Олег Чорногуз, всесвітньо відомий український письменник:
Як я став президентом (фейлетон)
  “З моменту оголошення взаємоузгодженого режиму припинення вогню позиції українських військових 296 раз були обстріляні російськими підрозділами і незаконними збройними формуваннями. В результаті обстрілу 16 військовослужбовців України загинуло, 98 отримали поранення”.
                  З повідомлення Міністерства закордонних справ України

      “Місто Стаханов вийшло з-під юрисдикції "Луганської   народною республіки"
                                                                                   З Інтернету
                                                            
- Хлопці! Звідки у вас ця зброя?
- Як звідки? Володимир Володимирович запропонував нам пограбувати російський супермаркет у Хацапетівці. А там цієї зброї навалом. Головне продаються на хацапетівські гроші. От ми й накупили. На дві армії вистачить
                                                     (Вирваний абзац із фейлетону)

    "Ніяких перемовин із сепаратистами, які убивають людей, захоплюють адмінприміщення. Проти них маємо застосувати силу. Це загальний міжнародний принцип  подолання  загроз”
                                   (З виступу відомого українського очільника)

 А тепер: як я став президентом республіки. Скажу вам чесно, як тільки у пресі прочитав, що Верховна Рада України проголосувала позитивно за законопроект про особливий статус Донбасу у закритому режимі, я відкрито, перед усіма своїми хуторянами, оголосив себе президентом республіки з відповідними функціональними обов’язками.
  На такий моральний подвиг я довго не наважувався, бо перед цим у мене в очах маячів Карний кодекс із статтею про порушення цілісності держави. А тепер я зрозумів, що тепер карний кодекс – це взагалі не документ і призначив сам собі генерального прокурора і народного суддю з виводками різних юристів, які  колись хоч раз, а стикалися з порогом нашого районного суду.

    Після цього за власною ініціативою я зібрав решту своїх хлопців. Зокрема, Йосипа Кривенького, який окрім підсрачників кращого людства нашої Хацапетівки нічого не мав у своїх фізичних і матеріальних вимірах і призначив його, не задумуючись, прем’єр-міністром новоспеченої республіки. Скорочено “ХеНееР”.
   Йосип Кривенький, не задумуючись, відгукнувся на мою пропозицію, бо запевнив присутніх, що від великої держави не мав навіть порваної гривні. А до пенсійного віку йому було, як  каліці – на дві ноги, як до неба рачки. За його ж висловом. Я йому запропонував очолити наш республіканський уряд. Він не ламався. Я йому сказав:
- Йосипе, у тебе ім’я великого Сталіна, і тому ти на перших порах своєї урядової діяльності  береш владу у свої руки. А щоб її у руках утримати, спочатку бери в руки вила. Вила поки що холодною зброєю вважаються тільки в одному із племен Центральної Африки, а до світового каталогу відношення, як зброя, не мають ніякого. Вони, як і обух від сокири, ні міноборонним відомством нашої колишньої держави на світових ринках не продається, ні у жодній країні планети, як зброя, а тільки як городньо-садовий інвентар. Окрім того, вила дуже зручні в роботі і на відпочинку. З  ними ти можеш вільно ходити по нашій республіці, носячи їх на плечі, і так само з ними можеш легко виконувати команду як “Струнко”, так і “Вільно”. Вила не дратують і нашого братнього сусіда з півночі. Тому в нього, сусіда, ти можеш ці вила виміняти на автомат Калашникова і він тобі залюбки піде на зустріч.

   Йосип був задоволений безмежно: і моєї порадою і посадою! Одне його тільки муляло. Не вила на плечі, а думка в голові:
 - А якщо я вила не виміняю на автомат Калашникова?
 - Цього не може бути. Але якщо такий нонсенс, може, раптом трапитися і Росія на вила гляне під іншим кутом зору, тоді ти автомат завойовуєш у наших у нерівному бою!
  Йосип і на це одразу погодився. Тільки до вил попросив видати йому ще й візитку з позначенням його посади у нашій республіці. Хоча б в одному примірнику. Бо він дуже хотів, якщо вже не вислати, то хоча б показати близьким хуторянам і своїм найближчим родичам.
   Васька Польового (прізвище несправжнє – поширений псевдонім усіх хацапетівців, що живуть у лісі і вовком дивляться на тих, хто збудував хату в центрі села), призначив головою Верховної Ради Хацапетівки. Васько погодився так само одразу, як і Йосип Кривенький. Але на відміну від Йосипа запитав, скільки отримуватиме, як вийде на пенсію, або потрапить після утворення республіки під амністію, то скільки йому дадуть.

