Жарт, який до болі схожий на правду
ЄВРОСПЕКТАКЛЬ, або ПОСЛАНЕЦЬ ПУТІНА
(фейлетон)
Олег ЧОРНОГУЗ, письменник
“Отака зрада підступної Москви слідна в усім: вона готовить нам ярмо - насамперед домашньою громадянською війною, без ніякої нашої війни. Все те ми виявили для нашої невинності, а тепер примушені підняти законну оборону та удаватися до сусідів з проханням про поміч для своєї свободи. Не на нас лежить причина цеї війни, що розгорілася”.
                        Іван Виговський, гетьман України 1657-1659 роки.
“Медведчук и Шуфрич втечение всего последующего периода по поручению Президента Порошенко и в координации с российской сотороной осуществляли посредническую миссию, чтобы эта встреча состоялась”.
                        Фрагмент виступу посла РФ пана Зурабова під час перемовин у Донецьку. Середа, 25 червня 2014.

   Одразу скажу: в усе написане нижче ви не повірите. Вчора на Хрещатику я Васю Димова зустрів. Ми разом з ним у Горлівському шахтоуправлінні працювали. Він –   кочегаром на “жідком топлівє”. Я – “грущиком на вуглє”. Вася із Ростова-на-Дону, я із-під Житомира на Гуйві. Там колись навіть служили в армії з Васею разом. Тепер по обидва сторони барикад. Я на Майдані, Вася - у Слов’янську, в Гіркіна.
    Запитую Васі:
-  Димов, кажу, - я завжди до нього по прізвищу звертався. Він як підскочить. Ніби під його ногами “коктейль Молотова” спалахнув.
-  Тс-с-с-с, - майже мені на вухо просичав. - Я тут не Димов. Я Василь Безхатченко.
-  Бомж? - запитую.
-  Безхатченко. Віце прем’єр-міністр республіки...
У мене, звісно, з перших секунд голова ходором.
- Що за спектакль?
- Великий. Можна сказати грандіозний. Світовий...
- На Майдані ставите?
- І на Майдані також.
- І хто ж у вас за головного режисер?
- Їх кілька?
- Кілька?
- Не кілька. І навіть не бички в томаті. Бери вище. Можна сказати ведмеді і орли.
- Васю, - я присів біля бочки з майданівським пальним. - Давай по порядку.
-    По порядку, так по порядку. Взяв я кредит у банку. У Ростові. А шахту закрили. Кредит вертати нічим. Я до старшого шахтоуправління. Каже, що сам на мілі. Але запитує: а капусти хочеш трохи заробити?
-    А потім що? Завести цапа і козу.
-    А він мені: тут один землячок крутиться. До Ростова приїхав.
-    І що? – це вже я знову запитую.
-    Та капусту майже безплатно роздає.
-    Я ж не козел. Все таки ПТУ закінчував.
-    Ростовський каже, що диплом не має значення. Головне бажання і патріотизм. Капустою платять.
-    Квашеною? - цікавлюся. - Чи просто з грядки?
-    У конверті. За українського солдата 300 доларів, за офіцера 1000. Ось тобі і весь твій кредит.
-    І що ти? – це знову я.
-    І я погодився. Зустрівся з Ростовським. Отримав аванс. Залишив дружині і в  Донбас. У першому ж бою снайпер пальці відбив. Я додому захотів. У Ростов. А тут мене Стрілок перепиняє. Каже: у Ростов не можна. На кордоні стріляють...
Я на нього очі вирячив і запитую, як баран:
- А тут, що у війну граються ? - і показую на свою праву руку. Навіть середнього пальця нема, що йому ще щось показати? Не кажучи вже про спусковий гачок. Тобто про вказівний палець. Знесло до основанія.

