80-ліття відновлення Української Держави
30 червня в Україні загалом, і в Києві зокрема, відбулися урочисті заходи з нагоди 80-ліття проголошення Акту відновлення Української Держави.
У цей день в Музеї Революції Гідності на Майдані Незалежності  пройшли урочисті заходи з нагоди 80-ліття проголошення Акту відновлення Української Держави.
У програмі відбулися виступи відомих науковців, політичних та громадських діячів.
З лекцією про історичні обставини прийняття Акту 30 червня  виступили історик Іван Патриляк та екс-міністр освіти Сергій Квіт, а екс-нардеп ВР Юрій Сиротюк та головний редактор газети "Шлях Перемоги" Віктор Рог. презентували книжку Ярослава Стецька "Київ проти Москви". Учасники заходу мали унікальну нагоду отримати на придбаних примірниках відбиток історичної печатки Голови Українського Державного Правління Ярослава Стецька, яку презентував на урочистостях Голова Конгресу Українських Націоналістів(КУН) Степан Брацюнь. Організаторами заходу стали: Міжнародна благодійна установа "Центр національного відродження" з ініціативи Організації Українських Націоналістів (бандерівців) у співпраці з Музеєм Революції Гідності.

З історії державотворчої події

30 червня 1941 року у Львові в залі палацу Любомирських на площі Ринок, 10 (де розміщувалась «Просвіта») відбулися Українські національні збори, на яких були присутні близько 100 делегатів, які й проголосили відновлення Української Держави: «Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України» і створення тимчасового уряду на чолі з Ярославом Стецьком – Українське державне правління. В Акті відновлення Української Держави  йшлося "... український народ заманіфестував перед цілим світом і перед історією, що він бажає сам керувати своїм життям і що він готов боронити своє право на вільне життя у своїй власній, самостійній державі перед імперіялістичними зазіханнями кожного ворога і за кожних умов". Документ закликав українців «не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». Наступним кроком мало бути відновлення Української Держави у Києві.

Акт був оголошений в час, коли Україна опинилася перед загрозою втрати надій на державність, коли відважні сини і дочки українського народу – борці за волю України, жертвуючи своїм життям, змагалися з найбільшими тоталітарними режимами – фашистською Німеччиною та більшовицькою червоною Росією.  На початку Другої світової війни, опинившись під окупацією двох найжорстокіших імперій, українці оперлися на власні сили і вдалися до відважного державницького чину. Відкинувши усі зовнішні чинники, усі чужинські плани та стратегії, безкомпромісно та сміливо поринули у вир боротьби, метою якої була вільна незалежна держава – Україна. Саме Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року став поштовхом для розвитку українського збройного опору.

Ця історична подія засвідчує тяглість українського державотворення, віковічне прагнення українців мати свою Українську Державу та невтомну боротьбу за неї – на політичному, ідейному, воєнному, інформаційному фронтах – та утверджує історичний зв’язок із відновленням незалежності України у 1991 році. Про це свідчить ланцюг безперервних державотворчих змагань – від княжої України-Руси, держави Козацько-Гетьманської Доби, Актів незалежності УНР і Соборності 22 січня 1918 і 1919 рр., проголошення Карпатської України 1939 року, через Акт відновлення державності 30 червня 1941 року та Маніфест Української Головної Визвольної Ради 1944 року – аж до новітнього Акту проголошення (відновлення) незалежності України 24 серпня 1991 р.

