Москва здійснює комплекс заходів, спрямованих на "ментальну" інтеграцію жителів ОРДЛО до РФ
Так вважає журналіст Сергій Гармаш, представник ОРДО від України в ТКГ по Донбасу.
Насамперед, це видача російських паспортів жителям окупованої частини Донбасу й де-факто проведення на території ОРДЛО виборчої кампанії і самих виборів до Держдуми Росії.
Це також безпрецедентна кількість різних "інтеграційних" заходів з участю депутатів Держдуми РФ, які ми спостерігали з початку нинішнього року.
Крім того, у серпні російський президент Владімір Путін підписав указ, яким дозволив брати на держслужбу громадян РФ, котрі мають також іноземне громадянство, якщо його неможливо позбутися. І, за словами прессекретаря президента РФ Дмітрія Пєскова, йдеться саме про громадян України.

Також міністерство внутрішніх справ Росії розробило проєкт указу президента, згідно з яким "співвітчизники з окремих районів Донецької та Луганської областей України зможуть подати заяву на участь у програмі переселення до РФ безпосередньо в Росії". Документ опубліковано на порталі проєктів нормативних правових актів. Нині ж участь українських громадян у цій програмі можлива лише через консульські установи Росії, що працюють на підконтрольній урядові України території.

Частиною цієї ж політики є розпочата в ОРДЛО кампанія заміни українських прав водія старого зразка на "республіканські". При цьому заявлено, що українські права водія нового зразка залишаються в силі, проте отримати їх в умовах заблокованих КПВВ люди не можуть. Тож змушені отримувати «республіканські» права водія. Поширюється інформація, що тих, хто їздитиме з правами старого зразка, з 26 грудня почнуть штрафувати.

Про нові тренди розвитку конфлікту
Сергій Гармаш

Москва усвідомила свою помилку, якої припустилася, офіційно "потягнувши мазу" за своїх маріонеток із ОРДЛО. Можна було, як і зараз, постачати на Донбас зброю, «відпускників» та рублі, так само керувати військовими діями проти України, але не «вписуватися» за них у «Мінську» й «нормандській четвірці» (N4). Тоді Київ та Захід мали б менше приводів і зачіпок накладати на РФ санкції, та й, узагалі, чогось від неї вимагати. Але, увійшовши в обидва формати (мінський і нормандський), Росія буквально підписалася під їхніми документами, відповідно, взявши на себе певні зобов'язання. Як хто? Відповідь це запитання Захід і Москва трактують по-різному: перший вважає РФ стороною конфлікту, друга вважає себе посередницею. Але які зобов'язання можуть бути в посередника? Хто «призначив» Москву на це «посередництво», крім неї самої? І чому «посередник» завжди приймає позицію однієї сторони? Може, тому, що він сам нею і є?

Відповіді на ці запитання такі очевидні, що Кремль утомився винаходити власні їх «версії» й вирішив просто скинути узи, які помилково на себе взяв. Тим більше що коли 2014 року, в умовах самоусунення Вашингтона від «українського питання», і «Мінськ», і Берлін із Парижем допомагали Москві приборкати Україну, то тепер позиція американців чіткіша, а вплив вічно «глибоко стурбованих» західноєвропейських столиць на Київ помітно послабився. Одне слово, N4 Кремлю вже просто непотрібна, а «Мінськ» він вирішив поставити на паузу, доки «хохли» не стануть більш зговірливими. Звідси й випливає логіка всіх тих подій, що відбувалися останніми місяцями на Донбасі та навколо нього.

Ті, хто не любить читати розлогих текстів і дізнається новини із заголовків, можуть прочитати наступні 10 абзаців і отримати уявлення про основні сенси цієї статті. А ось тим, кому цікаві не лише висновки, а й аргументи, доведеться напружитись і читати далі.

Росія й далі дистанціюється від зобов'язань за мінськими домовленостями. Саме тому всі її дії в мінському процесі спрямовані на перетворення тристороннього формату на п'ятисторонній, де вона позиціює себе як «другого посередника», а стороною конфлікту називає «Донецьк і Луганськ».

Цій-таки стратегії відповідають і її дії щодо ОБСЄ. Починаючи з відмови від спостережної місії ОБСЄ на російсько-українському кордоні й до акцій із блокування СММ у Донецьку. Виставляючи суб'єктами тиску на ОБСЄ саме «республіки», Москва домагається підвищення їхньої суб'єктності на рівні ТКГ та ОБСЄ — єдиних міжнародних майданчиків, що дають їм ознаки такої суб'єктності.

Тим часом тактика Росії вибудовується на зухвалих діях ОРДЛО, спрямованих на відверту провокацію. Стосовно як України, так і ОБСЄ. Так Москва намагається силоміць домогтися від членів місії ОБСЄ в Україні більшої лояльності до себе.

Меті позиціювати ОРДЛО як самостійних суб'єктів міжнародних відносин та діалогу з Києвом слугує і створення в Донецьку власного військово-промислового комплексу (ВПК). Його можуть використовувати для «легалізації» поставлених туди РФ озброєнь, видаючи їх за вироблені в «республіці». Це здатне кардинально змінити розстановку сил у конфлікті на Донбасі та викликати його серйозне загострення.

Застосування Україною БПЛА «Байрактар» істотно змінило розстановку сил у театрі бойових дій на Донбасі. Але тепер Києву треба постійно підтримувати й демонструвати свою перевагу, щоб вона стала не новим витком ескалації, а чинником її стримування.

Посилюється тренд на ізоляцію ОРДЛО від України та «ментальну» інтеграцію до РФ. Ознаки цього — як участь жителів ОРДЛО у виборах до російської Держдуми, так і посилене блокування КПВВ з боку ОРДЛО, а також політика заміни українських документів на «республіканські».

Крім того, Москва продовжує політику, спрямовану на викачування демографічних і трудових ресурсів із окупованої частини Донбасу та зменшення утриманської частини його населення. Інструментами цього є російська паспортизація жителів ОРДЛО та ковід.

Спроби зниження вартості утримання ОРДЛО для РФ свідчать про те, що Москва має намір законсервувати вирішення конфлікту на Донбасі доти, доки в Україні не складеться ситуація, сприятлива для його закінчення на російських умовах. Це демонструє неготовність Кремля до компромісів і робить безглуздими дипломатичні зусилля, спрямовані на врегулювання кризи мирним шляхом.

Паралельно Росія блокує можливості прямого діалогу щодо врегулювання конфлікту між Києвом і Москвою. Керівництво Кремля обрало тактику ігнорування України як суб'єкта міжнародних відносин і створення навколо неї кола проблем, що зрештою, на думку російського керівництва, мають схилити Україну до союзу з Росією. Це проявляється як у заявах російських топполітиків про неспроможність українського керівництва і васальне становище Києва щодо США, так і в позбавленні України статусу газового транзитера, а також у створенні військової загрози Києву з боку Білорусі.

Постійним джерелом роздратування Кремля є «українська» політика Сполучених Штатів і будь-які заяви про перспективу вступу України до НАТО. Москва все ще розглядає Донбас як один із основних інструментів протидії проНАТОвській політиці Києва та Вашингтона.

Повний текст

Інф.: zn.ua

Коментарі