-  А потом?
-  Що потом? Стрілок закликає у бліндаж і видає мені довідку. А потім додає: ”Поїдеш у Донецьк або в Луганськ. Там віце-прем’єром будеш.
-    Так куди їхати , - я до Стрілка. - У Донецьк, чи в Луганськ?
-    Куди живим доберешся...
-    І що далі?..
-   Ось тобі замість медалі, - і подає мені той папірець. А в ньому чорним по білому: "Довідка видана Василю Івановичу Безхатченку, яка засвідчує, що він дійсно є житель Донецько-Луганської області”.
-    Як? Одразу обох областей?
-   Так військова обстановка вимагала. Стрілок сказав, що моя мама народилася у Луганській, тато - в Донецькій. Тому й довідка така. Так і поясниш. Ніби пароль.
-    А прізвище це у тебе звідки?
-  Від Стрілка. Він мені сказав, що так Ленін учив якогось Антонова-Овсієнка. Ніби також з Ростова був, але він точно не пам’ятає. Так Ленін тому Овсієнку– Антонову казав: ”В Україну поїдеш Овсієнком, а Антонова залиш у Росії”. От і ти, тобто я, поїдеш з цією довідкою в Донецьк чи Луганськ, до  одного із президентів ДНР чи ЛНР і там скажеш, що тебе Стрілок сюди віце-прем’єром прислав. Потрапиш у розпорядження Нестора.
-    Махна?!
-   Та, ні він інше прізвище назвав. Нестор це кличка. А прізвище нібито Шуфрич, чи Шустер. Я точно не запам’ятав. Сказав – він тебе сам знайде, - Вася почухався і тоді вже додав. - Точно Шуфрич. Я спочатку гадав, що Шустер. У мене ці прізвища, як Литва з Латвією. Убий не знаю, яка з них Литва, а яка Латвія.
-    Про Латвію і Литву потім… Як ти в Київ потрапив? На Майдан? У розвідку прибув?
-    Прибув у складі Шуфрича. Я від Шуфрича...
-    А Шуфрич від кого?
-    Від Медведчука?
-    А Медведчук?
-    Від Путіна? Але для преси ніби від Меркель.
-    То й ти від Меркель.
-    Офіційно я від ОБСЄ і представника Порошенка – Кучми. А не офіційно від Шуфрича... Поняв? Царьов бачив. Сидів поруч. Зурабов йому сказав. Скоро „ …овим” відкинеш: станеш царем, а не Царьовим. Якщо на його місце Путін Януковича не поставить. От таким макаром. Але це між нами. Поняв? До Києва ми мотнулися у Сардинію. Так острів називається, але чомусь весь час гойдалися на воді. Борт об борт. Острова я не бачив. Поняв?
-    Не зрозумів?!
-    Я на яхті Віктора Медведчука, по рангу. Все ж віце-прем’єр, а Шуфрич з якоюсь свободною дамою, але козирною. Так мені Медведчук сказав. Як тільки дама Шуфрича залишить, ти тоді на його яхту, колишню мою  і в Дніпро. До Кучми. От я і тут.

