Конституційно-олігархічна більшість нової Ради
Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
Народна мудрість про те, що "хтось дівчину вечеряє, той її потім і танцює" в соціально-політичному вимірі звучить наступним чином: "панування в економічній сфері з неминучістю веде до панування політичного, бо політика є концентрованим виразом економіки". Виходячи з цього, ключовим завданням суспільства, яке прагне уникнути тиранії, є недопущення надмірної концентрації економічної могутності в чиїхось руках. Пострадянська Україна в силу багатьох об'єктивних причин з цим завданням впоратися не могла і, природно, не впоралася.

Безумовно, можна ігнорувати той сумний факт, що левова частина української економіки контролюється купкою людей, названих з чиєїсь легкої руки олігархами, і продовжувати робити вигляд, що "єдиним джерелом влади є український народ". Але, як відомо, факти - річ уперта, від них не відмахнутися, як від настирливих мух, ні брошуркою Конституції України, ні тим більше цитатами з неї.

І, на жаль, сьогодні ці вперті факти свідчать, що навіть після подій Євромайдану правити балом української політики продовжує олігархія. І зайвим цьому підтвердженням служать не тільки результати дострокових парламентських виборів, але й процес нинішньої "коаліціади", який оголив у всій красі "багатий внутрішній світ української політики".

Уже в ході передвиборної кампанії багато експертів заявляли про те, що в списках практично всіх потенційних переможців парламентських виборів без зусиль можна відшукати креатури Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Дмитра Фірташа, Віктора Пінчука, Вадима Рабиновича, Вадима Новинського і навіть "сім'ї" колишнього Президента України Віктора Януковича. "Народна поголоска" вже встигла, і небезпідставно, зв'язати "Радикальну партію" Олега Ляшка з Сергієм Льовочкіним і Дмитром Фірташем, "Самопоміч" з Ігорем Коломойським, а "Опозиційний блок" з Рінатом Ахметовим і "сім'єю". Тим не менш, це абсолютно не означає, що останні не мають своїх людей в інших політичних "проектах". Для того щоб це зрозуміти, достатньо побіжно пробігти поглядом списки Блоку Петра Порошенка та "Народного фронту", в яких знайшли собі притулок чимало осіб із сумнівною репутацією.

Насправді олігархи завбачливо розкладали яйця в різні кошики. Відсутність же прозорого фінансування робить практично неможливим встановлення точних "часток" окремих олігархів у кожному конкретному політичному проекті. Більше того, як відомо, будь-яку частку завжди можна як збільшити, так і зменшити шляхом придбання або продажу "акцій". Ну а "мажоритарники" завжди готові задовольнити попит на додаткові голоси-акції.

Одним словом, незважаючи на те, що умовним переможцем парламентських перегонів можна назвати Ігоря Коломойського, а умовними невдахами Ріната Ахметова і Віктора Пінчука, вплив яких істотно похитнувся, якщо взагалі не зійшов нанівець, вважати "багнети", що знаходяться в даний момент у розпорядженні того або олігархічного клану заняття малопродуктивне.

По-перше, як уже говорилося вище, цю кількість у будь-який момент може бути змінено, адже "бабло перемагає зло". По-друге, олігархи мають своїх "постпредів" у всіх політичних проектах, тому лінії протиріч будуть проходити не стільки по фракціях, скільки всередині фракцій, де зовсім скоро почнуть вилуплюватися "зозулята". Вихід Єгора Соболєва та його послідовників з партії "Воля" - це лише провісник подальшої дефрагментації "нібито прореформаторскої більшості".

По-третє, слід розуміти, що олігархія як соціальний клас має свої класові інтереси, принципово відмінні від інтересів усього суспільства. Насамперед, це збереження свого панівного статус-кво. І заради збереження цього привілейованого становища олігархи завжди знайдуть спосіб об'єднати зусилля проти проведення реальних реформ. Тому було б помилково думати, що люди, умовно кажучи, Ігоря Коломойського, будуть локомотивом реформ, а люди, умовно кажучи, Ріната Ахметова, навпаки стануть гальмом перетворень. І перший, і другий зацікавлені лише в тих змінах, які не торкнуться їх інтересів.

На жаль, провести реформи, не обмеживши інтересів олігархів, буде неможливо. І вся ця мишача метушня навколо коаліційної угоди - це не більше ніж димова завіса, за якою "кондуктори намагаються натиснути на гальма" і зупинити поїзд непомітно для пасажирів.

Швидше за все, розмови про "конституційну більшість" так і залишаться розмовами, а майбутня коаліція - формальністю. У реальності у Верховній Раді України складеться і буде функціонувати "ситуаційна більшість", конфігурацію якої визначатимуть не стільки коаліційна угода і лідери фракцій, скільки головні власники акцій цих фракцій.

Інф.: rbc.ua

Коментарі