Ментальність московитів не змінилася з часів Чингіз-Хана
Пізнайте істину і вона зробить вас вільними
                                                    Св. Письмо
І в день ясний, і в ночі горобині,
 в рідній чи далекій  стороні
Ти в моєму серці, Україно,
Думою Шевченка гомониш.
                   Борис Олійник

         ПРАВДА І МОВА – НАШІ ОБЕРЕГИ

         Росія в українській долі – геть непотрібне нашарування. Росіянинові виступати проти українців, їхньої мови та звичаїв – велике глупство, дикість та аморальщина, адже саме українці – у минувшині – принесли в московські землі християнську віру, європейський елемент, навчили москалів російської мови, наближеної до сучасної. Тож українська мова – в певному розумінні – європейська мати сучасної російської мови (із кн.. Анатолія Погрібного «Поклик чужого чину»).
     Походження російської мови ґрунтовно показав письменник Володимир Даль, творець ще досі неперевершеного «Толкового словаря великоруського наречия руського языка». Першому виданню словника (1840 г.) російська цензура надала гриф  «Совершенно секретно», оскільки цей заголовок свідчив про те, що російська мова насправді є малоросів-русинів-українців. В.Даль у своїх дослідженнях чітко вказав на окремівшність від російської української мови, яку, до речі, чудово знав і шанував. У серії статей він довів значний вплив української мови на російську, показав великі бази російських запозичень з української, говорив про українську мову як про мову часів зародження Русі.Досліджував їх у Рязанській, вятській губерніях, інших віддалених від України місцях. (В. Слободяник).

       В 1841 році Г. Квітка-Основ’яненко писав: «Московська мова є лише дикунською говіркою, порівнюючи її до української мови; коли вони повитягають з московської мови все українське, то найзапекліший московський шовініст буде змушений визнати жалюгідне убозтво і нижність московської говірки супроти української мови».
         На основі аналізу за групами крові зробив цікаві висновки Юрій Липа ( з кн.Розподіл Росії): Московщина, як і Сибір має кров з перевагою групи Б(ІІІ).   А(ІІ), АБ(ІV) і 0(І). Головною процентові є група А(ІІ), так як в москвичів – група Б(ІІІ).  Спорідненість по групам крові  українці (прадавні арії) мають скоріше з народами Балкан, Кавказу, Туркменістану, з більшістю народів Іраку та Ірану, з німцями, народами Європи, але – ніякої спорідненості зі «старшим братом»!
       Родовід москвичів походить від угро-фінських племен, що заселяли більшість земель Московії коли там не було навіть слідів присутності
слов’ян. Знаний російський історик О. Ключевський коментував: «Фінське плем’я меря жило навколо Ростова, мурома – на Оці, по близу її впадіння ук Волгу, нарова – там де Нарва, весь – на Білозері, перм – у названій так губернії, печора – на річці Печорпа» (ерзя – на рязанщині; до речі, за походженням ерзя були маршали Жуков, Конєв, поет Єсенін).
       Із 1238 по 1502 рік князівств во Московія перебувало під окупацією Золотої орди. Тому нема нічого дивного, що майбутні великороси запозичили татаро-монгольську кров, а з нею – ментальність (ментальність орди)
       До царювання Петра І (сина боярині Наришкіної, яка походила з кримських караїмів) терміну «Росія» не існувало, була Московія. 1721 року Петро перейменував Московію на Російську імперію, вкравши назву прабатьківщини нашого Краю – Русь.
Загалом росіяни – це не нація, це – величезний неприродний конгломерат зденаціоналізованих народностей і народів неслов’янського походження (На території Московщини археологи не зареєстрували жодного захоронення слов’ян, проте, знайшли чимало т. зв. «смітників- свідчення того, що, як писав ще грецький історик Геродот (484 – 425 до РХ), тут жили людожери. Слов’янами були новгородці, але їх вщент вирізів татарчук Іван IV – Лютий).. В більшості вони кваліфікують себе «русскіми», розмовляють «па-русскі» і не шануючи себе, зневажають своє справжнє етнічне походження. Вони не тримаються свого краю, а здебільшого, як пацюки, прагнуть туди, «где тепло і пітаніє харошеє»; при цьому, ведуть себе на не своїй етнічній території ( на фоні, як правило, доброзичливого ставлення до них корінних народів) нахабно, зневажливо, агресивно; місцеві для них – це «азери», дурниє хахли, чуткі».
      Ці маргінали, затуманені багатовіковою пропагандою великоросійського шовінізму, ненавидять українців: «ето бандеровци»... Наче воїни Української Повстанської Арм ії не рідний поріг захищали (із Покрови 1942 року – від коричневої чуми, з 1944 року – від червоної), а лізли збройно в Підмосков’є, як тепер москвини - зденаціоналізована шваль (слівце  Леніна) лізуть в Україну.
      Сучасний московський письменник Б. Миронов визнає національні пороки росіян – криворукість, лінь, пияцтво. Останнє, пияцтво справді національна ознака росіян. А причина його – на генетичному рівні: москвини як, практично, і всі азіати не мають імунітету до алкоголю. У них на відміну від слов’ян у крові міститься нікчемна кількість або зовсім відсутній фермент алкогольдегідрогеназа, який розчеплює алкоголь. На жаль, в протилежність іншим азіатам (скажімо, японцям) у  москвичів, м ‘яко кажучи, ще й абсолютно відсутня культура споживання алкоголю – вони п’ють без міри.
                        
      М. Горький кваліфікував росіян  москвинами і характеризував їх коротко так: «ми, москвини не нація, а народ волоцюг». «Найпитомішою прикметною вдачею москвина є його садистична жорстокість».

