На початку жовтня російська окупаційна влада перенесла канікули у школах Херсонської області і почала вивозити українських дітей на буцімто оздоровлення до раніше окупованого Криму. Ідеться про 1200 вивезених школярів. Журналіст Костянтин Риженко писав у своєму Telegram-каналі, що батькам вже повідомили, що їхні діти – «затримаються». Інформація про вивезення росіянами дітей надходить і з окупованого Енергодару на Запорожжі. Як заявили самі кримські чиновники, вони очікують прийняти 5 тисяч українських дітей.
Окрім того, упродовж жовтня росіяни знову вивозили дітей-сиріт із окупованих територій Донецької і Луганської областей в Росію, де їх мали «розподілити» між чотирма регіонами. І це новини лише за три тижні жовтня. А ще ж були Маріуполь, Буча, Ірпінь, Ізюм, Куп’янськ та інші українські міста і села, з яких росіяни масово вивозили наших дітей…
ZAXID.NET дізнавався, які масштаби викрадення українських дітей, для чого Росія це робить і до яких наслідків це може призвести в майбутньому.

Росія крала дітей в кожній області, що була під окупацією

За словами радниці-уповноваженої президента України з прав дитини Дар’ї Герасимчук, Росія викрадала і продовжує викрадати дітей з усіх тимчасово окупованих нею територій – інформація про депортованих (вивезених в Росію або Білорусь) та примусово переміщених (вивезених на територію «Л/ДНР» чи Криму) дітей є з кожної області, що побувала під окупацією: з Київщини, Сумщини, Чернігівщини, Харківщини, Донеччини тощо. Найважче – з інформацією з регіонів, що досі перебувають в окупації – в української сторони немає можливості ані зібрати, ані перевірити дані.

«Вивезення дітей з Херсонщини – це маніпуляція Росії українцями, яких вона тримає в заручниках на окупованих територіях. Про точні цифри сказати не можу, тому що ми не можемо зібрати там інформацію. Цифри, що не можна перевірити, ми документуємо, але коментувати не можемо», – каже Дар’я Герасимчук.

Скількох дітей вкрала Росія

Два місяці тому в Україні у співпраці різних державних структур створено єдиний державний інформаційний портал «Діти війни».

«Одне із завдань порталу – інформувати українців, міжнародну спільноту, журналістів про злочини Росії. Ідеться про кількість вбитих, поранених, зниклих в Україні чи депортованих дітей. Дані, на жаль, оновлюються щодня. Це ілюстрація актів геноциду українського народу росіянами через українських дітей», – розповіла Дар’я Герасимчук ZAXID.NET.

Інше завдання – надати можливість в один клік повідомити про місце перебування дитини, про факт її депортації, незаконного усиновлення чи зміни громадянства, про загублених дітей.

Уся інформація, що потрапляє на портал, автоматично відправляється в Офіс генпрокурора, національну поліцію і національне інформаційне бюро.

Станом на 26 жовтня, офіційно депортованими вважаються понад 9400 українських дітей. Та якщо навести курсор на значок «інформація» біля цієї цифри, можна побачити жахаючу цифру 690 тисяч.

«9441 – конкретний список депортованих дітей з їхніми даними, яким володіє Україна. Цифра у 690 тисяч – це дані з відкритих джерел, заяви самої Росії. Чому цифри такі різні? Росія ані міжнародній спільноті, ані жодній організації, ані, звісно, українській стороні, не дає списків чи персональних даних, щоб обгрунтувати свою цифру. Отже, ми не можемо ані спростувати, ані підтвердити її. Ми її озвучуємо, а спираємося виключно на українські дані», – пояснює Дар’я Герасимчук.

Маму вбили, а дитину задіяли в пропаганді

Немає єдиного місця, куди би росіяни вивозили вкрадених українських дітей. Кожен випадок – різниться. За словами радниці-уповноваженої президента України з прав дитини, є діти, які перебувають у західній частині Росії у медзакладах, частина з них – поранені.

Керівниця проекту «Служба розшуку дітей» ВГО «Магнолія» Марина Липовецька розповіла ZAXID.NET про випадок з викраденою пораненою українською дитиною, яку росіяни використовували для пропаганди. Хоча проект і не веде фізичних пошуків дітей, проте збирає і поширює усю можливу інформацію про викрадених для імовірного фідбеку, що допоможе у розшуку, а тоді вже урядові структури зможуть зайнятися поверненням дитини (також інформацію передають в компетентні органи).