  Я відповів:
 - Якщо дотягнемо до пенсії, то 90 відсотків від зарплати.
   Про саму зарплату я поки що промовчав. Але пояснив, що  після амністії, отримуватимеш усі 80 відсотків. Це на 20 відсотків більше, ніж  отримує японський інженер і на 40 – ніж простий японський риболов, який щогодини, перебуваючи в Тихому океані на роботі, наражається на появу на горизонті Цунамі чи чекає на підводний землетрус, якого на Хацапетівському ставку останніх сто років не спостерігалося.
   Ваню Цвиркала призначив міністром внутрішніх справ, звісно, нашої народної республіки. Він поміж нас у дитинстві найкраще стріляв з трубочки-заплюйки хлібними кульками і траплялося так, що декому потрапляв у ніздрю носа з першого разу, без пристрілки. А колишньому класному керівнику поцілив навіть у ліве око і той, на мить втративши зір для солідарності чи то в стані афектації, Ваньці підбив праве око і залишив йому, як автограф на все життя, більмо. Для симетрії. З того часу Ванько цілився тільки лівим оком.

   Міністром фінансів я призначив Жана Матюху. Міністром соціального забезпечення Вію Дамс, яка засвоїла від випадкового москаля, який раптово заблудився між трьох сосен у нашому лісі, і, втративши орієнтацію, вийшов на Вію Дамс. До цього вона носила інше прізвище, але москаль її привчив до двох слів-паразитів, що висіли постійно у нього на язику.  Він із Вією Дамс часто просиджував на узліссі біля нашого хутора і там рвав ромашки. Відривав по-звірячому з її голови (з голови ромашки) листочок за листочком, і при цьому приказував:
-  Дамс, не Дамс...
   Як тільки останній листочок випадав на Дамс, Козлов (таке було прізвище москаля), казав: “Ти знову програла”. Вія Дамс чомусь завжди програвала і тому, довго не роздумуючи, покірно  йшла на улюблене місце під найближчим кущем із прим’ятою нею ж травою, лягала, дивилася  карими очима на голубе небо і в жіночому роді примовляла: “Твоя знову взяла!”.
   Вія, як я помітив згодом, виявилася у нас одним із найкращих міністрів у кабінеті Йосипа Кривенького. Вона виплачувала бабцям і дідусям такі пенсії, як в Україні обіцяла тільки Наталя Королевська. Леонарда Козлова, який заблудився у нашому лісі з Вією, Кремль призначив нам міністром оборони народної республіки і йому під розписку видав необхідну кількість автоматів і якісь ПЗРК. Козлов – Цаповський (Цаповський – це  псевдо для конспірації. Світ не мав знати, що у будівництві нашої республіки бере участь північний сусіда) безпосередньо охороняв не тільки Вію, а й мене і, за вказівкою Москви, був Вії і усім нам старшим братом і всі ми разом узяті мали підпорядковуватися йому і виконувати без обговорення його вказівки і накази.

Служив вірою і правдою у нашому уряді і художник Мендусь-Мацьопа. Таке прізвище, спарене, як снайперський приціл з дулом автомата Калашникова, мав наш художник. За сумісництвом він виконував роль міністра культури і у вільний від роботи час малював з таким запалом і з такими цифрами хацапетівські гроші, що нам заздрили навіть сусідні вільні від усяких податків “народні республіки” і весь час цікавилися. чи валюта Мендуся-Мацьопи конвертована. Мацьопа-Мендусь (від перестановки прізвища в Мендуся-Мацьопи сума не мінялася) авторитетно підтверджував і для наочності навіть клав купюри семи кольорів райдуги в білі конверти і вони крізь конверт аж світилися. Як згодом виявилося, Мацьопа-Мендусь домішував-посипав їх якоюсь іскрометною пудрою, яка оберігала наші гроші від підробки і саме тому до нас (так стверджував Мацьопа) мав намір приїхати сам керуючий правлінням Міжнародного валютного фонду та прихопити з собою спеціаліста по різних валютних підробках, щоб уберегти від фальшування як американський долар, так і європейське євро.
 
