Московські шовіністи від мистецтва робили і роблять все, щоб викреслити українську сторінку біографії Козловського
Іван Семеенович Козловський (24 березня 1900, Мар'янівка — 24 грудня 1993, Москва) — український співак, народний артист СРСР (1940), Герой Соціалістичної Праці, лауреат двох Сталінських премій, та Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
Козловський народився в селі Мар'янівка біля м. Біла Церква. З 7 років Іван співав у Михайлівському Золотоверхому монастирі, де він прожив близько десяти років. У цьому ж хорі співав і рідний брат Івана Семеновича, згодом відомий співак — Федір Козловський.

У 1919 році він виїхав на гастролі до Європи з хором Кошиця, і коли прийшла звістка, що червона Росія окупувала Україну, відмовився (як і весь склад хору) повернутися на Батьківщину. Цей факт тривалий час лишався таємницею Івана Козловського, втім, імовірно, став причиною того, що Івана Козловського в майбутньому не випускали за кордон.

1917 року Іван вступив у Київський музично-драматичний інститут, а наприкінці 1918 року почав співати в Полтавському музично-драматичному театрі. Служба в Червоній армії тимчасово перервала його артистичну діяльність. Лише один раз І. Козловський на запрошення адміністрації оперного театру замінив хворого артиста й виступив в опері Ш. Гуно "Фауст". По закінченні служби в Червоній армії І. С. Козловський співав у спектаклях Харківського і Свердловського театрів опери, а 1926 року був прийнятий у трупу Великого театру СРСР.

Першою роллю Козловського на сцені Великого театру стала невелика партія Юродивого в опері «Борис Годунов» М. Мусоргського, яка, однак, принесла співакові всесоюзне визнання.
У 1954, вже будучи лауреатом найвищих державних нагород, Козловський залишив Великий театр. За спогадами доньки Козловського, Анни, він образився на керівництво, яке не заступилося за нього, коли вийшла стаття в центральній пресі про немислимі гонорари Козловського. Втім, Козловський продовжував виступати як концертний виконавець.
Залишивши Великий театр, Козловський продовжував активну концертну діяльність. Крім того, протягом декількох років І. С. Козловський залишався художнім керівником організованого за його ініціативою 1938 року Державного ансамблю опери, де він здійснив ряд постановок. В рідному селі — Мар'янівці, співакові вдалося, незважаючи на численні бюрократичні перепони, створити дитячий симфонічний оркестр. Іван Семенович виписав для симфонічного оркестру з Москви всі інструменти, ноти, організував навчання дітей музики. Останній виступ Івана Семеновича відбувся у Будинку Композиторів на Вечорі Пам'яті Генріха Густавовича Нейгауза в 1990 році.
Іван Семенович не був щасливим в особистому житті. Розлучившись з першою дружиною, він зв'язав життя з актрисою Г.Сергєєвою (1914–2000), яка народила йому двох дочок, та під старість залишила його, так що Козловський доживав свої дні зовсім самотній… Іван Семенович — як і брат, також глибоко віруюча людина — мріяв закінчити свої дні у монастирі. Але цьому не судилося здійснитися.
Іван Козловський володів гарним голосом світлого сріблястого тембру, широкого діапазону з вільним верхнім регістром.

На оперній сцені І. С. Козловський проспівав понад 50 найрізноманітніших партій: від мудрого старця Берендея в опері «Снігуронька» М. Римського-Корсакова до юного Ромео в «Ромео і Джульєтті» Ш. Гуно. Концертна діяльність І. С. Козловського була різноманітною. Його репертуар включав класичні шедеври Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шумана, Лисенка, Гулака-Артемовського, Глинки, Даргомижського, Бородіна, Чайковського, Ліста, Рахманінова; вокальні твори радянських композиторів; українські й російські народні пісні та романси.

Козловський був великим українським патріотом. Україна завжди займала найважливіше місце в його серці. Іван Семенович підтримував найтісніші зв'язки із київськими митцями і земляками-мар'янівцями. У його московській квартирі завжди лунала українська мова. Серед репертуару співака були «політично небезпечні» українські твори: «Мені однаково» на слова Тараса Шевченка, пісні українських січових стрільців (із дещо зміненим текстом) та ін. Іван Семенович заповів поховати себе в рідній Мар'янівці, сам вибрав місце для могили — але й останню волю митця не було виконано: великий українець знайшов свій останній притулок на офіціозному Новодівичому цвинтарі в Москві.
Московські шовіністи від мистецтва робили і роблять все, щоб викреслити українську сторінку біографії Козловського. Перш за все це стосується видання його українських творів. Якщо оперні арії чи романси російською мовою можна купити в Москві на кожному кроці, то українські твори неможливо знайти ніде ні за які гроші, хоча на них існує величезний попит. Деякі його найкращі записи українською мовою (див. дискографію) не перевидавались по 50-60 років. Лише завдяки старанням доньки Анни Іванівни та Президента Фонду Козловського Бели Руденко 24 березня 2004 р. нарешті відбулася презентація подвійного компакт-диску з українськими творами у виконанні Івана Семеновича, який московська фірма MOROZ Records, на жаль, зробила дуже недбало.

Вельми красномовними є більшість виданих у Москві біографій Козловського. В одній з довгого переліку композиторів меломан може дізнатися навіть, що Козловський виконував твори Шапоріна та Власова, проте у списку немає… українських класиків Гулака-Артемовського та Лисенка. Автор іншої пише, що «с большим мастерством исполняет И. С. Козловский русские старинные романсы» — та йому «невідомо», що співак тричі записував один лише славетний український романс "Коли розлучаються двоє" та нші українські твори цього жанру.

Неперевершена виконавиця фронтових пісень
Кла́вдія Іва́нівна Шульже́нко (24 березня 1906, м.Харків — 17 червня 1984, Москва) — українська радянська співачка, акторка театру та кіно, народна артистка СРСР (1971).
Клавдія Шульженко народилась у родині бухгалтера Головного управління залізниці Івана Шульженка. Почала виконувати народні пісні в кінці 1920-х рр. У 1923 році стає артисткою Харківського драматичного театру. У 1928 році — її співочий дебют на сцені Маріїнського театру в Ленінграді. У 1931 році Клавдія Шульженко грає у прем'єрній постановці вистави "Умовно вбитий". Музику до цієї вистави написав Дмитро Шостакович, а за диригентським пультом стояв Ісак Дунаєвський. E 1936 році були зроблені перші грамофонні записи Клавдії Шульженко.
Шульженко отримала всесоюзне визнання завдяки виконанню фронтових пісень "Синий платочек", "Давай закурим", "Друзья-однополчане" та ін. На початку війни Шульженко опинилась на Ленінградському фронті, і лише за час блокади Ленінграда дала понад 500 концертів для солдатів. Упродовж війни Шульженко разом з оркестром Володимира Коралі, її чоловіка, гастролювала по діючих частинах Радянської армії. В День перемоги, 9 травня 1945 року Клавдію Шульженко було нагороджено орденом Червоної Зірки.
Після війни Клавдія Шульженко продовжила свою концертну діяльність. У 1971 році отримала звання народної артистки СРСР, 1976-го нагороджена орденом Леніна.
Померла 1984-го року в Москві, була похована на Новодівочому кладовищі.
На честь співачки названо астероїд 4787 Шульженко.

За матеріалами Вікіпедії та Інтернет-ЗМІ

Коментарі