         Багато відомих людей зазначили:
М. Гоголь: «Влюбился же в эту старую, толстую бабу Москву, от которой кроме щей да материнщины ничего не услышишь».
         О. Герцен: « Ми втратили повагу в Європі, на росіян дивляться зі злістю, майже з презирством... І чому ж нам із Польщею, Угорщиною, Україною, з Фінляндією не жити як з вільними, як рівний з рівними? Чим ми кращі від них?»
 Л. Толстой: «Русский именно потому противен, что ничего не знает и знать не хочет. И чуть что, сразу посылает по своему российскому адресу».
         М. Булгаков: «не народ, а худоба, хам, бита орда душогубів, злодіїв».

        Перший президент АН України В. Вернадський писав: «... "Отвратительные черты ленивого, невежественного животного, каким являеся русский народ, а русская интеллигенция не менее его раба, хищеническая и продажная, а русская демократия – это царство сытых свиней».
О. Солженіцин вважав що: «нет в этом мире мельче, сволочнее и хамовитее особи, чем кацап. Рожденный в нацистской стране, вскормленный пропагандой нацизма, этот ублюдок никогда не станет человеком: у его страны нет друзей – либо холуи, либо враги. Его страна способна только угрожать и убивать.  И за сохранение этого статуса Рассеей рядовой кацап способен собственной жизнью, жизнями своих родителей и детей, качеством жизни собственного народа. Воистину, кацапы – звери, лютые, кровожадные, но… смертные».

        Сутність московського шовінізму, започаткованого ще за часів царювання (треба повторитись) татарчука Івана Лютого – продовжувача татаро-монгольської ідеї, сформулювала Катерина ІІ: «Щоб зберегти імперію, нам  не досить знищити лише самоуправління України. Треба знищити все, що відрізняє українців від росіян: українську культуру, національні традиції і звичаї і насамперед найгологвніше – українську мову».
Засліплені аж до маніакальності російським шовінізмом (який використовується і зараз як знаряддя маніпуляції сіромою) морквини прогледіли, своєчасно не розпізнали рокової загрози з боке «мудреців» племені анти христового з їх «Сіонськими протоколами» (про це застерігав С. Нілус), яке приклало руку до вбивства царя Олександра ІІ, революції 1905 року, вбивства Столипіна, здійснило лютневий і жовтневий перевороти 1917 року, розстріляло царя Миколу ІІ разом з родиною, знищело «державу»... Замість боронити цю «державу» від реальної загрози вони тупо продовжували (і продовжують тепер) політику україножерства.

       Так, невдовзі після вбивства в Києві Столипіна (вбивця Мордко Гершкович Богров) відомий в Росії публіцист Мєньшиков М.О. з цинічною відвертістю сформулював стратегічну мету імперсько-московського шовінізму («Нове время», № 12839, 1912 р.): «Українці! Нам не треба ні вашої вірності, а ні вашої лояльності як нації: Нам треба, щоб ви зреклися своєї національності зовсім і назавжди. На світі не повиннол бути українців як нації. Хто не хоче, щоб його було духовно кастровано, той зрадник проти держави. Отже затямте собі: хто зостанеться свідомо українцем по народности, той духовний потомок Мазепи і держава повинна його переслідувати аж до смерти («Сніп», №2, 8(21) січня 1912 р).
Ментальність москвичів не змінилась з часів Чингіз-Хана (це, здається, сказав Батий???), який стверджував: «Там, де ступив мій кінь, там моя земля!». Його продовжують Путіни: «Там, где русский язык, там и Россия».
     Отож, краяни українці, пам’ятаймо: «русскоязичіє» (а з ним – омоскалення) – це знаряддя московської колоніальної експансії. Так букло завжди, так є і тепер.
    Один з провідних українських мовознавців Іваан Огієнко (митрополит Іларіон), творчим подвигом якого є переклад українською мовою Святого Письма, застерігав: «Без … рідної миови немає всенародної свідомості, без свідомості немає нації, а без свідомої нації – нема державности»…
Ми, українці – гостинні, доброзичливаі люди, з повагою ставимося до гостя (і до зайди-московита), запобігливо спілкуємось з ним «па-русскі». А повино бути навпаки: адже, заходячи в чужу хату, вихована людина, шануючи її мешканців, звертається до них їхньою мовою. А чи багато ви знаєте росіян, які сааме так себе ведуть в Україні?... Отож бо!
  Дорогі «русскоязичниє» українці і українки, вас ніхто не закликає, як зараз модно говорити, до  ксенофобії, але схаменіться, будьте свідомі і пильними заради денаціоналізації, не будьте «дурними хахламі». «Русскоязичіє» – образа для тих, хто боронить Україну на Сході від путінської агресії, для тих, хто загинув, хто покалічений і для тих, хто стали сиротами.
  Шануйте Світлі Пам’ять Героїв!!!
  Шануйте себе! Вертайтеся до рідної мови! Будьте гідними пам’яті ваших предків!
Послухайтесь поради І.Тургенєва: «Если бы я был українцем, я своё личное безразличие к своей народности считал бы за преступление. Я никогда не хотел бы быть русским» (!!!)

Відчуйте себе українцями-нащадками свого роду! Будьте горді тим! Тіштеся рідною мовою!!
Пам’ятайте заповіт Тараса Шевченка

                     Свою Україну любіть.                            
                     Любіть її...
                     Во время люте,
                     В останню тяжкую минуту
                     За неї господа моліть.

P.S.  Знаешь признаки антихристовы; не сам один помни их, но и всем сообщи щедро.
                                                                                            Св. Кирилл  Иерусалимский

Володимир Діброва, для порталу "Воля народу"

Коментарі