Таку думку висловив відомий український письменник Олег Чорногуз. У нашій країні артистам на кшталт солістки  Національної опери Катерини Абдулліної, які зневажають українську мову, ще й дають звання народних: артистів або й депутатів... Про це - у фейлетоні сучасного українського класика:
                                 БИЧКИ І ЛІРИКА
                                     (фейлетон)
У Мінкульті запевнили, що Катерину Абдулліну не звільнять з Національної опери за образу українських шкіл і української мови. Про це на брифінгу повідомив заступник міністра культури Віктор Балюрко.
                                                             (Із найсвіжіших новин)

  Давно не писав фейлетонів. Натхнення не було. Та й не модні вони тепер. Фейлетони. Жанр не користується попитом. Публіцистика усмішку відсунула на задній план. Можна сказати, на задвірки, як  великий бугай малого бичка, що бидлом називається.
   А це днями я пішов у Національний театр опери і балету імені Т.Г. Шевченка, бо на афіші побачив, що співатиме знаменита на весь світ з учорашнього дня Катерина Абдулліна. Натхнення само по собі до мене прийшло. Аж мені співати захотілося. Скажу чесно, як стояв перед афішею, наче перед іконою, то щось з мене чи то текло, чи капало. Моєму щастю і захопленню не було меж. Плакав, як Гоголь, крізь сльози і штани. Як Катерина Абдулліна в київській гімназії від "русскіх стіхов". Мав би в руках пістолет,  від радості, що побачу її (а ще й на додачу почую власноочно), застрілився б. Ще б пак: проспівала Катерина неповторним голосом пару десятків арій, світ мовчав. А тут виступила, як оратор про маленьких бичків, котрих у Польщі називають бидлом, і про солістку з Національної опери весь всесвіт заговорив. Мовою павутиння, яким користуються тільки на тому світі. Може, саме тому  у фойє театру якісь милій жіночці у формі я сказав:
-  Побачити б і померти...
 Так  працівниця театру моєї образності не зрозуміла. Вона прозаїчно зауважила:
-  Тільки не в театрі і не зараз. Зараз Абдулліна співатиме.
-  От саме тому, - повернувся я до неї. - Почути б і померти, - перефразував я попередній крилатий вислів.
Контролерша квитків знову до мене:
-  Тільки не в театрі. Це ж вам не морг.
-   Знаю, - кажу.
-   А про бидло співатиме?
-   Про яке бидло? – допитується.
-  Про різне. Ну, скажімо, про бичків. Таких невеликих. Середнього зросту. У братній нам Польщі їх бидлом називають. Дуже потрібні такі бички. І не тільки для сільськогосподарських робіт. Малі зростом. Можна і в хаті тримати. Мало місця займають. Дуже терплячі, дуже сумирні, але не дуже дружні і дуже образливі та вперті..
- Про це, - каже, мені контролерша, - у Міністерстві культури треба запитувати. Там репертуар затверджують.
-   А-а, в міністерстві. Це не в тому, бува, де заступником міністра Балюрко працює?
-  Ми з такими високими чинами не на одній нозі. Вам якщо потрібен автограф від Абдулліної, то так і кажіть, і не морочте мені голови бичками. Купіть програмку, візьміть бінокль і насолоджуйтесь лірикою. Відспіває, підійдете, якщо доступитися, сама дасть. Автограф.
-   А до такої знаменитості мене живого допустять? – допитуюся.
-   А чого ж? Балюрко ж допустив. Співатиме. І ви матимете автограф. На згадку.
   Після цих слів контролерки я подумав: "От спасибі Балюрку”. Я його, як Абдулліну, в ту ж мить полюбив.