Мацьопа запевняв (я певно цього сказати не можу), що той  керуючий таки нелегально прибув до нього і поцікавився у нашого республіканського міністра, чи траплялися у нашій республіці випадки підробки національної валюти. Мацьопа-Мендусь Ірій Ріанович (так звали його і його тата) переконував, що за всю довготривалу історію Хацапетівських грошей (десь понад три місяці з гаком!) – жодної підробки. Керуючий світовим Банком офіційно заявив, що це унікальний випадок і досі не зафіксований в історії людства. Ми цим дуже гордилися і я Мацьопу-Мендуся після цього призначив у Хацапетівський уряд першим віце-прем’єром.
     Ми усі гордилися, зокрема я - Георгій Півзюр – й інші мої державні очільники також і тим, що ми входили із дня заснування Хацапетівської народної республіки в історію людства. Перш за все, я, Георгій Півзюр як президент, потім - Йосип Кривенький як прем’єр-міністр республіки і Васько Польовий як спікер Хацапетівської республіки.

 Потім ми почали війну за нашу хацапетівську незалежність і абревіатуру – “ХНР”. Але, коли Козлов-Цаповський доповів пану Путінe про нашу новоутворену народну республіку і прочитав по телефону йому дві перші літери в нашій абревіатурі, Володимир Володимирович дуже чомусь образився і відмовився продати нам через воєнторг ракети “Град” і “Смерч”. Тоді наш міністр закордонних справ Арнольд Ніцой (прізвище його по лінії прабабки з боку її тата) поїхав у Кремль і запевнив президента еРФе, що ми першу літеру замінимо на “П” і республіку називатимемо по-іншому, аніж до цього. Путіну це сподобалося, і він наш генеральний план затвердив одноголосно з усіма присутніми на той час у Кремлі вищими посадовцями. Пилип Смітюх-Лайно (таке було прізвище до поїздки в Москву нашого міністра закордонних справ, друга половинка його прізвища досі не відмінялася навіть за українським правописом), запевнив Володимира Володимировича і всіх присутніх при ньому, що наша літера “Х” нічого спільного немає з тим, про що Путін подумав, і ми її поміняємо на більш милозвучнішу назву – Пуцько-Припічівська народна республіка (абревіатура “ПНР” на честь президента Путіна і тепер замість двох “ла-ла”, які траплялися в нашому республіканському гімні, стояло два “Пе”). А  звідси й усім хутірським народом читалося - Пуцько-Припічківська народна республіка - ППНР.
А на догоду Володимиру Володимировичу ми абревіатуру скоротили. Власне, дали замість двох "Пе" одне "Пе", і у нас вийшла Припуцьківська народна республіка - ПНР.

   Наш міністр закордонних справ виявився на дипломатичній висоті. На висоті... російського танка, якого йому вручив за такий дипломатичних хід сам Володимир Володимирович, а Володимир Вольфович видав довідку, що танк куплений у колишній хацапетівській крамниці за валюту, яка ніколи не підлягала аніяковісінькому фальшуванню.
 Після такої реорганізації ми розпочали війну, а нас чомусь наші противники назвали ХУНТО (хутірська незаконна терористична організація), бо нібито ми (так у пресі повідомлялося для всього цивілізованого світу) не ополченці-республіканці, а терористи і дармоїди, а наші танки не куплені у крамниці, а їх нам видав сам особисто Путін. Такої брехні і наруги ми не могли стерпіти і Москва нам порадила, що окрім прапора, якого вона ж нам пошила, а заодно ще й придумала припуцьківський герб із двома головами, що дивилися ненормально в різні боки, випускати і свою республіканську пресу, спрямовану на таку печерну брехню, якої ще світ цивілізований не бачив навіть в епоху Пауля Геббельса, котрого дуже любив Володимир Володимирович. Ми так і зробили. Закрили “Хацапетівські вісті” і  випустили “Припуцьківські новини”. Цю газету Москва не забракувала. Хоча перша літера в цій абревіатурі їй не зовсім подобалася, бо викликала так само якісь незрозумілі для нас кремлівські асоціації.