У 30-ту річницю відновлення Української держави, коли врешті сповнилася вистраждана мрія поколінь борців за волю і незалежність України надзвичайно важливим є історична пам’ять і повага до попередніх поколінь, котрі виборювали цю незалежність високою ціною власних життів.  Маючи цю пам’ять, шануючи українську державність, українська нація продовжує сміливо та рішуче боротися із нинішніми загрозами та спробами знищити Українську державність, відвойовуючи Незалежність України на фронті новітньої російсько-української війни та відстоюючи її на внутрішньому та зовнішньому політичному фронтах!                                                                

Нашій відновленій державній незалежності нині виповнюється вже 30 років і слід пам'ятати, що вона була б неможлива без попередніх етапів визвольної боротьби української нації!
                                                                                      
Георгій Лук’янчук, журналіст, громадський діяч

Довідково:

Акт 30 червня 1941 р.: відчайдушне державотворення проти волі світу
 
Організація Українських Націоналістів, її воєнно-політична програма та ідеологія були закономірним наслідком втрати державності і окупації України, після поразки визвольних змагань 1917-1921 років. Для українських націоналістів найбільшою трагедією стала втрата державної незалежності і реальною можливістю визволитися була лише в ході світового конфлікту -  ІІ Світової війни. Вважаючи українське питання ключовим у встановленні стабільності в Центрально-Східній Європі, українські націоналісти обидвох крил ОУН намагалися спиратися на власні сили та використати усі сприятливі геополітичні обставини для відновлення української державності. У 1920-1930-х роках західноукраїнські землі стали епіцентром визвольної боротьби українського народу. В цей період у національному русі виділилося дві основні політичні течії. Легальні політичні партії займали позицію мирного тиску на урядові структури, широко використовуючи у цьому парламент, легальну пресу, санкціоновані мітинги та демонстрації з метою створення держави. Зневіра у досягненні незалежності України легальними засобами змусила молоде покоління шукати нових шляхів для національно-визвольної боротьби.

Напередодні Другої світової війни, навесні – влітку 1939 р., ОУН розробила план дій на випадок загальноєвропейського збройного конфлікту, більшість її членства отримала військовий вишкіл у рамках роботи військової референтури та мереж вишкільних таборів у Західній Україні та закордоном. З початком німецько-польської війни ОУН не вдавалася до активних дій і зайняла вичікувальну позицію щодо дій німецької влади.  На відміну від легальних громадських організацій і політичних партій, які проголосили лояльність до польської влади, ОУН почала втілювати власні державотворчі концепції.

Історичне значення мав виданий у грудні 1940 р. Маніфест Революційного Проводу ОУН. У ньому зазначалося: «Ми, українці, підносимо прапор боротьби за свободу народів та людини. Боремося за визволення українського народу та всіх поневолених Москвою народів. Кличемо революціонерів усіх поневолених Москвою народів до спільної боротьби та співпраці з українськими революціонерами-націоналістами. І тільки через повний розвал московської імперії і шляхом Української Національної Революції та збройних повстань усіх поневолених народів здобудемо Українську державу та визволимо поневолені Москвою народи. Віримо і знаємо, що близький вже час, коли здійсниться завітня мрія наших батьків і з крови довгої черги героїчних поколінь спалахне вогонь народного гніву. Встане Україна і розвіє тьму неволі!». Бачучи неминучість війни між окупантами Польщі  у 1939 році – Гітлером і Сталіном – Провід ОУН-р вважав, що у цьому збройному конфлікті і буде можливість здобути вимріяну Українську державу. Нові концепції державотворення й визволення України опрацьовано зимою-весною 1941 р. РП ОУН на чолі з Степаном Бандерою. Так 31 березня – 3 квітня 1941 р. в м. Кракові відбувся Другий Великий Збір ОУН. С. Бандера і Я. Стецько опрацьовували політичні напрямки і модель державності; стратегічно-військове планування розробляли Р. Шухевич і О. Гасин; за пропагандистський комплекс і революційні гасла відповідав С. Ленкавський. Також, як підсумок роботи Збору можна вважати, виключно для внутрішнього користування організаційні видання травня 1941 р.: «Політичні вказівки», «Боротьба й діяльність ОУН під час війни», «Акція на ОСУЗ», «Військові інструкції», «Інструкція Безпеки» та «Пропагандивні вказівки». В цих брошурах подавалися Проводом загальні вказівки і напрямки організаційної діяльності в умовах війни з метою утворення Української держави для кожного члена й низових ланок ОУН. Крайовий провідник ОУН-р Іван Климів – «Легенда» до 20 травня 1941 р. сформував у кожну область та район на західноукраїнських землях «Українські національні революційні проводи», які складалися з голови обласного/районного управління, коменданта міліції, військового коменданта, голови обласної господарської управи, керівника транспорту, народної освіти.