     А наступного дня, як прочитав кілька слів пана Балюрка про Абдулліну, несподівано обурився.  Це ж треба у такій культурній установі, як Міністерство культури України, і так принизило й погрозвило  попереджати відому, тепер уже на весь світ, співачку Катерину Абдулліну. Мовляв, ми тебе, Катю, карати за розпалювання міжнаціональної ворожнечі й зневаги до українських шкіл і української мови не будемо. Це тобі не тоталітарна Росія і в нас, слава Богу, президент не Путін. Він за такі геройські подвиги Героїв (значок такий є із зірочкою) так легко не роздає. А от, коли підготуєш документи на звання Народної артистки України, то ми ще подумаємо.
    Я аж на стільці від несподіванки підлетів до стелі висотою у 2 метри 70 сантиметрів і звідти впав. "Як це так? – кричав я сам до себе, бо пана заступника Балюрка поруч мене не було. - Як це ми подумаємо? - повторював на всю кімнату я. - Що це за натяки? На якій такій підставі? Та кращої кандидатури в Україні, аніж Катерина Абдулліна з діогеновою свічкою в Україні сьогодні не знайдеш. Всі попередники її класу не тільки Народних отримали, а й дехто героїв України.
  І було ж за що. Взяти для прикладу одного нинішнього Народного артиста України. Якось він прилетів у провінцію, в Київ, із Москви. А йому майбутньому Народному України білий кадилак до трапу літака не подали. То що він зробив? На знак протесту кинув об землю Конституцією України, притоптав її  солістськими черевиками від Baldinini  чи Хв”єро Мілані і витер нею ноги знаменитих модельєрів.
 Гадаєте, його в Україні після цього не оцінили? Оцінили. І ще й як. Досі у Народних артистах України ходить і посміхається. І не тільки в  "95 кварталі”.

 А що такого Катерина Абдулліна зробила?! Вони навіть українських підручників у російській гімназії, де вчиться її донечка, солістським каблучком не вдавила ані у асфальт, ані в багнюку. То за що ж така кара?! Ну, сказала щось там про бидло. Про такого собі невеличкого бичка з великим лобом і без жодної звивини в голові. Може, вона їздила в Польщу, виступала на  фермі. Бичків заколисувала своїм чарівним голосом. Вона ж відома співачка не тільки поміж української публіки, але й далеко за її межами. Наприклад, в Інтернеті. У неї блискучий екстраординарний тембру голосу. Сама гарна ззовні. Кажу ж – з першого погляду закохався. З такою харизмою не те, що на Народні артисти, а й в народні депутати можна йти. Таких там по списку обирають. Як Таїсію Повалій. А чому, бо й вона Тая „не такая”. Колись також розгнівалася і дала собі слово українською не співатиму, а тільки слов’янською. Отак і співає.

