Ігор ГУРНЯК, Олександра ЯРЕМЧУК: ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА ЇЇ СПІЛЬНИЙ РЕСУРС
Огляд поглядів науковців на проблематику управління ресурсами групою людей. На основі інституційної теорії проведено дослідження щодо функціонування територіальної громади як суб'єкта господарювання в Україні. Виявлено перешкоди та можливості розвитку спільного управління обмеженими ресурсами громади.
На сучасному етапі розвитку держави важливим постає питання визнання територіальної громади, як суб'єкта господарювання. Це спричинено використанням майна громад України без їх участі. Зважаючи на досвід інших держав та можливості економічного розвитку актуальним на сьогодні є саме зародження та функціонування територіальної громади як цілісної інституційної одиниці.
Враховуючи зацікавленість у дослідженні проблематики, можна стверджувати про різноманітність поглядів науковців. Для прикладу, Г. Хардін у "Трагедіï громад" описав деградацію суспільства внаслідок використання спільнотою людей обмежених ресурсів. Він стверджує, що управління спільною власністю є неефективним внаслідок наявності проблеми фрірайдера (безбілетника).
До появи тези Г. Хардіна стосовно спільної власності висловлювався і Арістотель у праці «Політика». Він вважав, що людині важлива лише її індивідуальна власність, а до спільної вона ставиться недбало. Відповідно до теорії  Гоббса, люди, намагаючись максимально збагатитись, починають ворожнечу та протистояння між собою.

Деякі теоретики прав власності апріорно вважають, що комунальне володіння має наступні небажані результати:
1) фізичне знищення, адже нікого не можна виключити з процесу користування ресурсною системою, і відповідно фрірайдер постійно порушуватиме правила користування;
2) надто великі затрати на переговори з метою встановлення правил щодо доступу до ресурсів, навіть у випадку досягнення згоди щодо обмеженого доступу.

Для порівняння наведемо думку економістів–інституціоналістів, дещо перефразувавши теорему Коуза: якщо права власності чітко визначені (у даному випадку комунальноï), ефектом масштабу можна знехтувати, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, то проблему зовнішніх екстерналій можна вирішити без втручання ззовні, зокрема без втручання держави. Отже, залишилось дати відповідь на питання щодо розміру трансакційних витрат, природи зовнішніх екстерналій, визначеності права власності на спільний ресурс.

Інші загрози комунального володіння, на яких наголошують науковці:
3) важкість умов комунікації в групі;
4) лояльність до викривлень у зовнішніх органах влади;
5) викривлена система стимулів, створена центральними органами влади.

Щодо імовірного (чи гарантованого рядом авторів) фізичного знищення об'єкта комунальноï власності є два висновки, що заслуговують на увагу:
1. Р. Неттінг вважає, що комунальне землеволодіння винагороджує все суспільство результатами діяльності із збереження ресурсів від можливого знищення. Як приклад такого висновку, 3 млн. га в Японіï надалі залишаються у комунальній власності. Це у державі, де земля під авто подекуди дорожча за саме авто.
2. М. Маккейн на основі низки досліджень не виявила жодного прикладу комунальної землі, яка б страждала від екологічних проблем. Очевидно, що територія України з відсутністю чіткого визначення та захисту права власності, зокрема комунального, дослідником до уваги не бралася.

Метою статті є оцінка можливостей успішного функціонування та розвитку територіальних громад України, як суб'єкта господарювання в сучасних реаліях.
Еліонор Остром у своїй книзі "Керуючи спільною колективною діяльністю" заперечила тези теоретиків успішними прикладами з практики. Наведемо найбільш цікаві приклади з ïï дослідження.
Вилов риби в Аланьï (Туреччина). Після десяти років спроб і помилок рибалки визначають черговість ділянок для вилову риби шляхом жеребкування. Перелік віддається на зберігання меру та жандарму. Правила модифіковані учасниками, які самі і здійснюють нагляд. Право на використання чітко визначене.

Випас худоби та лісокористування в Тьорбелі (Швейцарія). Ні один житель-член громади не може посилати на альпійські луки громади більше корів, ніж він може прогодувати протягом зими. Дерева для будівництва та обігріву помічаються офіційною особою громади, групуються в лоти і розподіляються по групах домашніх господарств.

Еліонор Остром виділяє такі принципи проектування інститутів спільного ресурсу:
1. Добре визначені межі.
2. Відповідність між правилами присвоєння чи забезпечення пропозиціï та місцевими реаліями.
3. Наявність домовленостей колективного вибору - більшість бере участь у зміні правил.
4.  Нагляд зі сторони присвоювачів.
5. Відкаліброваність санкцій (тяжкість покарання відповідає тяжкості проступку (чи злочину) і ïх контексту).
6. Доступний механізм вирішення конфліктів: легкий доступ до низько затратних площадок ïх вирішення.
7. Мінімальне визнання права на організацію: права присвоювачів на проектування і створення власних інститутів не заперечуються зовнішніми органами державної влади.
8. Існує система вбудованих організацій. Діяльність з присвоєння, забезпечення, нагляду здійснюється на різних рівнях організацій, вбудованих одна в одну.

Також на думку Еліонор Остром щодо інститутів спільного ресурсу необхідно розглядати наступні питання з точки зору економіки: скільки учасників процесу; яка структура групи присвоювачів; хто є ініціаторами дій з використання спільного ресурсу; хто покривав затрати на здійснені заходи; якою інформацією володіли учасники; в чому полягали ризики і зобов'язання різних учасників і які інститути більш широкого характеру використовували учасники, встановлюючи нові правила.
На основі вибірки із 56 територіальних громад України, створених в якості юридичної особи-власника та розміщених на території 12 різних областей спробуємо оцінити можливість ïх тривалого та успішного функціонування на базі принципів, запропонованих Еліонор Остром.

Ігор ГУРНЯК, Олександра ЯРЕМЧУК
Львівський національний університет імені Івана Франка

Далі буде

Коментарі