Із одного недавно звільненого міста, коли воно ще перебувало під окупацією росіян, намагалась виїхати колона автівок, в одній з яких їхала мама з неповнолітнім сином.

«Колону розстріляли, маму вбили, дитину – поранили і вивезли росіяни. Випадково тато хлопчика, який перебував на підконтрольній Україні території, побачив пропагандистський сюжет зі своїм сином, де росіяни розказували, як вони рятують українських дітей», – розповідає Марина Липовецька.

Так чоловік дізнався, в якому місті перебуває дитина, і звернувся до «Служби розшуку дітей», що поширила інформацію про хлопчика найрізноманітнішими каналами.

«А тепер дивіться, який ланцюжок. Нам написала жінка, чия подруга, яка зараз за кордоном, знає цю родину. Вона дала номер волонтера, який має доступ до лікарні, де перебуває дитина, і юриста. Ми перевірили цю інформацію, все підтвердилось. Завдяки цьому вдалося домогтися, аби доступ до дитини отримали інші родичі. Мала дитина була змушена писати заяву про те, що вона хоче жити з цими родичами. Ніби це погодили, але хлопчик ще там. Українська ювенальна поліція і урядові структури працюють над тим, аби вивезти дитину на підконтрольну Україні територію», – розповідає керівниця «Служби розшуку дітей».

Є діти, яких вивозять у віддалені регіони Росії, щоб ускладнити їхнє повернення додому, каже Дар’я Герасимчук. Раніше повідомлялося про депортацію українських дітей у Владивосток і Тюмень. Також писали про 30 маленьких українців з Маріуполя, яких «розподілили» по родинах Підмосков’я. Навіть сама уповноважена президента РФ з прав дитини Марія Львова-Бєлова розповідала, що взяла українську дитину і собі.

Радниця-уповноважена президента говорить, що українські урядові структури наразі не фіксували випадків усиновлення українських дітей росіянами, але факти передачі під опіку чи в прийомну сім’ю – справді є, отже, усиновлення готується. Усі ці факти та дані документує Офіс генпрокурора України, як і заяви російських чиновників про їхні злочини.

«Процедура передачі наших дітей в прийомні сім’ї, на тимчасове прилаштування чи усиновлення в Росії є абсолютно незаконною і порушує Конвенцію ООН з прав дитини, яку Росія ратифікувала. Згідно з цим документом, якщо в Росії провадиться процес усиновлення дитини іноземного походження, потрібно отримати на це дозвіл від відповідного органу країни походження дитини. Жодних запитів від російської сторони, звичайно ж, не надходило, – говорить Дар’я Герасимчук. – Окрім того, це і порушення Женевської конвенції. Адже це відбувається під час війни і країна-агресор викрадає українських дітей і передає їх у свою етнічну групу. Це одна з ознак геноциду. Ані Україна, ані міжнародна спільнота такі процедури усиновлення чи передачі в опіку ніколи не визнають. Це засуджується і Росія має понести покарання за всі свої незаконні дії».

Знайти і повернути

Немає єдиного алгоритму повернення з Росії українських дітей: кожен випадок – індивідуальний і специфічний. По-перше, потрібно хоча б приблизно уявляти, де може бути дитина, аби розпочати пошукові роботи. Для цього треба зібрати усю можливу інформацію. Звісно, українська сторона не має доступу до російської території, тож звертається до Міжнародного комітету «Червоного хреста» – ця організація має мандат на пошукові роботи.

«Багато структур і організацій залучені у переговори з МКЧХ, поки немає великих результатів, але робота триває», – додає Дар’я Герасимчук.

Станом на 26 жовтня вдалося повернути з депортації або примусового переміщення 96 українських дітей. Процедурою повернення дітей керує безпосередньо віце-прем’єр-міністерка України Ірина Верещук.

Дехто із цих дітей був вивезений, коли втратив батьків – це, наприклад, Кіра Обединська й Ілля Матвієнко, батьків яких росіяни вбили в Маріуполі. Є випадки, коли дітей вивезли разом з батьками, а потім роз’єднали.

