нельзя. Никакого "нейтралитета" в идеологическом и практическом смысле, совместимого с денацификацией, быть не может. Кадры и организации, являющиеся инструментом денацификации в новых денацифицируемых республиках, не могут не опираться на прямую силовую и организационную поддержку России. Денацификация неизбежно будет являться и деукраинизацией — отказом от начатого еще советской властью масштабного искусственного раздувания этнического компонента самоидентификации населения территорий исторических Малороссии и Новороссии. В отличие, скажем, от Грузии и стран Прибалтики, Украина, как показала история, невозможна в качестве национального государства, а попытки "построить" таковое закономерно приводят к нацизму. Украинизм — искусственная антирусская конструкция, не имеющая собственного цивилизационного содержания, подчиненный элемент чужой и чуждой цивилизации. Дебандеризации будет самой по себе недостаточно для денацификации — бандеровский элемент есть лишь исполнитель и ширма, маскировка для европейского проекта нацистской Украины, поэтому денацификация Украины — это и ее неизбежная деевропеизация. Бандеровская верхушка должна быть ликвидирована, ее перевоспитание невозможно. Социальное "болото", активно и пассивно ее поддержавшее действием и бездействием, должно пережить тяготы войны и усвоить пережитый опыт как исторический урок и искупление своей вины".

Також по темі:  У Маріуполі в московських мобільних крематоріях спалюють тіла загиблих містян – міськрада - читай ТУТ

Коментарі