Сергій Рахманін: Мінські домовленості юридичної сили не мають. Але наша влада послідовно наповнює їх
"Та що таке Мінські домовленості, обуриться скептик? Під ними що, стоїть підпис президента? Вони ж не мають юридичної сили! Не мають. Але наша влада послідовно наповнює їх. Верховна Рада (з порушенням Конституції і законодавства) ухвалює Закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування…", президент вносить у парламент закон про внесення змін до Конституції, в яких чітко відбиті вимоги 11-го пункту Мінських угод.
Не чекаючи виконання попередніх десяти. Члени Конституційної комісії не соромлячись називали Мінські домовленості "ганьбою", "папірцем" і "сміттям". Після чого майже одностайно проголосували за текст, у якому згадуються "донбаські особливості".
Про це розмірковує журналіст Сергій Рахманін у свіжому випуску газети Дзеркало тижня.

Щоб не було нестерпно боляче…
Сергій Рахманін, "Дзеркало тижня"

Проект змін до Конституції, що передбачає децентралізацію влади, розглянуть наступного тижня. Спікер Володимир Гройсман прогнозує: документ буде попередньо схвалений Верховною Радою, після чого вирушить на експертизу в Конституційний суд. 

Чи збере законопроект №2217а, внесений Петром Порошенком, 226 депутатських голосів? Швидше, так. Стриманий оптимізм, висловлений із цього приводу і очільником держави, і головою парламенту, обґрунтований. Побіжне опитування народних обранців це підтверджує. Одні щиро вважають документ цілком прогресивним. Інші налаштовані відносно критично, проте не настільки, щоб із такого "незначного" приводу ставити під сумнів горезвісну "єдність" коаліції. Треті виправдовують легковажне ставлення до цього голосування тим, що "воно однак нічого не вирішує: для остаточного затвердження восени знадобиться 300 голосів, а їх поки що немає". Відзначимо слова "поки що", вжиті п'ятьма співрозмовниками. 

Нарешті, є ті, хто проти цього законопроекту, але налаштовані голосувати "за" під тиском обставин. Під обставинами слід розуміти тиск президента і різних західних інституцій, що дружно посилаються на Мінські угоди, в яких згадані і конституційно закріплена децентралізація ("з набранням чинності до кінця 2015 року" — цитата), і "ухвалення постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей (…) до кінця 2015 року" (ще одна цитата). Ще в лютому я звернув увагу на дивне словосполучення "постійне законодавство". Законодавство постійністю не відзначається. Сьогодні закон прийняли, завтра — змінили, післязавтра — скасували. Відносно непорушна у правовому полі хіба Конституція. Чи не на неї натяк? "Не фантазуйте", — махали на мене руками учасники процесу, до яких я звертався по уточнення. 

Фантазія набула реальних обрисів — у проекті конституційних змін, внесених у парламент президентом, записано: "особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей визначаються окремим законом". 

Тоді ж (узимку) звернув увагу ще на одну особливість Мінських домовленостей. Із 13 пунктів угод тільки один, 11-й, має залізобетонну часову прив'язку. Той самий, у якому йдеться про конституційно закріплену децентралізацію та "особливий статус окремих районів". Термін — кінець 2015-го. 

Українські політики й дипломати неодноразово відзначали, що виконання пунктів угоди має послідовний характер, і наша держава не зобов'язана дотримуватися 11-го до реалізації зобов'язань, закріплених у перших 10-ти. Але, як з'ясувалося, так думали тільки в Києві. Дуже скоро виявилося, що не тільки в Москві, Донецьку, Луганську, а й у Брюсселі, Берліні, Вашингтоні думали інакше. Західні політики і дипломати, починаючи з травня, стали наполягати (неофіційно, потім — публічно), щоб вітчизняна влада вже бралася виконувати записане в 11-му пункті. Позавчорашня заява генсека РЄ Турб'єрна Ягланда — найсвіжіше того підтвердження. Українська сторона намагалася наполягати на власному прочитанні Мінських угод, але її щоразу відсилали до першоджерела. Що там записано? До кінця 2015-го? Тож і будьте люб'язні… І ми відповіли законодавчою люб'язністю. 

Риторичне запитання: якщо Мінськими угодами передбачалася послідовність реалізації плану з урегулювання (як мене запевняли одні), або якщо цей план був усього лише спробою виграти час, і його не мали наміру виконувати (як запевняли інші), — навіщо в тексті поставили чіткі дати? 

Інше риторичне запитання: хто міг уповноважити Київ (хто б його не представляв) брати на себе зобов'язання, що суперечать Конституції? Згідно з чинним Основним Законом, ніхто нікому не мав права обіцяти якесь особливе самоврядування. А зобов'язання змінити Конституцію (хто б його не давав) прямо суперечить 5-й і 19-й статтям КУ і, м'яко кажучи, не комутується з процедурою, описаною у XIII розділі. Кому не лінь, прочитайте. Там усе доступно написано.

Та що таке Мінські домовленості, обуриться скептик? Під ними що, стоїть підпис президента? Вони ж не мають юридичної сили! Не мають. Але наша влада послідовно наповнює їх. Верховна Рада (з порушенням Конституції і законодавства) ухвалює Закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування…", президент вносить у парламент закон про внесення змін до Конституції, в яких чітко відбиті вимоги 11-го пункту Мінських угод. Не чекаючи виконання попередніх десяти. Члени Конституційної комісії не соромлячись називали Мінські домовленості "ганьбою", "папірцем" і "сміттям". Після чого майже одностайно проголосували за текст, у якому згадуються "донбаські особливості". 

