Сирійські діти з українським прапором! Вони підняли його в знак протесту проти агресії роССії!
Про це повідомили "Патріоти України", де опубліковане фото:
Цій події всесвітньо відомий український письменник і поет Олег ЧОРНОГУЗ присвятив вірш:

Переможно прапор наш сирійці
Підняли, щоб відвернуть біду,
Мов сказали жестом українці:
Зупиніть у себе ви орду!

Тож і ми їх завтра переможем!
Тож і ми підемо, і з мечем
Ми, як українці, також зможем
Обсмалить непроханих вогнем.

В бій ідуть уже й маленькі діти...
Власне ж, діти стяг наш підняли.

Як цьому не плакать й не радіти!
Але мріється, щоб в мирі всі жили.

Та не в “русском” з  вбивством і смертями
І стрільбою навіть під час мес…
Щоб над ними, дітками, і нами
Усміхалось сонце із небес.
 
Поки що ж над ними вітер свище,
Діти вільні не із забуття
Повстають, як Фенікс, з попелища,
Йдуть на смерть утверджують життя!
 
Це сильніш від всіх московських градів,
Бомб із неба і ракети смерч...
Правда прийде і понищить гадів
Без отих снарядів і картеч.
 
Вже й дитина ясно розуміє,
Що спокійно з москалем не жить,
Якщо ця Московія існує,
І готова край їх спопелить.
 
І біжать із прапором на плечах,
Вітру з куль їх проводжає свист
Й страх ракет і вибухи картечні,
Що приніс в їх мирний край рашист.
 
Всі за волю! - з попелу-руїни,
Крізь вогонь і пекло чути клич!
Він летить з моєї України
До святих дитячих цих облич.
 
Хай Москва, проклята світом, знає:
Проти них повстане вся земля.
Зойки й крики в Сирії лунають.
Їх відлуння йде до стін Кремля.
 
Там живуть  істоти безсердечні,
Там живе ординська вража рать,
Що поклала місію на плечі:
Все, що краще, в людства забирать.
 
Йдуть у бій за нафту й чужу землю,
Нищать й те, що піднялось в віках.
“Русскій мір” там нищить місто древнє,
А людей ізпопеляє  в прах.
 
Взявши прапор  – символ перемоги -
Діточки під кулями біжать.
Москалі ж, прилігши край дороги,
З калаша по діточках смалять.
 
Бомби розриваються над ними,
В попелі й руїнах (це в наш час!?)
Чуркіни знущаються своїми
Фейками й цинізмом з усіх нас.
 
Світу брешуть із трибун найвищих,
Через свого брехуна-посла:
“Русскій мір”- не символ попелища,
А Московія – імперія не Зла.
 
Ні стида, ні сорому! І ллється
Лжа отруйна із московських ЗМІ,
А тим часом і до них крадеться
Невідомий й ненаситний змій.
 
Скільки вам землі чужої треба?
Де й коли зупиниться мара?!
Плачуть люди, плаче з людством небо,
І планета в мареві вмира.
 
Вже ніщо не втримаєш в секреті:
Смерті ті народжують в Кремлі,
“Русскій мір” крокує по планеті
Розсіває вбивства на землі.
 
Де москаль озброєний і дикий
Там руїни, кров і смерть дітей.
Там вмирають діти й чоловіки
Скільки ще потрібно їм смертей?!
 
Щоб сам Бог спустився просто з неба
Й зупинив непроханих гостей...
Скільки вам, загарбникам ще треба
Тих земель і тих людських смертей?!
 
Щоб скрутить орду у ріг козячий,
Щоб розсіять по усіх краях,
Щоб їх дух ординський і собачий
Заглушить, перетворивши в прах.
 
Щоб загнать туди, де народились:
В болота, у хащі і у твань,
Щоб ніколи в світ наш не з’явились
Двоєдині: самоїд - москаль!
 
Лиш тоді прийде на землю спокій,
(А до цього все воно іде)…
Ця війна триватиме, допоки
В цім бою москаль не упаде.
 
Упаде у тартари, як в яму,
Упаде, щоб не піднятись знов!
Лиш тоді настане мир над нами
Й запанує Радість і Любов.

Олег Чорногуз, письменник, поет,
для порталу "Воля народу"

Коментарі