Віктор Мороз, журналіст: НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ "ПРИВАТБАНКУ": ЗАЛИШАЮТЬСЯ СУТТЄВІ ПИТАННЯ
Два мільярди доларів тапер уже назавжди поплили з України.
Так, ми знаємо: націоналізовувати ПБ було вкрай необхідно. І терміново. Тому всі, хто хоч трохи залучений до всеукраїнських проблем, привітав термінову націоналізацію, котра пройшла тихо та мирно. І цей мирний процес – чи не єдине, чим справді може похвалитися українська влада. Все інше під великим питанням.
Власне кажучи, питань до уже колишніх акціонерів у мене немає. Більше того, вся країна добре знає, що це за люди, які хоч і створили найтехнологічніший в країні банк, але все, до чого вони тільки не приторкалися, мало служити лише як спосіб геометричного збагачення. Попри все.

Якщо чесно, то весь бізнес у тій чи іншій мірі на цьому заснований. Тому ставити в провину Коломойському чи Боголюбову – основним акціонерам – бажання заробити якомога більше – мабуть і не варто. Хоч ці хлопці і є справжніми акулами молодого українського бізнесу, які чомусь впевнені, що «борги віддають тільки слабаки». І це не просто гучна фраза. Схоже, для них цей лозунг довгий час був способом життя.

Але ж на те й існує держава, щоб регулювати стосунки між людьми. В тому числі й у бізнесі. І якщо, наприклад, у 2014 році акціонери банку попросили в НБУ кошти на рефінансування, оскільки вже тоді вилазили з усіх щілин проблеми, то НБУ мало не тільки дати кошти, щоб порятувати системний і найкращий в країні банк, а й простежити, щоб ці кошти (19 мільярдів гривень) пішли на розв’язання насущних проблем установи. Натомість керівництво Нацбанком спокійно спостерігало як ПБ конвертував цей транш у валюту й переслав до банків сонячного Кіпру… Хоч Нацбанк мав усі повноваження й можливості цей процес зупинити. Але чомусь не зупинив. Так практично два мільярди доларів тапер уже назавжди поплили з України.

А хіба тільки цим обмежився наш головний фінансовий регулятор. Хіба ви не пам’ятаєте скільки було роздано грошей на рефінансування іншим банкам країни? Так, цього мабуть уже ніхто не пам’ятає. Я зустрічав цифру 168 мільярдів гривень було роздано за два з половиною роки. Гадаєте, ті кошти колись повернуться до НБ? А ми дивуємося, чого це гривня впала втричі?!

Ні, Лєра Сатановська (в заміжжі Валерія Олексіївна Гонтарєва) не даремно колись була чи не найкращим гравцем в преферанс. І в Києві їй було небагато достойних опонентів. Набувши цілком солідного статусу, вона й зараз підтверджує свій клас, переграючи всіх. Ну не всіх. Політичних лідерів, озброєних службами дізнання й контролю за державними справами, вона, звичайно, не переграла б. Якби вони самі того не хотіли. А може, й справді якось за державними справами не помітили, як країну роздягли до нитки їхні ставленики і без їхнього на те дозволу?

Примітно, що нині про повернення цих двох мільярдів доларів до державної казни при укладанні угоди щодо націоналізації банку навіть не йшлося. Всі якось про таки дрібний факт забули. Головне, щоб тихо та мирно. Бо потребуй Валерія Олексіївна чи Петро Олексійович повернути державні гроші, то там таке може виплеснутися на світ Божий, що страшно й подумати.

Взагалі, ця націоналізація ПБ – варіант кращий із найгірших – дуже схожий на чергову національну катастрофу. Катастрофу, яка мала неминуче статися. Але цього не боялися ні власники банку, які створили дуже сучасну фінансову установу і могли б завдяки їй жити довго й щасливо. Не боялися чомусь цього й державна влада, яка була за крок від розвалу всієї фінансової системи країни. Господи, невже ця держава так байдужа цим людям?! Адже якщо будемо й далі так господарювати, ніколи в житті не вилізимо зі злиднів!

Віктор Мороз, журналіст
Інф. із сторінки автора у Facebook

Коментарі