Про чорносотенних російських окупантів Купрін писав ще близько 100 років тому
Письменник Олег Чорногуз: У своєму безсмертному оповіданні “Гамбрінус” (1917) Олександр Купрін писав: ”Якісь розгнуздані люди в маньчжурських папахах (тоді ще балаклав, очевидно, не було - ОЧ) з георгіївськими стрічками в петлицях курток ходили по ресторанах і з настійливою розв’язністю вимагали виконання народного гімну та стежили за тим, щоб усі вставали. Вони вломлювалися також у приватні квартири, нишпорили в ліжках і комодах, вимагали горілки, грошей і... гімну й наповнювали повітря п’яними відригуваннями”.
Чи не нагадує вам це сьогоднішній Донецьк, Маріуполь, Слов’янськ?

Олег Чорногуз:
А ЛЯ МОТЬКА ГУНДОС, або СИМВОЛ РАШИЗМУ
(історичний ракурс)
     Коли я  слухаю будь-який виступ Нестора Шуфрича, одразу бачу революційну Одесу 1917 року і відому кав’ярню “Гамбрінус” та уявляю постійного відвідувача цієї забігайлівки Мотьку Гундоса. Саме Мотьку Гундоса у ті полум’яно-революційні роки  блискуче змалював геній Купріна у своєму безсмертному оповіданні “Гамбрінус”. Головний герой цього твору мені постійно нагадує вічно святкового Нестора Івановича Шуфрича (це ж треба, щоб так Бог покарав сучасного перебіжчика і пристосуванця) зі шкуро-власівською стрічкою на лацкані. Шуфрич, або сучасний а ля Мотя Гундос завжди на своєму конику. При будь-якій поки що українській владі. Прийде Путін, він і Путіну покаже... не кузькіну мать, а свій портрет із шкуро-власівською стрічкою, і знову опиниться на своєму політичному конику. Путін, звичайно, таким коникам-стрибунцям не дасть того, що дала незалежна Україна. Бо ж Московська імперія (в уяві Путіна) і реальності життя - це ж не українська демократично-толерантна влада. А до Путіна (якщо він, не доведи господи, ще й в Україну по-бандитськи прийде, як у Крим), а ля Мотька в багатьох обіймах побував. То в обіймах Віктора Медведчука, (член Політбюро СДПУ(о), то в палких обіймах Юлії Володимирівни (маю на увазі – в політичних обіймах), чи то у твердій руці Віктора Федоровича. Тепер, судячи із шкуро-власівської стрічки, у перспективі націлився на чергові обійми. Треба ж якось свої маєтності зберегти. Одне слово, а ля Мотя завжди і всюди свій. Усюди, окрім рідної України, яка колись мала необережність виплюнути на поверхню цього а ля Мотьку Гундоса.

  Та перед подальшим історичним описом чи ракурсом зроблю невеличкий і далеко не ліричний відступ. Схід України палає. Рашист Путін погрожує, причепивши шкуро-георгієвську стрічку на лацкан президентського піджачка найменшого розміру, мріє про  чергове загарбання землі найбільшого розміру в Європі.
 У цій політичній ситуації в Україні для кожного українця, здавалося б є ганьбою носити (звичайно, окрім яничара і потенційного зрадника) шкуро-власівську стрічку. Нестор Шуфрич одягнув її, затуливши нею, як амбразуру тілом, жовто-блакитну. Саме в такій політичній екіпіровці він персональною особою прибув, наче орденоносець, на  політичну виставу Шустера. Якщо це шоу роздивлятися з точки зору комедії, то можна списати витівку Шуфрича як жарт чи претензію на жарт. Але якщо там сидять побиті носіями шкуро-власівських стрічок до крові, до глибоких ран з відрубаними пальцями, шахтарі - українці Гуров і Вовк, покатавоні тільки за те, що вони люблять Україну, то це вже комедією не назвеш.

 Шуфрич не зняв зі стида чи сорому (очевидно, ці духовно-моральні риси у нього відсутні) зі свого лацкану символ зради –  колорадську стрічку імені Шкуро-Власова. Не зняв навіть після того, як  вислухав страшну і гнітючу розповідь до смерті побитих двох шахтарів з Донецька, котрі побували, наче в пеклі гестапо і кедебе 1937 року за участю не тільки сепаратистів, регіоналів, але й комуністів. Яке їхало...
   Не зняв стрічки-ганьби і після того, як почув розповіді, що в Донецьку вже вбивають за українську мову, розпорюють животи за національний прапор. Він цього начебто не чув і ніколи не бачив. Він рвався за рефлекторною звичкою до мікрофону, щоб виголосити  кілька фраз виправдання, які приніс у своїй голові до студії заздалегідь, котрі не були пов’язані навіть з  розповіддю побитих шахтарів. Він говорив про свій лацкан і свої зрадницькі (відповідно до попередньої влади) стрічки на ньому. Він  не висловив щирого співчуття до побитих, він не осудив катувань новими московськими расистами, як і не  путінських засланих в Україну козачків - московських диверсантів - терористів з переносними зенітними комплексами за плечима, якими наносять удари навіть по гвинтокрилах “Червоного хреста”, машинах “Швидкої допомоги”. Нечуваний бандитизм у цивілізованому світі.