    А це ж не Тая. Це ж Абдулліна. Солістка, яка дуже чутлива не тільки до бичків (бидла), а й дока у національному питанні. Вона, може (сам читав), навіть заплакати, як почує російські вірші чи пісні в прозі. Така не залишиться байдужим ні до кого. Навіть до бичків, як знаємо, і своїх однокласників. Я  сказав би надзвичайно яскрава індивідуальність і головне - багатогранний талант, якщо так тонко, філігранно у бичках і водночас ліриці розбирається. У бичках, очевидно, за сумісництвом. Може, в Національному театрі не так уже й багато платять за бельканто, якщо ти тільки ще не Народна артистка. А треба сказати, що Катерина Абдулліна якраз до цього готується. А чого ж? Артистка лірично- трагедійного плану. Любить без винятку усіх своїх героїнь, переживає за бичків. Особливо за тих, яких у Польщі весь час чомусь бидлом називають. Ну, це ті бички, що на бугая не тягнуть. Це щось середнє між телям і задрипаною. У Польщі їхні імена пишуть латиною – bydło. Вочевидь із поваги і любові до цих трудяг.
      Мені думається, що ця неординарна любов до тварин і до Катерини прийшла не з реального життя, а ще й з любові до української літератури. Мову вона не любить, а от літературою захоплюється. Особливо, бичками, що не вибилися, можна образно сказати, "в  люди”. Ну, звісно, бички - не в народні улюбленці. Та й, як ми зазначили, це не бугаї. Бо бидло є бидло. Маленьке, непоказне. Якщо Катерина між вивченням арій, скажімо, читає класиків, то їй на язик міг потрапити цей термін сам по собі. Скажімо, відомий український і російський класик Данило Мордовець також часто згадував бичків. Ось у такій класичній редакції "Панської худоби доглядав панок-ляшок Оношко, дуже лютий до хлопів-бидла”. А Коцюбинський бичків трактував по–своєму: "Ах ти, скотина, бидло!" У Катерини Абдулліної свій оригінальний підхід. Вона торкнулася мови бичків. Тому й так класично висловилася - ”Бидляча мова”. Одне слово, і мертві, і живі класики, якщо з бичками справ не мають, класиками не стають. Бички  приносять славу, як бачимо, не тільки письменникам, а й співачкам. І не просто бички, а окремий їхній вид виведений свого часу поляками шляхом схрещування бичка з віслюком за системою відомого селекціонера Стратона Стратоновича Ковбика, який уперше в історії селекції ощасливив канадську ондатру з українським їжаком. Цим же науковим селекційним шляхом неординарного схрещування пішла й начитана солістка Національної опери Катерина Абдулліна, намагаючись у російській гімназії схрестити мову з язиком і здобути мало не світову славу не від пісні чи арії з "Травіати”, а від слова, якого не можна викидати з пісні.  
   Може, cаме тому й заступник міністра культури України пан Балюрко повідомив українську громадськість, що коли солістку висуватимуть на Народну артистку України, то обов’язково враховуватимуть "моральні якості” Катерини Абдулліної. Бо вона, так я зрозумів з його слів, зовсім не мала на увазі  дітей з українських шкіл, яких назвала "бидлом”,  і не  українську мову, котру назвала  бидлячою, а щось зовсім інше. Науковіше.
    Відповідно Катерина  Абдулліна не розпалювала ніякої міжнаціональної ворожнечі між українським і російським народами. Це їй таке приписують усякі гарячі голови. Катерина Абдулліна (так принаймні я зрозумів пана Балюрка),  висловлювалася  у школі про бидло, маючи на увазі коров’ячі ферми, на яких їй доводилося співати. А щодо мови, то як відомо, не тільки у корів і в самої Катерини Абдулліної, як і малорослих бичків  у роті не мова, а язики. Бидлячі язики. І тут нічого дивного.

   То чому б їй не надати звання Народної артистки?!  Іншим он дають за порно пісні, порно поезію. Як, наприклад, Народному артисту України Олегу Гаврилюку. Про його високі чи глибокі "моральні якості” висловилося аж 13 народних депутатів. Чому б їм не приєднатися і до слів пана Балюрка. Катерина Абдулліна мала б разом із заступником міністра культури уже не 13, а 14 голосів. Я можу приєднати і свій голос подати. Вже подаю. Буде 15. Щоправда, я не певний, чи окрім вивчення породи бичків ( зокрема, бидла) солістка Національного театру опери та балету не пише віршів, як, скажімо, Олег Гаврилюк. А якщо пише? То тепер не дивно, чому від російських "стіхов” Катерина Абдулліна в російській гімназії аж заплакала.  Невже й у Національній опері імені Тараса Григоровича Шевченка так високо, як у Верховній Раді, оцінюють таку російську поезію, котра викликає сльози. А втім, самі послухайте за які такі вірші Народних дають:
Вы конечно не бл...дь,
Просто очень похожи.
Не хочу оскорблять
Но читаю по роже
Вашу бл...дскую суть,
Вашу сучью натуру.
   Ну, як тут не заплачеш? Заридаєш. Сказано Народний поет, Народний артист України – Олег Гаврилюк. Жодного слова з цієї пісні не викинеш. Все на місці.
    Я й сам, до чого уже сатиричний чоловік, і то не стримався і заплакав. Тепер можна і вмерти. Але перед цим мені так хочеться, щоб і в Катериниі Абдулліної засвітилася, якщо вже не  "звєзда" на груді, то хоча б жовтоблакитний значок Народної артистки України. І хай би тоді заступник міністра культури пан Балюрко  щось там коментував. Він мав би знати, що в цьому загадкову світі і бидлу на шию можуть якусь медаль почепити чи повісити, якщо те бидло передчасно не заріжуть. У переносному, звичайно, розумінні.

Олег ЧОРНОГУЗ, письменник,
для "Волі народу"

Коментарі