Мирослав Левицький: Нові "сенсації" з Варшави
21 квітня 2015 року польський політик та ще й кандидат у президенти, бойовики котрого закрикують виборчі зустрічі діючого Президента (це активно почалося після візиту Броніслава Коморовського до України та його виступу в українському парламенті) — Януш курвін-мікке (так його прозвали у народі за заклики до розстрілів страйкуючих шахтарів)* давав у Варшаві інтерв’ю російському телебаченню. У ньому він «доводив», що має докази, що переворот в Україні (у розумінні Майдану Гідності) організовувався у Польщі за американські гроші. Що це? Божевілля польського політика чи цинізм російського телебачення? Справа в тому, що мовою оригіналу було подано по два слова, з яких нічого на годен було зрозуміти. А далі йшов російський переклад…

Звичайно, інтерв’ю брала російська кореспондентка у Варшаві гаспажа Людміла Львова, яка вже давно «спеціалізується» в українсько-польських стосунках, у потребі поляків відібрати в України майно на землях, які до 17 вересня 1939 року були в складі польської держави. На таку «спеціалізацію» в кремлівського люмпену нині підвищений попит. Тому московська проституція вже нікого не дивує.
Однак, тривожно, що у Польщі так багато набирається політичних проститутів. Януш курвін-мікке «засвітився» як «путінський сокіл» ще у час боротьби за місце у Європейському парламенті. А тепер в одному ряду з ним, під актиукраїнськими гаслами, йдуть ще 4 шукачі ключів від президентського палацу — Магдалена Огурек (по-українськи Огірок) з її покровителем Лєшеком Міллером, представник селянського стану Адам Ярубас з його покровителем Янушом Пєхоцінським та ще дві менш відомі особи із кола 23 зареєстрованих кандидатів у Президенти. Невиразну позицію займає Януш Палікот (по-українськи Паликіт), який давно має реноме непрогнозованого політичного авантюриста.

Нинішній президент Польщі вважає президентську виборчу кампанію 2015 року найбруднішою, яка була у цій країні від часу повалення комунізму в 1989 році. Ті, що аналізує російські телепрограми і у них сюжети з Польщі, мають усі підстави для припущення, що бруд виборчої компанії 2015 є елементом путінської гібридної війни (поки що на дестабілізацію та вимотування нервів) проти поляків. Хоч поляки у це ще не вірять, не аналізують, яким чином діяв Кремль стосовно Молдови, Грузії, України. Роблять вони посилену ставку лише на переозброєння армії, хоч росіяни на польському фронті йдуть іншими шляхом. Першим етапом є вербування «партизан», які закидатимуть у народ думку, що сучасні економічні проблеми (коли на антиурядові мітинги в столиці виходить щонайменше 50 тисяч осіб, то таки є проблеми) пов’язані з санкціями проти Росії. А далі, за всіма даними, буде робитися ставка на нищення інформаційних систем. Чомусь комп’ютерні диверсанти є частою російських збройних сил. Так у кожному разі твердять спеціалісти від комп’ютерної справи.

І це не найстрашніше у тій історії. Найстрашніше, що аж 4 особи із когорти 23 претендентів на «головну булаву держави» неприховано, (свідомо чи несвідомо — це ніше питання), партизанять на користь путіна. Де ж тут польська гордість, про яку стільки говориться у Польщі останніми днями?
Головною причиною для розмов про національну гордість стали слова директора ФБР (американської контррозвідки) Джеймса Комея від 15 квітня 2015 року. Виступаючи на Дні пам’яті жертв Голокосту він сказав, що за певних умов люди можуть втрачати індивідуальну мораль, сліпо віддаючись владі групи (російська дійсність — найяскравіший цього приклад). Назвав він, що і в Польщі були спільники гітлерівських катів.

Ці слова в буквальному розумінні зірвали Польщу, мовляв це наруга над польською непорочністю. Можна було б зрозуміти польську образу та їхні категоричні вимоги аби «американський палянт» (такі зневажливі епітети звучали з уст одного з кандидатів у президенти!!!) поросив вибачення перед польським народом, коли б не було таких ганебних сторонок у польській історії як злочин у Єдвабному. Окрім трагедії Єдвабного є також свідчення  вцілілих в’язнів концтаборів про страшні злочини катів-поляків у німецьких «фабриках смерті». І це, на жаль, також частка польської реальності, про яку для добра самої Польщі мали б пам’ятати поляки.
З давніх-давен відомо, що не буває народів святих та народів грішних. Кожна нація має своїх святих та своїх негідників. Коли світ дізнався про польський злочин у Єдвабному (10 ливня 1941 року за намовою окупаційної влади група місцевих мешканців спалила живими до 300 співмешканців єврейської національності), то треба з християнською покорою ставитися до тих слів, які прозвучали 15 квітня в музеї Голокосту. Бо ж не прозвучало там звинувачення проти всієї нації, а лише проти тих її негідників, які в силу різних причини стали спільниками катів. І це є історичним фактом.

Такий одностайний захист «доброго імені» спільників катів насторожує. Від того стає і прикро і страшно! Це знак, що при такому мисленні політики — спільники путінської авантюри не отримають різкої суспільної оцінки. І тут не тільки йдеться про Україну. Це знак, що в польському суспільстві немає розуміння рівня небезпеки, яку створюють кремлівські авантюристи. Гіркий український досвід вчить, що великі біди починаються з ігнорування малих вогнищ небезпеки, які свого часу подавалися за «маргінальні прояви», що їх час усе одно розсмокче.

Мирослав Левицький, публіцист
для порталу Воля народу
22 квітня 2015

* Справжнє прізвище Януш Корвін-Мікке. Свого часу (в середині 1990-х років) брав я у нього інтерв’ю для газети «Час-time» (редактор В’ячеслав Чорновіл). Тоді складалося  враження, що він політик, який бажає добра Україні, пам’ятає усі лихі діяння, які робили росіяни полякам. А, як виявилося, він зовсім інший. Найкраще характеризують його слова «цинік з мухою».

Коментарі