Нардеп Сергій Лещенко: "Половина президентського терміну Порошенка пройшла в безперервному конфлікті інтересів"
Порошенко для себе так і не вирішив, хто він — політик чи бізнесмен? Чого прагне — потрапити в підручники історії як найуспішніший президент або до рейтингу Forbes як найдинамічніший олігарх? Він хоче і те й інше, але так не буває.
Про це йдеться у статті народного депутата України Сергія Лещенка у виданні nv.ua.

Половина П'ятого. Що зробив Порошенко

На екваторі президентського терміну Петро Порошенко так і не визначився, чого хоче: потрапити в підручники історії як успішний лідер країни або увійти в рейтинги Forbes як найдинамічніший олігарх
Півтерміну п'ятого президента України пролетіли як один день. Здавалося, ще вчора під час урочистого прийому в Мистецькому арсеналі він підіймав келих за свою перемогу. А сьогодні хронометр вже безжально відраховує дні, що залишилися до кінця його каденції.

Під час інавгурації мені трапився екс-прем'єр Валерій Пустовойтенко, який керував Кабміном у 1997-1999 роках. Якраз в той час починалася політична кар'єра вінницького бізнесмена Петра Порошенка. Ішлося вже про його перше обрання депутатом, і з перевагою в 56 голосів він потрапив по мажоритарці в Раду по Вінниці. "Порошенко увійшов до СДПУ (о), тому що бізнес завжди перебував у залежності від влади",— згадував Пустовойтенко.

"Тобто Порошенко пішов у політику, щоб допомагати бізнесу?" — перепитав я. "Ну звичайно",— відповів екс-прем'єр.

Та розмова виявилася пророчою — половина президентського терміну Порошенка пройшла в безперервному конфлікті інтересів, який він для себе так і не вирішив. Хто він — політик чи бізнесмен? Чого прагне — потрапити в підручники історії як найуспішніший президент або до рейтингу Forbes як найдинамічніший олігарх? Він хоче і те й інше, але так не буває.

Оголошена навесні 2015‑го деолігархізація закінчилася змовою з членами клубу

Оголошена навесні 2015‑го деолігархізація закінчилася змовою з членами клубу, а боротьба з кланами — створенням власного, де ролі розподіляються згідно з перепустками на четвертий поверх Адміністрації президента: Ігор Кононенко відповідає за держпідприємства, Олександр Грановський — за силовиків і суди, Олег Гладковський — за військове замовлення, Макар Пасенюк — за легалізацію грошей через купівлю активів, цінних паперів і зарубіжні юрисдикції.

Ці два з половиною роки були не тільки негативом. На першу половину каденції Порошенка припав початок роботи нових антикорупційних органів, запуск електронних декларацій, реформа "Нафтогазу" і старт ProZorro. Правда, все це сталося не завдяки, а всупереч — без тиску західних донорів ці реформи зупинилися би на півдорозі, як сталося з держслужбою або судами.

Він сконцентрував у своїх руках контроль над органами, які мають бути незалежними: Конституційний суд на гачку Банкової по кримінальній справі про узурпацію влади Януковичем, Центральна виборча комісія протермінована на два з половиною роки. Кум — на чолі Генпрокуратури. Особистий фінансовий консультант — на чолі Нацбанку. Колишній менеджер Roschen — голова Нацкомісії з енергетики і комунальних послуг.

Люди з кармою реформаторів стрункими рядами залишають владу, при цьому відбувається наступ на політиків і активістів, які борються з корупцією. Реформи податкової і митниці зазнали поразки. Порошенко добре знає, як система деградувала, але воліє зберігати статус-кво. Апогей цього провалу — розслідування, яке показало: на президентському П'ятому каналі досі видають зарплату в конвертах.

Поки в суспільстві падає підтримка Порошенка, скорочується і його спроможність проводити реформи. Навряд чи нам вдасться домогтися феєрверку змін протягом другої половини його президентства, тому варто зосередитися на кількох цілях. Перше — змінити закон про вибори. Діюча система дозволила Януковичу узурпувати владу, а Порошенку — побудувати корупційну вертикаль.

Друге — зміцнення нових антикорупційних органів. НАБУ має отримати право на "прослушку" і окремий незалежний суд. Конфлікт між Антикорупційним бюро та антикорупційним прокурором Холодницьким потрібно припинити за будь-яку ціну, інакше це зруйнує відповідну реформу зсередини. Складніше з Нацагентством протидії корупції, яке опинилося під політичним впливом влади, і його варто взяти під контроль громадськості.

Варто домогтися перезавантаження Генеральної прокуратури і призначення незалежного керівника Державного бюро розслідувань, інакше ми отримаємо ще одну філію Адміністрації президента з обслуговування політичних забаганок своїх кураторів.

В умовах парламентсько-президентської республіки Порошенко має відмовитися від невластивих йому функцій і делегувати їх парламенту, щоб за допомогою широкого політичного діалогу саме Рада перетворилася на центр ухвалення політичних рішень. При цьому максимальна залученість громадянського суспільства може стати єдиним бар'єром від сповзання країни в популізм.

Відмова Порошенка від ідеї балотуватися на другий термін могла б розкрити перед ним нові можливості для реформ. Це відновило б довіру громадян і знизило градус протистояння. Тільки готовність Порошенка до такого кроку викликає великі сумніви. А отже, попереду на нас чекає боротьба за владу, яка після себе каменя на камені не залишить.

Інф.: nv.ua

Коментарі