Олег Романчук: Нині в Україні маємо численні приклади "хуцпи" в усій нахабній потворності – аморальності, нефаховості, непатріотичності…
Ця стаття була оприлюднена до прес-конференції президента Зеленського.
Поняття "хуцпа" в сучасному івриті означає "нахабство"… Хуцпа також визначається як "особливо цинічна, підла, зухвала брехня", "верх цинізму й нахабства, що паралізує опонента".
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії

По темі: Зеленський назвав свою політику "нахабною"

Історичне виникнення влади грунтується на праві народу на самооборону, захисті нації, людності від зовнішньої небезпеки. До цього, природно, приєднується захист від небезпеки внутрішньої, від злочинності. Тому влада з часу свого виникнення об'єднує в собі військову та поліційну функції. Все інше — другорядне, тобто те, що може бути здійснене в чистому вигляді (без прикрас), — це військовий та поліційний захист населення, яке мешкає на певній території.

Така влада легітимна — за згодою народу, прибирає форму організованого насильства вже над ним. Ці два процеси формування влади — захист від зовнішнього насильства й насильство над своїм народом — історично та органічно взаємопов'язані. Деспотії і тоталітарні режими народжувалися та зміцнювалися передусім у країнах, які постійно перебували в стані загрози зовнішньої агресії, і, навпаки, там, де вона слабшала, починали розвиватися демократичні й ліберальні тенденції. Загроза зовнішньої агресії сприяє встановленню абсолютизму влади або її посиленню, і коли такої загрози немає, то влада імітує її.

Найбільш зацікавленим в антидержавному заколоті в Російській імперії був німецький Генеральний штаб. Щоправда грошей він не мав, гроші були у державній скарбниці. В Берліні. Звідкіля їх надсилами німецьким соціал-демократам, які переправляли більшовикам через Швейцарію в нейтральну Данію, потім у Стокгольм, а звідтіля в Петроград у «Сибирский банк» і через фармакологічну фірму у вигляді доходу легалізовувались…

Будучи агентом німецького Генерального штабу, лідер більшовиків Ульянов-Ленін за допомогою отриманих мільярдів марок здійснив колосальну диверсію: зруйнував російську армію, нав’язав країні грабіжницький Брестський мир, кинув країну в хаос громадянської війни й червоного терору. Інакше кажучи, Ленін і очолювана ним партія вчинили державну зраду, що за законами військового часу карається смертним вироком трибуналу. І недаремно большевицький вождь так істерично репетував про конечну потребу укладення Брестського миру, оскільки розумів, що якби не виконав зобов'язань перед німцями, то негайно був би викритий як шпигун з усім випливаючими наслідкими.

Коли російська контррозвідка виявила фінансові схеми Лєніна, Сталін терміново сховав його в Разливі. Дальша історія відома. Фактично всі ми досі розплачуємося за отримані Лєніним мільярди…

Безумовно, наведений приклад злочинної діяльності політичної партії проти свого народу й держави унікальний, але водночас і характерний тим, що політична партія здатна в своїх інтересах піти проти держави, проти народу, не зупиняючись перед жодною ницістю.

Коли Монтеск’є наприкінці XVIII століття проголосив принцип поділу влади, він, власне, не зробив ніякого відкриття. Цей принцип існував споконвіку: у витоках самоорганізовування людства в племінних, а згодом державних структурах. Спочатку роль законодавчої влади відігравали народні збори. У стародавньому Римі існувало народне зібрання, сенат, консулат, трибунат. Нечітко була визначена лише судова влада. Вона належала то народному зібранню, то колегії жерців, то трибунам, то спеціально обраним суддям. Упродовж усієї історії людства судова влада була своєрідним яблуком розбрату між законодавчою та виконавчою владою. Це спостерігається й нині. В Україні зокрема.

Найсильнішою гілкою влади є, природно, виконавча — в неї зосереджені засоби насильства, і до них вона, не замислюючись, вдається, коли виникають відповідні умови. У боротьбі із законодавчою виконавча влада завжди вдавалася і вдається до століттями випробуваного методу — демагогічно виступаючи нібито з позицій захисту інтересів народу від правлячої олігархії.

Юлій Цезар зміг зруйнувати республіку й почати перетворення її на імперію, очоливши рух демократів і плебеїв. Іван IV, на прізвисько Грозний, у боротьбі з боярством, яке відігравало роль законодавчої влади, спирався на низи суспільства. Людовік XI у боротьбі з французькими феодалами шукав собі союзників серед міської буржуазії...