До 15 червня 1941 р. провідні діячів (С. Бандера, Олекса Гасин, Іван Ґабрусевич, В. Стахів, Я. Стецько та Р. Ярий) підготували і вислали 23 червня від імені ОУН за підписом С. Бандери і В. Стахіва чотирнадцяти сторінковий Меморандум до Адольфа Гітлера в якому всіляко підкреслювалося, що основним завданням ОУН є відновлення незалежної Української Держави. В меморандумі зазначалося: «Якщо навіть німецькі війська при вмарші в Україну будуть спершу привітані, очевидно, як визволителі, то це наставлення може швидко змінитися коли Німеччина прийде до України без відповідних обіцянок щодо свойого наміру відновити Українську Державу […] українці сповнені рішимости створити умови, які ґарантуватимуть національний розвиток у самостійній державі. Кожна влада, яка переслідує свої власні інтереси в побудові нового порядку на східньоевропейському просторі, мусить взяти до уваги цю резолюцію».

Щоб позбавити Німеччину аргументів про відсутність національного представництва, з яким можна б вести переговори, Провід ОУН на чолі з С. Бандерою виступив з ініціативою створити комітет, який би представляв усі наявні в еміграції політичні напрямки. Для цього в Кракові повстав Український Національний Комітет (далі – УНК), який фактично очолював Володимир Горбовий. До УНК вступило багато відомих політичних діячів, за різними даними до 167 осіб. 22 червня 1941 р., УНК провів установчі збори, на яких ухвалив проголошення самостійності України та надав Я. Стецьку повноваження проголошувати незалежність у Львові та створювати уряд – Краєве правління Західних областей України та затвердив персональний склад уряду.
Акт відновлення Української Держави проголошено 30 червня 1941 р. у Львові Національним Зборами у будинку «Просвіти» біля 20-й години вечора. Засідання вів Я. Стецько, у президії були міський голова Львова Юрій Полянський, єпископ Йосип Сліпий, представники проводу ОУН-р.

Василь Кук зачитав Національним Зборам пропозицію С. Бандери про призначення Я. Стецька на голову Українського Державного Правління, сформувати уряд та уповноважити його правом призначати і звільняти урядовців. Першим заступником голови УДП – став Лев Ребет, другим заступником голови і міністром народного здоров’я – М. Панчишин. Напередодні, 29 (неділя), 30 червня (понеділок) спеціальна група з 20 осіб Проводу ОУН провела підготовчу роботу щодо проведення Національних Зборів і проголошення Акту. На початку німецько-радянської війни Похідні групи ОУН проголошують створення органів місцевої влади в містах і селах залишеними радянською владою. Німецьку адміністрацію та війська ставили перед фактом, що вже місцеве населення обрало своїх голів міст (напр. у Львові проф. Ю. Полянського), сільських війтів, сформували українську поліцію, а у Львові 30 червня 1941 р. ОУН проголосила Акт відновлення Української Державності та створено 3 липня уряд – Українське Державне Правління на чолі з Я. Стецьком. Його формували як коаліційний уряд і до нього увійшли представники політичних партій (УНДО, ФНЄ, соціалісти і безпартійні), але більшість належала націоналістам. Також були спроби домовитися про спільні дії з Андрієм Мельником. Стецько пропонував Ярославу Гайвасу включити в склад майбутнього уряду представників ПУН, намагався залучити до співпраці також Екзильний уряд УНР та прихильників гетьмана Павла Скоропадського. Передбачалося, що Українське державне правління передасть у майбутньому владу створеному в Києві легітимному урядові. Роль передпарламенту мала виконувати Українська національна рада на чолі з Костем Левицьким.

