Олег Чорногуз, письменник: ЛИСТ ДО ГАННИ ГЕРМАН
Я не знаю, як вас по батькові. Та й не хочу знати. Бо як що ваш батько уже в кращих і справедливіших світах, у раю, то я певний, що після ваших єзуїтських виступів він давно вже сам попросився у пекло аби не чути, що ви ще й досі у парламенті і поза парламентом берете великий гріх на душу: своїм цинічним язиком плетете, не боячись вже ані Бога, ані хреста.
 Я зрозумів би ворога, окупанта,  московського вічного дикуна і варвара, який топчеться по всіх землях, на яку ступив його кривавий чобіт, вважаючи той новий шмат чужої землі уже своїм, і виправдав би свою окупацію без оголошення війни. Фантазував би, що він не збирався сюди вступати, але його запросив місцевий люд, який сповідує московську культуру, яку Кремль завжди ніс і несе усьому навколишньому світові на виблисках своїх  кривавих багнетів. Але в ім’я чого ви розповідаєте свої сни – сни рябої кобили, або “русскіє сказкі” кореспондентам і телебаченню, не соромлячись колись вам рідного, очевидно, народу і позичаючи хоча б на той час у підворітнього Рябка очей?

Я вчора слухав  ваше інтерв’ю, Ганно Герман, з кореспондентом каналу “Рада” і ви мене остаточно переконали, що у вас совісті ні на грам. Залишився тільки язик, з якого густо замість слини капає політична отрута. Ви, як ніхто, вірні своєму життєвому кредо – пристосуванству. Ви так захлиналися в емоціях служіння своєму хазяїну, що не давали навіть розтулити рота кореспонденту. Ви його давали, як давить прес усе, що потрапить під його плиту. Ви весь час безцеремонно (я вже про скромність не кажу, бо вона, як і совість, у вас ніколи не затримувалася) підкреслювали, що ви політик:
- Не перебивайте мене. Дайте мені висловитися.

    У мене складалося в ті хвилини враження, що ви не в телекамеру дивитися, а в Ростов-на-Дону. А ще в мене складалося враження, що ви така ж платівка, як вождь “сучасних червоношкірих” - висловлюєтеся, керуючись не розумом і серцем, а накатаними штампами. Штампами ворогів наших, які висипають на наші голови московські зомбовані  ящики Путінського агітпропу. Ви навіть не помітили, що ви перейшли на риторику найбілішого нині ворога України диктатора і дикуна ХХІ сторіччя Путіна.
 Ви так само, як він говорили: вам можна, а нам - ні. Ви так само, як він, стверджували:
- Коли у Західній Україні захоплювали приміщення, то ви не кричали, що це окупанти? Що це сепаратисти?

   Так, ми тоді так не кричали. Ми не кричали в унісон ані Путіну, ані Януковичу, як ви, Ганно Герман. Тоді і тепер так кричали виключно тільки усі ваші поплічники і путінські холуї. Це кричить сьогодні із Ростова і дорогий вашому серцю убивця і тиран Янукович і варвар та дикун Кремля Путін. Ви тільки повторюєте їхні лексеми, що ваш Євромайдан - це те саме, що й наш у Донбасі Майдан.

 Ні, це не те саме, Ганно Герман. Не те саме. На Євромайдані ніхто з його учасників не ходив з автоматами. Ніхто не ходив з московським ”бісиком” (бєлий, сіній красний, - ОЧ) - прапором, якого охрестив так сам московський народ. Ніхто з євромайданівців не ходив з автоматом і не міг тим автоматом відповісти на постріл і відстріл українських патріотів. Ніхто не мав, на жаль, ані автомата, ані гвинтівки, не кажучи вже про кулемети і гранатомети, що пальнути хоча б раз у майстрів із ескадрону смерті, який благословив на бійню дорогий вашому серцю Янукович. Ніхто нікого на Майдані не роздягав наголо у 20 градусний мороз і, красуючись своїм боягузьким подвигом, демонстрував той „подвиг” через відео на весь цивілізований світ. На Євромайдані ніхто не відрубував пальців людям, які тримали в своїх руках у ХХІ сторіччі(?!) фанерні щити і дерев’яні мечі. На Євромайдані, як на вашому Антимайдані, у Маріїнському парку, під керівництвом якогось Зінченка, не відрубували не тільки фаланги тих пальців, а й голови, знімали скальпи, як  дикуни з до цивілізаційних епох. Ніхто з Євромайдану не замітав  своїх злочинних слідів у   пекучому полум’ї крематоріїв, як це творили і ви вами ж оплачені, ваші антимайданівці. Ніхто в орендованому Будинку профспілок не спалював важкопоранених євромайданівців живцем, як це робили дорогі вашому серцю регіонали, або “риги”, як їх називають у народі. Через це замітання злочинних ваших слідів і внаслідок такої життєво-посмертної  несправедливості ті герої Євромайдану не змогли навіть поіменно потрапити до Другої чи Третьої „Небесної Сотні”.