Історичний досвід людства показує, що тільки-но виконавча влада підімне під себе представницьку, то доволі швидко прибирає автократичних рис і одразу забуває про свої обіцянки прогресивних перетворень, і всі турботи її спрямовуються на зміцнення автократії. Щодо цього історія не знає жодного винятку. Наступним кроком виконавчої влади після придушення парламенту є запровадження жорсткої цензури і цілковитого підпорядкування собі засобів масової інформації. Вибори і так зване волевиявлення народу імітуються.

Ось як пояснював Лєнін знищення демократичної преси і запровадження однієї з найжорстокіших цензур у XX столітті: «Свобода печати в РСФСР, окруженной буржуазными врагами всего мира, есть свобода политической организации буржуазии и ее вернейших слуг, меньшевиков и эсеров. Буржуазия (во всем мире) еще сильнее нас и во много раз. Дать ей еще такое оружие, как свобода политической организации (= свободу печати, ибо печать есть центр и основа политической организации), значит облегчать дело врагу, помогать классовому врагу. Мы самоубийством кончать не желаем и потому этого не сделаем».

Небезпека наступу на свободу слова в Україні, на жаль, існує. З 2019 року в Україні відбувається повзуча лукашенаізація державних інституцій, узурпація влади. Патерналізм й інфантилізм багатьох українців, їхня невимогливість до влади працює на «слуг народу», передусім наближених до свого лідера.

Кожна держава як система, за умови, що її діяльність не викликає активного опору з боку народу, прагне стати тоталітарною, тобто зосередити в собі всю повноту нічим не обмеженої влади. В такій державі моральне все, що їй вигідне, а все, що не вигідне, – аморальне. Тому відданість сюзерену (королю, диктаторові, правлячій партії та її вождю, президентові) стає вершиною моральних чеснот, і між цією відданістю та патріотизмом ставиться знак рівності. Особисті моральні якості керівників тоталітарної держави абсолютно ні до чого. Якби, скажімо, замість Сталіна був якийсь інший керівник, наприклад Риков або Бухарін, то вони діяли б так само, як і Йосип Віссаріонович, а якби замість нього був Троцький, то було б ще в багато разів гірше. Особисті якості Ягоди, Єжова, Берії абсолютно не грали жодної ролі. Комуністична система не могла існувати інакше. Насильство держави над особою стало моральною нормою, влада обожнювалась…

Вельми симптоматично, що очільник партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко назвав президента України «практичним і духовним лідером» політсили. Народний депутат, вочевидь, не почув Костянтина Єлісєєва, ексзаступника Міністра закордонних справ України. Бо за його інформацією західні лідери добре вивчили психотип Зеленського і вже знають, що український президент не сприймає будь-які критичні ремарки, навіть якщо вони справедливі; це робить його агресивним, призводить до того, що діалогу не буде.
А ще Корнієнко чомусь не помітив, що у свідомості Володимира Зеленського відбулося глибоке перекручення в розумінні того, що єдиним джерелом влади (і носієм суверенітету - верховної влади в державі, - Ред. ВН) є народ...

Моральним, «чесним», достойним Лєнін вважав усе, що сприяє перемозі так званої пролетарської революції, перемозі комунізму. В основі совєтскої держави корінились три постулати: надбрехня, наднахабство, наднасильство. В Україні нині при владі впереваж малоосвічені «слуги народу», однак які досконало володіють мистецтвом «наднахабства», яке було ефективною зброєю большевиків у політичній боротьбі. «Очевидно, что действительное впечатление можно произвести только сверхнаглостью», – інструктував Лєнін.
Так отож. Давід Арахамія, керівник парламентської фракції партії «Слуга народу», вдається до брутального етнополітичного хамства – нічтоже сумняшеся заявляє, що корупція, мовляв, «зашита» в ДНК українців. І таке ганебне звинувачення дозволяє собі людина, яка паспорт громадянина України отримала лише 2015 року.

Нині в Україні маємо численні приклади «хуцпи» як вияву тактики й стратегії непрофесійної влади. В усій нахабній потворності – аморальності, нефаховості, непатріотичності…
Мабуть, ніхто так, як Владімір Маяковський, не зміг чітко і геніально стисло відтворити весь характер большевицького шабашу: «З Лєніним у довбешці, і з наганом у руці».
Донині звучить актуально. Для створення хаосу в державі високий IQ зайвий. Достатньо володіти мистецтвом «хуцпи».

Стаття публікується у скороченому варіанті. Повний текст ТУТ

Олег К. Романчук, письменник, журналіст, науковець
Інф.: universum.lviv.ua

Коментарі