Не довіряючи нацистам ОУН проголосили Акт відновлення української держави без погодження з «союзниками» та не зважаючи на надмірне захвалювання Гітлера в третьому пункті, німецька окупаційна влада одразу ж зорієнтувалася, що їх поставили перед доконаним фактом та як ліквідувати таке зухвале самоуправство. Шостого липня 1941 р. Провід ОУН видав відозву, де закликав: «Влада в Україні в наших руках! Закріплюючи владу на своїх землях українську владу мусимо пам’ятати: війна ще не скінчена! Тому – всі до зброї». 11 липня німецька окупаційна влада заборонила будь-яку політичну діяльність та демонстрації на підтримку Акта 30 червня й повернення С. Бандери в Україну.

Аналізуючи документи Українського Державного Правління 1941 р. їх можна умовно поділити на декілька груп. Першими, власне, і були саме Акт відновлення Української державності 30 червня, «Постанова про створення Українського Державного Правління» та «Декларація про відновлення Української Держави» від 3 липня 1941 р.

Одними з перших розпоряджень голова УДП Я. Стецька ранком 1 липня 1941 р. було виготовлення двох печаток з написами «Українська Держава» та «Українське Державне Правління». Другою групою документів можна вважати листи Я. Стецька до політичних діячів: Беніто Муссоліні, Франціско Франко, Анте Павеліча, Адольфа Гітлера від 3-4 липня 1941 р. про відновлення у Львові української державності; меморандуми до багатьох МЗС в справі визнання Української Держави і встановлення дипломатичних відносин; різноманітні послання, пояснення, комунікати і декларації на ім’я Гітлера, Ріббентропа, Розенберга та інших діячів нацистської Німеччини у справі відкликання Акту 30 червня. Проголошення Акту на початку війни проти СССР було логічним і закономірним фактом. Так само вчинив Фронт Литовських Активістів, який на другий день війни 23 червня проголосив відновлення незалежності. Чергова спроба заявити про власну державність відбувалася у вкрай несприятливих обставинах і навряд чи могла бути успішною. Втім, вона вчергове засвідчила прагнення українців до власної незалежності. Поштовхом для ОУН до створення державних структур та армії літом 1941 р. була ініціатива самого народу, який не хотів миритися з окупаційними режимами. Умови в яких опинилися українці показали, що створення власних державних структур – це оптимальний варіант організації боротьби за незалежність.

Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р. суперечив колоніальним інтересам Німеччини. Тактика доконаних фактів призвела, що нацисти репресували уряд Я. Стецька і місцеві органи української влади та арештували липні-вересні 1941 р. понад 1,5 тис. членів ОУН. Акт відновлення державності демонструє масштабність підготовки і розгортання структур на місцях, реалізація планів у воєнних реаліях та підтримку населення від західного кордону до Фастова і Василькова біля Києва в понад 350 містах і 187 районах, де було проголошено Акт у десятиденний термін. В семи західноукраїнських областях було створено обласні управи, а інші перебували у стані формування. Роль і значення С. Бандери в проголошенні Акту 30 червня була однією з основних. Він був співавтором тексту, ініціатором його оприлюднення та взяв на себе з Я. Стецьком відповідальність за його суть перед німецькою окупаційною владою.
Значення цього Акту в українській історії зовсім недооцінена. Саме він засвідчив тяглість державницької ідеї, започаткував новий етап національно-визвольної боротьби та переформатування боротьби інших поневолених нації. Під гаслами ОУН і УПА в 1940-50-х роках український народ розгорнув боротьбу за Українську Соборну Самостійну Державу, що в різноманітних формах триває 7 років і на сучасному етапі російсько-української війни.

Коментарі