Об'єктивні показники відрізняються від переможних спічів 3-го президента Грузії
Питання про те, чому саме Грузія обрана в якості зразка для українських реформ, залишилося без відповіді. У жодній порушеній нами області економіки, соціальної сфери і навіть корупції Грузія не може похвалитися чимось особливим. Немає ніяких сумнівів в тому, що реформи в Грузії відбувалися. Можливо, навіть радикальні і зачепили кожного громадянина. Тільки результат цих реформ викликає сумніви. Надто вже об'єктивні показники різняться від переможних спічів 3-го президента Грузії. Чи не краще в якості консультанта з реформування України запросити Лешека Бальцеровича, адже "польське диво", на відміну від грузинського, реальне і відчутне.

Цифри проти букв. Чи варто Україні рівнятися на Грузію

Чи потрібні Україні реформи - питання риторичне. Реформування - єдиний спосіб змінити суспільство і державний устрій, який нашій країні по кишені. Адже інші способи змін воююча Україна просто може не витримати. Якщо Революція Гідності всього лише відновила кілька рядків в Конституції, спричинила за собою такі масштабні лиха - від агресії оскаженілого сусіда, до перманентної парламентської кризи - то революційні зміни, на зразок "всіх розігнати, закрити, скасувати", можуть і потопити країну. Саме тому, був обраний шлях реформ, нехай повільний, але керований. Не змінювати, законсервувати ситуацію теж не можна. Запас міцності, вимірюваний в довірі людей державі, вичерпаний задовго до Майдану. Тому, питання лежить лише в площині методики і зразків реформування. На кого рівнятися Україні? І ось тут для мене особисто залишається загадкою, чому за зразок вирішили прийняти Грузію. Адже Україна і Грузія, хоч і добрі сусіди, але мало схожі країни - не тільки рівнем промислового і наукового розвитку, територією і чисельністю населення, а й ментальністю, і навіть стартовими умовами. І власне, чим Грузія така успішна? Чи універсальне це "грузинське диво"?

Російськомовний сегмент Інтернету рясніє свідченнями розквіту пореформеної Грузії. Критика, якщо і є, то обережна і, в основному, наводиться в матеріалах для подальшого спростування. Пишуть про нульову корупцію, економічну свободу, неймовірну інвестиційну привабливість Грузії. На жаль, абсолютна більшість свідчень відносяться до категорії емоційних оцінок "погано-добре". Наприклад, прозорий поліцейський офіс у людей викликає захват, але відповіді на питання, наскільки ефективність роботи поліції зросла від того, що ряд службовців сидить на очах у вулиці - я не знайшов. Так само як і даних про те, що можна побачити з вулиці в кабінеті третього поверху. Наскільки зручніше звертатися в який став притчею во язицех "Будинок юстиції", ніж отримати ту ж послугу в районному центрі адміністративних послуг?

Можна, зрозуміло, опитати людей, які мешкають у Грузії, і скласти певне уявлення про ситуацію. Таким шляхом ішли багато авторів подорожніх нотаток. Однак, це знову буде суб'єктивною картиною - із білих камінців не складеш синю мозаїку. Крім того, Україна і Грузія пройшли різний шлях. Населення маленької країни з досить скромним промисловим потенціалом навряд чи оцінює своє становище за тими ж критеріями, що і жителі найбільшої європейської країни.

Тому, звернемося до матеріалів міжнародних організацій. Цінність їх даних полягає в тому, що вони представлені у вигляді якихось чисельних значень - це сприятиме кращому розумінню. Крім того, методики збору і оцінки інформації цими організаціями передбачають якийсь усереднений масштаб. А їх статус і репутація гарантують відсутність ангажованості. У цьому огляді навмисне використовувалися дані тільки тих організацій, звинуватити які в ангажованості складно. Наприклад, Світовий Банк є найбільшим кредитором Грузії. Станом на 2007 рік боргові зобов'язання грузинської сторони СБ склали $ 781 млн. 778 тис. На дані же Freedom House і Transparency International посилаються самі реформатори.
Повний текст

Володимир Саркісян
Інф.: eaa.com.ua

Коментарі