Відкрите звернення до колишнього першого заступника Голови Верховної Ради України Адама Мартинюка
Шановний Адаме Івановичу!
20 лютого напередодні Міжнародного Дня рідної мови, який за рішенням ЮНЕСКО щороку у світі відзначається з метою підтримки мов, що зникають, відбулися установчі збори "Просвітницького Центру національного відродження ім. Євгена Чикаленка". Створюючи його, ми виходили з того, що вихідною причиною наших українських проблем була і залишається та обставина, що протягом століть з українців витруювався національний дух і патріотизм, внаслідок чого чимало з них стали націонал-манкуртами чи ворогами України і всього українського.
Ви ж бо знаєте, Адаме Івановичу, що політика російського царизму була спрямована на те, аби українська національна свідомість і українська мова зникли, тобто зникло українство як нація. Ви ж пам’ятаєте слова царського міністра освіти Валуєва "Никакого отдельного украинского языка не было, нет и быть не может, а есть некультурное сельское наречие". Заповідей Валуєва досі дотримуються, цураючись своєї національної мови, мільйони громадян з українськими прізвищами. Ми знаємо, що Ви, Адаме Івановичу, не з таких. Тому ми звертаємося не до вожака КПУ П. Симоненка. З Симоненка такий українець, як із його земляка Захарченка. Думаємо, що і мета в них спільна. Ми звертаємося до Вас – українця з Волині.
Ми не закидаємо Вам наміру КПРС втілити в життя ідею «слияния наций», яка передбачала асиміляцію під росіян народів СРСР, насамперед українців і білорусів. Тоді були такі часи! Але ми не збагнемо наполегливої підтримки російської мови українськими комуністами вже в незалежній Україні. Хіба не було видно, що підтримка російської мови на практиці зводилася до витіснення української мови з України? А Ви, Адаме Івановичу, не тільки підтримали, а й, випадково головуючи на засіданні Верховної Ради, бо В. Литвин пішов був на якусь нараду, особисто «пропхали» закон Колесніченка і Ківалова, який у нашому середовищі називали законом «КаКа», і який відкрив шлюзи для чергової хвилі зросійщення усіх сфер нашого суспільного життя. Ми, народні депутати,  були свідками цієї афери у парламентській залі.
Адаме Івановичу! Ви ж не маленька дитина. Ви ж бо здогадувалися, що закон писав не Колесніченко і не Ківалов. У Верховній Раді вперто ходила чутка, що закон готувався якимись спецами в Російській Федерації. Мета закону була зрозуміла: зупинити українське національне відродження та будувати надалі всю Україну схожою на Донбас, тобто без українського духу і без української мови.
Закон було прийнято у протизаконний спосіб. Він був поставлений на голосування несподівано, без внесення до порядку денного, без обговорення і голосування у другому читанні, хоча порівняльна таблиця профільним комітетом була підготовлена і заздалегідь роздана всім без винятку депутатам. Ви ж, Адаме Івановичу, вважалися неперевершеним знавцем Регламенту! Отже, на Вас хтось мусів грубо тиснути?! Вам тоді, напевно, пригадався вислів Леніна «марксизм не догма, а руководство к действию». Цю вказівку вождя Ви успішно пристосували до Регламенту: мовляв, регламент теж, як і марксизм, не догма. Ви спокійно спостерігали, як члени «групи Рибакова» виймали свої картки, аби фракція Партії Регіонів могла проголосувати картками відсутніх депутатів. Одним словом, сталася злочинна змова і фальсифікація. Один із фігурантів тієї змови саме з цього приводу сказав: «Мы развели их как котят». Як трагічно закінчилися для нього такі «розводи», всім відомо. Але постає до Вас два питання: хто ж такі «мы» і чи справді випадково Ви опинилися того ранку в ролі головуючого? Тому сходіть, будь ласка, Адаме Івановичу, куди вважатимете за потрібне, і  щиро зізнайтеся, як усе було. Цим Ви допомогли б членам Конституційного Суду, які чомусь надто довго розглядають внесений групою народних депутатів запит щодо конституційності закону «КаКа». Та й нагода є свою вину спокутувати.

Народні депутати України 6-ого скликання:
Олена Бондаренко    Юрій Гнаткевич
Віталій Корж    Віктор Терен

Коментарі