Ви, Ганно Герман, сьогодні, 17 квітня, коли у Женеві на міжнародних перемовинах чужі нам люди намагаються захисти український  народ, українську державу від вічного окупанта – Москви, ви ж у Києві, в українському парламенті,  виправдовуєте своїми шкурними, кон’юнктурними діями окупантів і місцевих зомбованих запроданців.
 Ви не вискочили на трибуну, забувши спідницю на своєму теплому місці, як українка, і не сказали своєму колезі по парламенту і, вочевидь, по партії якомусь Матвієнкову, що він не має рації, як кажуть у Львові, коли він порівнює, як і ви патріотів  Євромайдану з сепаратистами і окупантами. Ви не сказали йому, що він не правий. Ви не пояснили йому, що в Києві, євромайданівці вмирали за Україну, а не воювали за її знищення, як це нині роблять окремі перевертні чи продажні душі за гроші у деяких Донецьких містах.

      Ви не сказали йому, що він не правий, коли так „благородно” обурюється, бо сьогодні, 17 квітня, убили трьох сепаратистів, а не виключено - й агентів Кремля. Ви не пояснили йому, що там продаються окремі злочинці і зрадники за московські гроші під московськими прапорами Україну, галасуючи: Росія, Росія, Росія! Ви не вибігли на трибуну і не запитали того Матвієнкова, а чому він так не верещав у мікрофон, коли напередодні, без попереджувального пострілу, без перемовин, ці бандити у зеленій формі московських окупантів  розстріляли чотирьох українських силовиків, які навіть не виймали зброю. Ви не запитали у Матвієнкова, чому і за що ваші і його симпатики, а насправді  московський спецназ, якщо вірити перехопленим телефонним розмовам, у день Вербної неділі, так раділи і з радістю повідомляли Москву, що вони, як ніколи, щасливі. Щасливі, бо бачте,  велике релігійне свято відзначили чотирма смертями, замочивши, як вони висловлюються у телефоній розмові, чотирьох високопоставлених українських силовиків і  просили свого „Стрєлка” чи „Ромашку” уточнити, чи вони випадково не замочили генерала Крутова, бо це б їм на героя потягло, а так тільки на орден чи медаль.

 Ви не відповіли Матвієнкову, що він садист. Не наголосили, чи хоч нагадали, що не йому розтуляти свого чорного рота, коли він і словом не згадав і не поспівчував, як людина, що він дуже жалкує, що його земляки (якщо він уже записався русскім зі своїм „ов”- Матвієнков) - спецагентура Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Росії убили капітана спеціального підрозділу СБУ "Альфа" Геннадія Біличенка, важко поранили полковника Кузнєцова, полковника Куксу й співробітника Міністерства внутрішніх справ Селіхова.
 До речі, останні троє за національністю не українці, які на відміну від вас, Ганно Герман, - вічного пристосуванця, кар’єриста і єзуїта, полягли за Україну.
 На закінчення хочу згадати таке: журналістика, як відомо, друга древня професія. Ви в цій царині, професіонал. За всі ці роки, як згадати усі ваші виступи по обожнюванню „золотого батона” - Януковича, і сьогоднішній ваш виступ, ви ще й політична повія. Якщо  це так, то ви заслуговуєте на повагу книги рекордів Гіннеса. Бо ви чи не перша постать, яка так тісно поєднала у собі дві найдревніших професії, довівши їх за своїми повсякденними діями до формули у геометричній  прогресії. З чим я вас і вітаю.

  Р.S. Коли несподівано для мене і Українців, у Верховній Раді з’явилися особи, які у перші після революційні дні, самі себе визнавши злочинцями, дременули під крило двоглавого, я вважав, що вони вже ніколи, слава Богу не повернуться в Україну, і не поповнюватимуть ряди 5 колони. Але нині і царьови, і добкіни, і симоненки знову з’явилися, як „зелені чоловічки” на нашій території, вже не боячись ані суду нової влади, ані народного гніву. Знаючи вас, Ганно Герман як політично-кон’юнктурного провісника, хотілося б дізнатися, чи це не означає, що на обрії знову засяє „золотий батон”? Бо золоті блискітки, як сонячні зайчики, уже відбиваються на московських чоботах і багнетах. Чи я помиляюся?! З неповагою До вас  

Олег Чорногуз, письменник, публіцист, громадський діяч

Коментарі