-    Ти щось про спектакль розповідав.
-    Розповідав. Та ти збив мене з курсу. Запитуй спочатку.
-    Хто режисер, сценарист, виконавці?
-    Важко сказати. Здається, головний режисер і сценарист Путін, співавтор сценарію Меркель. Виконавці (можна сказати – головні ролі): Медведчук, Шуфрич і я.
-    І який у вас сюжет?
-    Шуфрич сказав – сюжет простий, як сірник. Але геніальний. Бо план постановки сам Путін розписував. За системою якихось двох нібито хохлів. Вибач. Один Немирович, другий - Данченко. Пишеться як Антонов-Овсієнко. Через рисочку. У виставі має бути багато, багато, багато стрільби патронів, фугасок, ракет типу „Град”, жертв, дітей, жінок і все таке інше. Одне слово, 9 рота і вантаж 200.
-    А ясніше? Що ти мені димовою шашкою очі затуманюєш. У мене ж мозок осадком від автошин засмічений.
-    Ясніше сказати – розстріл. Я й так тобі багато сказав. Тепер, якщо не Стрілок уб’є, так Шуфрич видасть.
-    Але ми ж свої. Ми ж з тобою...
-    Тепер і своїх боїшся. Он хлопців Стрілок у Ростов на відпочинок послав, а їх там свої ж і розстріляли.
-    Але чому?
-    У тому ж і сюжет. Ти ж тільки мене не видавай. Путін хоче Меркель і всьому світу доказати, що він, як і Європа і Америка, терористів убиває. Навіть своїх. Мовляв, ця сепаратистська зараза в Росію не потрапить. Росія – не Україна. Росія з таким за  стіл перемовин не сяде. Ось в чім питання. Поняв?!
-     А в другу чергу?
-    А в другу сам здогадайся. Ти ж у нас розумний. Доповісти Меркель (так за сценарієм). Але це я так... Крайнім вухом чув, якого ще не обрізали: в Україні не агресія Росії, Росія - не окупант. Росія Україні друг. І світ має про це знати. В Україні громадянська війна. Крапка. І досить Європі й Америці проти Росії носитися з санкціями. Росію треба любити. Вона вбиває бен-ладенів, як Америка. Поняв? В Україні воюють українці проти українців. От як я, наприклад. Проти тебе. Поняв? Тепер ти поняв, яка картошка? Яка карта розігрується: мене вб’ють, то я вже для історії Росії і світу не Вася Димов, а Василь Безхатченко. Вася Димов для Росії безвісти пропав. Як козел за капусту, чи за цапову душу. Поняв? Не мій же труп Ангелі Меркель чи її міністру закордонних справ Шмеєрзону, чи як там його, Штайнмайеру показуватимуть, а нібито ось цей мій паспорт, - Вася Димов про всяк випадок вийняв з кишені паспорт і показав мені. – Бачиш писок, мій, а прізвище як у того, що в смітнику копирсається.

-    І чимало у вас таких, як ти.
-    Усі всуціль, якщо можна так сказати. Вказівка з Кремля: терміново і масово у ДНР і ЛНР поміняти паспорти. У мене в уряді, наприклад, усі міністри підряд уже на “енко”: безрученко, безносенко, безшиєнко, безживотенко, безвушенко, безноженко, без’язиченко, безголовенко. Тільки два Єфремченка і один Левченко...
      Після цих слів Вася Димов, вибачте, Василь Безхатченко, хотів ще щось розповісти, але не встиг. До нього підійшов чоловік і сказав:
- Пане Безхатченко, вас до себе запрошує пан Шуфрич.
 Василь обійняв мене, а вголос малослівно мовив ”Прощай, брате” і повис на моєму плечі.
-    Далі сам додумай, - тихо прошепотів. - Сам. Я тобі нічого не казав. Ти від мене нічого не чув. І ти зі мною не стрічався. Поняв? Я йду на третій круг перемовин. З Шуфричем і Медведчуком. Кажуть, там і Кучма буде.
-   Вася, - я обняв його як однокашника по ПТУ і також тихо й на вухо. -  Васю, а мир буде?
-   Який мир? –він мені все вухо обслинив. - Громадянська війна. Так за сценарієм Путіна. Кінець не Путіну - Україні. Так за сюжетом, - а вголос додав. - А куди тобі вступати -  сам думай.
-    Не мені! Сину,- хитрую, щоб Васю не видати перед посланцем від Шуфрича.- В яку армію?
-    Українську, - гордо відповів Вася і ще раз підкреслив. - В українську.
А тоді вже до пана, що підійшов від Шуфрича:
-    Я правильно порадив?
-    Дуже правильно, - підтвердив посланець Шуфрича. Ви дипломат. Справжній дипломат.
-    У Дещиці вчуся... Вибачте, в Лаврова, - Вася на мить втратив орієнтацію.
-    Краще в обох одночасно, - порадив я, і ми на тому розійшлися.

     Ось такий жарт. Невже в цьому жарті є якась доля правди?! Чи все це Вася Димов, вибачте, Безхатченко, вигадав. А як ви думаєте?
                                                                                                        
Олег Чорногуз, письменник,
для "Волі народу"

Також по темі: "Переговорна еквілібристика або театр дипломатичного абсурду" (читати ТУТ)

Коментарі