Кирило Мартинов, російський журналіст: Політичне значення сирійської кампанії Росії абсолютно інше порівняно з агресію проти України
Експедиційний корпус російської армії висадився в Сирії і бере участь в озброєному конфлікті проти ІГІЛ (організації, забороненої на території Росії - Ред.). Бойові дії в районі міста Латакія ведуться на стороні урядових сил Башара Асада. Цю інформацію поширюють відразу кілька джерел.

Ще 12 серпня повстанський сайт Syria.net стверджував, що російські військові радники командують обороною Латакії. 21 серпня в Інтернеті були опубліковані фотографії великого десантного корабля "Микола Фільченков", що проходить на південь через Босфор з військовою технікою на палубі. 31 серпня ізраїльський сайт Ynet опублікував дані анонімних джерел в західних дипломатичних колах, згідно з якими Росія починає операцію з прямої військової підтримки режиму Асада і перекинула в країну техніку, включаючи винищувачі і штурмові вертольоти.

Тоді ж офіційна сирійська газета «Аль-Ватан» повідомляла, що Росія планує побудувати військову базу в місті Джабль на південь від Латакії - на додаток до вже наявного в розпорядженні російських військових пункту військово-технічного забезпечення ВМФ в Тартусі. У соціальних мережах з'явилися фотографії, зроблені сирійськими повстанцями: на них зображені винищувачі на бойовому завданні, схожі на російські.

3 вересня The Times повідомила про те, що в репортажі про бої в районі Латакії, показаному за офіційним сирійському телеканалу, присутній новітній російський БТР-82А і чутні команди російською мовою.

Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков заперечує участь російських ВПС у конфлікті в Сирії, а офіційні представники НАТО поки зберігають мовчання. Ситуація навколо російської військової присутності технічно нагадує початок гібридної війни на території України. До речі, паралельно з першими чутками про появу російського корпусу в Сирії спостерігачі зафіксували різку деескалацію конфлікту в Донбасі. Немов фахівці з ведення «гібридної війни» відволіклися на новий проект.

Навіщо ми йдемо до Сирії? Політичне значення сирійської кампанії Росії абсолютно інше порівняно з агресією в Україні. Напередодні Генасамблеї ООН, в якій вперше за десять років візьме участь президент Путін, втручання у військовий конфлікт на Близькому сході означає, що Росія готова вийти до своїх «західних партнерів» із новою ініціативою. Москва, у якій, на відміну від Вашингтона, немає протидії з боку громадської думки та Конгресу, бере на себе знищення ІГІЛ.

Росія формує нову військову коаліцію проти ісламістів, забезпечуючи її засобами розвідки, авіацією і забезпечуючи стратегічне командування. В якості ударної сили для наземних операцій можуть бути використані армійські підрозділи Ірану. Натомість Росія вимагає поступок щодо українського питання, згортання режиму санкцій і повернення країни в клуб західних держав, що борються з глобальними загрозами, такими як тероризм. З таким пакетом пропозицій президент Росії може відправитися в Нью-Йорк 15 вересня.

Якщо план виявиться успішним хоча б частково, російські власті отримають все, про що вони могли мріяти. Нормалізацію відносин із Заходом, перспективу переговорів про статус Криму. І одночасно демонстрацію сили Росії в світі: мовляв, на відміну від нерішучих західних демократій ми здатні атакувати терористів навіть на Близькому Сході. Гордість за країну може витягти рейтинг підтримки президента на нові висоти.

Правда, є дежавю: здається, ризики від такої гри ніхто до кінця не прорахував.

Кирило Мартинов, російський журналіст
Інф.: novayagazeta.ru

Коментарі