Президент (чийого підпису під Мінськими угодами немає) постійно на них посилається. Зокрема, 27 червня в інтерв'ю каналові "Інтер" та 1 липня на брифінгу. "Україна взяла на себе зобов'язання у рамках Мінського процесу і виконала щодо особливого режиму місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", — цитата. І ще кілька… 

"Для того, щоб уникнути якихось тлумачень стосовно особливого режиму місцевого самоврядування, наскільки мені відомо, Конституційна комісія запропонувала в перехідних положеннях відбити, що режим місцевого самоврядування на території окремих районів Донецької та Луганської областей визначається законом… Таким чином, і конституційне врегулювання цього питання, на мою думку, після голосування змін до Конституції у Верховній Раді буде завершене… Жодного тиску на Україну, українську владу або на мене особисто немає й не може бути", — це з інтерв'ю "Інтеру".

Конституційні зміни "не нав'язувалися Україні ззовні... Політичним силам і експертам, які працюють у Конституційній комісії, ніхто нічого не може нав'язати, і я в тому числі", — це з виступу на брифінгу. 

У початковому проекті конституційних змін згадки про "особливий порядок самоврядування" не було зовсім. Потім відповідний пункт з'явився, але без прив'язки до конкретних територій. Потім з'явилася згадка про Донецьку й Луганську області. В останній момент члени Конституційної комісії запропонували, щоб такий специфічний закон мав запобіжник і ухвалювався конституційною більшістю, як і Основний Закон. Цю норму з проекту викреслили. Кілька членів КК підтвердили, що зазначені зміни вносилися з ініціативи представників Банкової. "Політичним силам і експертам, які працюють у Конституційній комісії, ніхто нічого не може нав'язати, і я в тому числі"… 

Уже після того, як проект був схвалений КК, кілька її членів запропонували президентові вилучити згадку про "особливий порядок" із конституційного законопроекту і перенести її у спеціальний закон про порядок введення конституційних змін у дію. Ключова деталь. Конституційна комісія — дорадчий орган. Проект, схвалений нею, — тільки пропозиція. Президент — суб'єкт законодавчої ініціативи. Він має право використати запропонований варіант, вилучити з нього чи вписати у нього будь-які норми, написати власний проект. Представники дорадчого органу ввічливо порекомендували повноцінному суб'єктові законодавчої ініціативи прибрати з проекту конституційних змін згадування про закон про особливий порядок самоврядування. Президент цього не зробив. 

Конституційна комісія не є офіційним автором проекту № 2217а, внесеного 1 липня в парламент, вона не має права на таке авторство. Ініціатором законопроекту і суб'єктом законодавчої ініціативи офіційно значиться президент України Петро Порошенко. Це його проект конституційних змін. І його проектом пропонується "особливий порядок самоврядування" в Конституції. 

"Але ця згадка не міститься в "тілі" Конституції. Це ж усього-на-всього перехідні положення, вони не конституюють таку норму", — поширене експертне судження. Відсилаю до практики Конституційного суду. КС, розглядаючи будь-які проекти конституційних змін, завжди оцінює конституційність усіх положень проекту, у тому числі перехідних і (або) прикінцевих положень, якщо такі є. Що, згідно з логікою 159-ї статті КУ, означає — перехідні або прикінцеві положення розглядаються судом як можливі зміни Конституції… 

Як ми пам'ятаємо, Петро Олексійович згадував, що жодного тиску ззовні не було. А як бути з рішенням Венеціанської комісії (в якому пропонувалося "узаконити" спецстатус територій у Конституції), публічними заявами німецького міністра закордонних справ, генсека Ради Європи et cetera? Ах так, звісно, це рекомендації. Тоді процитуємо члена Конституційної комісії Ігоря Когута. Відповідаючи на брифінгу у "Главкомі" на запитання, чому норма про статус з'явилася в перехідних положеннях проекту і чому не зберегли "запобіжник" про 2/3 голосів, він сказав: "Тиск (виділено мною, — С.Р.) "Мінська", і не тільки Росії, а й, очевидно, інших партнерів позначився на остаточній формулі". Були і жорсткіші заяви, але я навів слова людини, яку важко запідозрити в опозиційності, і вже тим більше звинуватити в підігруванні Кремлю. "Жодного тиску на Україну, українську владу чи на мене особисто немає і не може бути"…

Конституційна комісія, на жаль, переклала відповідальність за суперечливу норму на президента. Знаю, що багато з людей, не згодних із нею, проголосували за проект, сподіваючись переконати гаранта вилучити положення про "особливий порядок" перед подачею до Ради. Мовляв, ми радимо — вносить він. Президент тепер перекладає відповідальність на парламент. Він вніс — голосувати Раді. Яка буде відповідь депутатів? Сподіваюся, вони не стануть розглядати конституційний законопроект як закон про "особливий порядок". З вимкненим табло. І не стануть виправдовуватися, як після "кредитного" закону, — ну не побачили, за що голосували. 

Чим небезпечне згадування про особливий статус у Конституції? Це не Мінські угоди і навіть не закон. Це конституйоване зобов'язання.
Повний текст

Коментарі