Україна: глибина нерівності
Наука визнає нерівність головною проблемою сучасності. 
Вона є чи  головним чинником суспільної нестабільності: що вищою і різноманітнішою є нерівність, то вищі ризики соціальної напруги та соціального конфлікту.  Ступінь нерівності та її суспільне сприйняття значною мірою віддзеркалює цивілізаційні орієнтації населення.  Виокремлюється нерівність економічна, соціальна, політична і етнокультурна.

Первинним видом найчастіше є економічна нерівність, найбільш очевидним проявом якої є нерівність за доходами. Вона зазвичай спричиняє нерівність у доступі до основних соціальних благ, ресурсів, до реалізації основних прав. Але і сама нерівність за доходами є наслідком інших видів і проявів нерівності. Відсутність можливості здобути якісну освіту прирікає дітей з бідних родин на нижчі шанси знайти прийнятну роботу і, зрештою, прирікає на бідування у вже дорослому житті. Бо навіть в Україні (де значна частина населення з вищою освітою працює не за спеціальністю або на робочих місцях, що не потребують високої кваліфікації) від 1999 року спостерігається сталий прямий зв'язок між рівнем освіти і рівнем доходів. Повною мірою це стосується й нерівності за тривалістю життя — діти з бідних родин стикаються з вищим ризиком передчасної смерті або захворювання. Зазвичай люди з високим доходами живуть довше за бідних, і водночас добре здоров'я є фундаментом належної економічної конкурентоспроможності.  Повна рівність не менш шкідлива, бо не стимулює до активності, зокрема, економічної, включаючи активність на ринку праці, не стимулює до набуття конкурентної професії. Натомість надмірна нерівність неминуче формує падіння суспільної довіри до влади. Найбільш небезпечною є "застигла" нерівність, тобто поділ суспільства на окремі касти за вкрай ускладненого переходу з нижчої касти до вищої. 

Ефективна державна політика передбачає обґрунтовану, обмежену, зрозумілу і прийнятну для суспільства диференціацію доходів. Відповідно, завданням влади є зниження нерівності за допомогою, передусім, політики доходів.  Український вимір нерівності. Найбільш очевидною є нерівність за статками та/або доходами. Важливо, що нерівність за розміром капіталу, наявністю і вартістю нерухомості у більшості країн, принаймні від середини ХХ ст., істотно перевищує нерівність за поточними доходами, а за заробітками — і поготів. Але Україна за нерівністю, що визначена за заробітками, значно випереджає не тільки ті країни, яким притаманна помірна або слабка нерівність, а навіть і США, які визнані країною з високою нерівністю.

Так, за даними Томаса Пікетті, заробітки 50% найбідніших платників податку в скандинавських країнах у 1970–1980 рр. (період найнижчої нерівності) становили 35% загальних трудових доходів населення, в європейських країнах (2010 р.) — 30, у США (2010 р.) — 25, а в Україні (2015 р.) — лише 15%. За умови повної рівності вони б дорівнювали 50%, відповідно до частки цієї групи в загальній кількості платників податків.  Натомість заробітки 10% найбагатших становили в скандинавських країнах 20%, у європейських — 25, у США — 35, а в Україні — аж 39% (за умови повної рівності мали би становити точно 10%).  Неприпустимо низькі (навіть за національними стандартами офіційної оплати праці) заробітки принаймні половини працюючих є характерною ознакою нерівності в Україні. Так, у скандинавських країнах середня зарплата 50% бідніших становить 70% середньої по країні, в європейських країнах — 60, у США — 50, а в Україні — лише 30%. 

Другою особливістю є надзвичайно велика різниця в оплаті праці 1% найбільш високо оплачуваних працівників і решти робочої сили. Зокрема, в скандинавських країнах заробітки цієї відносно невеликої групи перевищують середні в 5 разів, у європейських країнах — у 7, у США — в 12, а в Україні — в 13 разів.  Відповідно різниця в оплаті праці 1% найбільш забезпечених і 50% найменш забезпечених працівників в Україні є фантастично високою: якщо в скандинавських країнах середні заробітки 1% найбільш високооплачуваних працівників перевищують середню заробітну плату 50% найменш оплачуваних у 7,1 разу, в європейських країнах — в 11,7, у США — в 24, то в Україні — аж у 43,3(!) разу. І йдеться ж лише про офіційно виплачену заробітну плату, з якої цілком офіційно сплачено податки. Є багато підстав вважати, що врахування незареєстрованих доходів підвищить показники не так бідніших, як найбільш заможних верств українського суспільства — це, до речі, цілком відповідає світовій практиці.

Узагалі верхня центиль (1% багатших) є дуже нечисельною групою (скажімо, в Україні — це 120 тис. осіб, якщо мати на увазі платників податків, і 420 тис. осіб, якщо мати на увазі все населення країни), але саме її представники надзвичайно потужно впливають на соціально-психологічний клімат у суспільстві, на фінансову і загалом економічну ситуацію.  Можливо, у високій нерівності за заробітками не було б нічого поганого, якби високі доходи асоціювалися з талантом, доброю освітою, зрештою, з удачею. Але ж ні. Спостерігається велика різниця в оцінюванні українцями чинників успіху на батьківщині та в економічно розвинутих країнах. На думку українців, успіх у західних країнах значно більше залежить від особистих якостей, ніж від зовнішніх.

Так, з великим відривом лідирують високий інтелект і здібності (60,8%), добра освіта (48,4%). Натомість в Україні вирішальну роль відіграють походження (впливові родичі — 46,5%, походження з родини з високим соціальним становищем — 38,6, заможні батьки — 37,5%), уміння йти в обхід закону (33,1%) і добре здоров'я (38,3%).
Повний текст

Елла Лібанова
Інф.: gazeta.dt.ua

Коментарі