«Нам вдалося поєднати дитину з родиною на підконтрольній Україні території, а мама, яку роз’єднали з дитиною, досі вважається безвісти зниклою. Є випадок, коли тата розлучили під час так званих фільтраційних заходів із трьома дітьми. Дітей депортували у дальні регіони Росії, а тата затримали. Ситуації дуже різні. Можливо здається, що 96 повернених дітей – це дуже мало у порівнянні з вивезеними, але це 96 врятованих дитячих доль. Я сподіваюся, ця цифра зростатиме», – говорить радниця-уповноважена президента з прав дитини.

Світ підтримує Україну

Марина Липовецька, яка також є членкинею правління міжнародної федерації Missing Children Europe, розповідає, що міжнародна спільнота, громадянське суспільство Європи і США теж переймаються викраденням Росією українських дітей. Тут вона згадує про справу 16-річного Владислава Буряка, сина голови Запорізької райдержадміністрації, якого росіяни викрали з метою шантажу. Тоді «Служба розшуку дітей» і урядові структури звертались до міжнародних медіа, організацій і навіть до Європарламенту. Справа набула такого розголосу, що змусила викрадачів відреагувати.

«Для міжнародної спільноти, для всього громадянського суспільства питання викрадення українських дітей стоїть гостро, вони усвідомлюють, що це геноцид, і прагнуть допомогти Україні у пошуку і поверненні дітей. Але проблема в Росії – вона нікому не дозволяє допомогти», – говорить Марина Липовецька.

Забрати у нас і присвоїти собі

Соціальний психолог Олег Покальчук говорить, що Росія через викрадення українських дітей вирішує кілька задач одночасно. По-перше, латає діри у своїй демографії. Так свого часу робили гітлерівці, коли втрати на східному фронті стали колосальними. Проект «Лебенсборн» курував перевезення до Німеччини дітей, які антропологічно, з точки зору нацистів, відповідали арійським стандартам.

«Немає такої країни, як Росія, є Російська Федерація. І в тій РФ, якщо подивитися на етнічний склад, росіяни – у меншості, що дедалі скорочується. Поповнювати Росію слов’янським населенням завжди було проблемою. За рахунок вкрадених дітей це робити легше», – каже Олег Покальчук.

Він зазначає, що викрадення агресором дітей і жінок траплялися не лише в минулому столітті – так було упродовж тисячоліть, коли тривали війни – дітей вивозили для поповнення свого населення, що зазнавало втрат, новою кров’ю.

Друга причина, каже Олег Покальчук, це забрати в українців майбутнє.

«Альтернативою викраденню цих дітей було би тільки їхнє знищення. Завдання – щоб у нас не було наших дітей. А вже в який спосіб – то таке. Вбивати – марудна справа, а вивезти – можна, так вирішуються два питання», – говорить він.

Окрім того, українських дітей використовують у пропаганді для внутрішнього споживача, мовляв, «ми спаслі дєтєй от бандеровцев, от гомосєксуалістов», що зараз є популярною темою роспропаганди.

Втрачене покоління?

Росія – майстер масового одурення людей, тож українські діти, які залишаться там, за кілька років українцями в ментальному плані вже не будуть.

«Якщо вони перебувають у середовищі, де можливо зберегти свою ідентичність, то підлітки намагатимуться це зробити. В Росії для українських дітей такого середовища немає, тож якщо неволя триватиме 2-3 роки, то можуть настати незворотні зміни, як, наприклад, у так званих ДНР/ЛНР, де у промосковській ідентичності виросло нове покоління і зараз воно з нами воює. Діти – це піддатливий матеріал, адже їхнє основне завдання – вижити, тому не можна чекати від них ідеологічних установок, що притаманні дорослим», – пояснює Олег Покальчук.

Звісно, додає він, все залежить – викрадена величезна кількість дітей і доля кожного складеться по-різному. До того ж, можливі катаклізми всередині Росії, що змінять хід подій. Варто враховувати і перебіг війни, що впливатиме на майбутнє. Головне, зазначає Олег Покальчук, це докласти зусиль, аби якнайшвидше повернути наших дітей в Україну.

Інф.: https://zaxid.net

Коментарі