   Виправдовуючи свої кон’юнктурні чергові кроки, Шуфрич вперто називає свою стрічку гвардійською, почесною, георгієвською, і дату її народження. Ви тільки вслухайтесь в цю дату і в промови а ля Мотьки Гундоса нашого часу. Мовляв, цій георгієвській стрічці 69 років від роду. Трішки більше, аніж Шуфричу-Моті. Її носили, заявив він, наші батьки і діди. Можливо, якщо вони служили Гітлеру в арміях Власова і Шкуро. Я не стану заперечувати. Бо саме ці два генерали попросили Адольфа Гітлера дозволити їм причепити ці георгіївські стрічки, як тло під ордени Третього Рейху. Пізніше такі ж знавці і такі ж історики, як Шуфрич (Шуфрич за дипломом історик - ОЧ) порадили Йосифу Сталіну назвати цю імперсько-чорносотенську-шкуро-власівську стрічку гвардійською. Сталін позитивно відгукнувся на пропозицію “чергових істориків” і 8 листопада 1943 року Указом Президії Верховної Ради СРСР такий радянський військовий орден був уведений і називався Орденом Слави. На ньому стовідсоткова імперська георгіївська стрічка. Вона здерта зі знаку генерал-майора С. Н. Войцехівського, який 11 лютого 1920 року заснував і свій військовий орден «За Великий Сибірський похід».

     Цей орден у свою чергу був плагіатом «Знаку 1-го Кубанського (Льодового) походу від 22 лютого по 13 квітня 1918 року Добровольчої армії на Кубань від Ростова-на-Дону до Катеринодару і назад на Дон. На цю ж георгіївську стрічку випросили дозволу в Третього Рейху (1942) генерали Шкуро і Власов та одягли її, як Шуфрич, йдучи до Шустера.
    А в через рік (1943) після Шкуро і Власова, цю стрічку такі історик, як Нестор Іванович підсунули Сталіну, як гвардійську і на догоду “батькові усіх народів” назвали її, як і орден  - найпочеснішою нагородою солдата - переможця у Великій Вітчизняній війні. Ось така історія шкуро-власівської стрічки, якою так нині гордиться “чоловєк із Запада” – історик  Нестор Іванович Шуфрич і стверджує, що цій стрічці 69 років. Видно, у нього не все в порядку не тільки з історією ВКП(б), а й з математикою. Бо аби його музейний знавець відняв 1943рік від 2014 року, то в нього б вийшло не 69, а 71 рік. Так, що й тут Нестор Іванович трохи не туди попав. Але хіба йому це вперше?

       А от Мотька ж Гундос із “Гамбрінуса” подає, на відміну від але Мотьки, зовсім інші вихідні дані колорадської стрічки. Точніше – іншу дату, за якою колорадській стрічці  майже сто років. Бо безсмертний “Гамбірнус” Олександра Купріна, як відомо, писався у 1917 році. І він так само писав про оту злощасну колорадську (за сьогоднішнім образним визначенням) стрічку, котру носять шуфричі, царьови, добкіни, голуби й інша, як казав вождь пролетаріату, політична шваль. Цікаво що ця партійно-політична, я швидше назвав би, повія носить ці шкуро-власівські стрічки, як підтримку Сходу, де так по дикунсько-варварськи, жорстоко діють кати й убивці-колорадо: загарбники, бандити, сепаратисти, диверсанти, наркомани, злодії в законі Сходу України. Яка дивовижна паралель між членами партії регіонів і московськими загарбниками та бандитами Сходу і Півдня України?! Яка солідарність між тими, що ще досі і Верховній Раді і тими, що розпорюють українцям животи тільки за те, що вони українці, прилучаючи їх до “Небесної Сотні”, яка віддала життя, щоб в Україні не було вже таких, як шуфрич і його черговий хрещений батько – кат і злодій Янукович.

     Але ми відволіклися емоціями. Давайте повернемося до Олександра Купріна у перекладі українською: ”Якісь розгнуздані люди в маньчжурських папахах (тоді ще балаклав, очевидно, не було - ОЧ) з георгіївськими стрічками в петлицях курток ходили по ресторанах і з настійливою розв’язністю вимагали виконання народного гімну та стежили за тим, щоб усі вставали. Вони вломлювалися також у приватні квартири, нишпорили в ліжках і комодах, вимагали горілки, грошей і... гімну й наповнювали повітря п’яними відригуваннями”.