   Щоб набути ще додаткових ознак нашої державності, ми організували парад перемог (мали на увазі, перш за все, перемогу нашого міністра по соцзабезпеченню Вії Дамс над міністром оборони Козловим-Цапівським, яка взяла Цапівського у своє бойове оточення). А ще того дня в урочистій обстановці, під звуки нашого незалежного хутірського гімну, прийняли у Почесні громадяни хутора двох інвалідів першої групи і найстарішого хуторянина сліпого Івана Нетудитату. Відмінили на хуторі державну мову і перейшли на мову  "Русского мира”, нашого  хутора, Вєрки Сердючки і Віктора Януковича у роки буйної і незабутньої молодості останнього. А також хотіли видати двомовний словник під керівництвом проффесора, але нам повідомили, що він тепер перебуває у Ростові-на-Дону. Ми так і не зрозуміли з цієї інформації, де саме  наш проффесор перебуває: чи у Ростові, чи на Дону.
 
   Після цього ми оголосили усім підряд війну, змінивши вила й обух на автомати і танки, і пішли в атаку (без оголошення війни!) ще й на колишніх хацапетівських нейтралів, які не хотіли переходити (про всяк випадок) ні на наш, ні на бік противників нашої регіональної незалежності, бо вони утворили свій, незареєстрований хацапетівський партизанський загін (ХПЗ), і їхні підпільники почали розписувати наші хати з різними Зверненнями до світової спільноти. Зокрема, до фрау Меркель і гера Штайнмаєра, і на останній хаті від лісу ці запроданці Заходу написали: ”Дорогі наші німці, врятуйте нас від московсько-імперських фашистів, бо таких звірств ми не пам’ятаємо навіть за ваших батьків і дідів, які зараз творяться нашими хуторянами під керівництвом високого Кремля!”

   Прочитавши це і ще чимало різних листівок подібного штибу, Європа і Америка наказали керівництву Укропів сісти з нами за стіл перемовин, вила відкласти на бік і оголосити перемир’я.
  Ми погодилися. Пішли на таке перемир’я, щоб саме під час нього, коли вони у нас не стріляли, ми за порадою і наказом Козлова-Цапківського успішно мочили їхніх особливо довірливих і цікавих бійців, які перевіряли, чи ми активно того перемир’я дотримуємося.
   До нас навіть приїхали представники від Лаврова і Чуркіна. Вони сказали: ”Не здавайтесь!” В розумінні під час перемовин. Вимагайте для себе особливого статусу Вашої екс-Хацапетівки. Всі, хто взяв у руки вила і почав обухом стелити шлях до новоствореної республіки, після війни мають потрапити під амністію. Відповідні своїм державним посадам з виходом на пенсію мають отримати ранг державного чиновника і суму пенсійних грошей відповідно до цих рангів. А  до пенсії - право на самостійні вибори і повну децентралізацію республіки і особливий статус.

    Останні слова про децентралізація і особливий статус я особисто зрозумів так: що ми їм не платимо ні копійки. Навіть непідробними грішми Мацьопи-Пацьоли Ірій Ріановича, а вони з нами, як з дотаційним регіоном, в ім’я збереження цілісності держави, платять своєю національною валютою  у необмеженій кількості. І не збирають із нас податків. Навіть у вигляді хацапетівських грибів, які тепер у нас, у Припуцьківській народній республіці, по-новому називаються.
   І що ви думаєте, ми вчора таки підписали таку угоду. Тепер слово за парламентом наших вчорашніх друзів, а нинішніх ворогів. Ми своє тверде, як обух, і гостре, як вила, слова на перемовинах висловили. Чекаємо від них позитивних результатів. Для нас.

   Георгій Півзюр, президент республіки екс-"ХНР”, а нині - "ПНР”.

    Обробив матеріал президента за його власним бажанням і безкоштовно Олег Чорногуз.
   13 вересня 2014 року

  Обробив матеріал президента за його власним бажанням і безкоштовно Олег Чорногуз

Коментарі