     Чи не нагадує нам це сьогоднішній Донецьк, Маріуполь, Слов’янськ? Як бачимо  колорадській стрічці не 69 років, як запевняв мільйони телеглядачів Нестор Шуфрич, посилаючись на свого музейного друга. Якщо це не власна примітивна вигадка а ля Мотьки Гундоса, то хотілося б нагадати історику за дипломом, що так вірно служили й московські генерали Власов і Шкуро своєму патрону - Адольфу Гітлеру, як нині регіонали служать а ля Гітлеру - Владіміру Путіну. Саме Шкуро і Власов просили дозволу в Адольфа Алоїсовича носити під гітлерівськими нагородами георгієвські стрічки, які  згодом у народі назвали власівськими. Зрадницькими. Символом зради! Пізніше, до відома історика за дипломом Шуфрича, як і триколор підсунули екс-товаришу (бо ж був комуністом - ОЧ) Єльцину, який згодом сприйме бісика (кольори прапора – БІлий, СИній Красний - ОЧ) за національний прапор Російської Федерації, не знаючи, як і Шуфрич, історію цього прапора. А його, прапор і його кольори, ще Петро І сп... Яке б тут краще слово підібрати? Мабуть, спер або зідрав у голландців і вивісив, пробивши “вікно у Європу”, як знамено торгового флоту Московської імперії. Потім голландці образилися, сприймаючи у портах московські кораблі під своїми прапорами і змусили Петра Скаженого поміняти місцями шматки кольорів, що й було зроблено у Торговому флоті Московії.
      
     Саме під цим прапором, що вивішує, але ще не носить на своєму серці Нестор Шуфрич, нині знову московські Муравйови вбивають українців в Україні за українську мову, українську символіку і вишиванку, як і в часи “Гамбрінуса” і в епоху  жандармського полковника Муравйова (також свого часу носив георгієвську стрічку, поки не перейшов з-під крил двоглавого під криваве крило комуністів - як жорстоко історія повторяється - ОЧ) колорадські терористи імені Владіміра Путіна з шкуро-власівськими стрічками на грудях і рукавах.

    І щоб уже зовсім просвітити музейного любителя колорадсько–шкуро-власівсько- сталінських стрічок, то а ля Моті Гундосу, який найчастіше любив виступати в “Гамбрінусі”, плюючи у свіже пиво і, вимагаючи чергового келиха свіжої золотистої рідини, подам таку довідку. Ще до епохи 1917 року, так і в 2014 році (це по Одесі), чорносотенська стрічка гуляла, пила й вимагала імперського гімну і в часи 1769 року, коли основоположниця “чорносотенців” імперії Катерина ІІ встановила (заснувала) Орден Георгія - Георгієвський хрест і Георгіївську медаль. З тією чорносотенською стрічкою гасали містами імперії і чорносотенці, які вигукували “Бей жідов, спасай Рассєю!”. Бо  німкеня Катька вперше дозволила пускати в Імперію купців не за віросповідання, а за рангами, як купців Першої, Другої, Третьої гільдії. Так через кордон проходили в імперію     і купці-іудеї. А до цього їм заходити на імперський ринок заборонялося. У 1772-1795 роках після першого “підкорення Криму” (1783) та ж Катерина ІІ видає Указ про «Лінію єврейської осілості” (1791), де зазначаються території, на яких дозволено євреям проживати і займатися промислами та торгівлею. Імпер-шовіністам це не сподобалося. Вони збунтувалися і тоді згадали “чорні сотні Мініна і Пожарського”, які свого часу, за їхніми переконаннями, врятували Московію від поляків. От саме за Катерини ІІ відродилися знову “чорносотенці”.

    Ось така коротка історія, як “Короткий курс ВКП(б)”. За це, очевидно, вдячні одесити, переплутавши, як Єльцин, Торговий прапор з імперським, а Сталін - шкуро-власівську стрічку з гвардійською, збудували на місці колишньої Єкатерининської церкви в Одесі  пам’ятник Катерині Другій - чорносотенниці.
   Цікаво, аби зараз прокинувся Мотька Гундос зі своєю, як у Нестора Шуфрича,  чорносотенською стрічкою на лацкані, щоб він сказав з цього приводу. І що з цього приводу може сказати любитель нинішньої вже шкуро-власівської, колорадської стрічки і музейних працівників Нестор Іванович Шуфрич, почепивши на свій лацкан символ вищих есесівських чинів – шкуро-власівців у часи гітлерівського Вермахту?!
                                                                                                                            
Олег ЧОРНОГУЗ, письменник, публіцист, громадський діяч,
для "Волі народу"

Коментарі