Загарбання чужих земель войовничі московіти називали "покорєнієм"
Іван Грозний, коли "покорял" народи, давав наказ "вырезать всех". А хлопчиків до 15 років "сво­лочь»" І виховувати з них головорізів.
Потім і те «войско» нази­вали «сволочь». Воно було найжорстокіше. Бо виховали його ненавидіти рідну землю, своїх предків, свою мову, історію, звичаї і традиції.
Ті часи канули в Лету. А «сволочь» жила.
Твір, який відомий український письменник-сатирик Євген Дудар пропонує увазі читачів, написаний майже 20 років тому (у 1998 році). Він виходив у книжці, звучав не раз на радіо, але акутальний і сьогодні.

ЄВГЕН  ДУДАР
«СВОЛОКАЙТЕСЬ» І НЕ ВЕРТАЙТЕСЬ!..

До питання про походження «сволочі» в Україні й поза Україною сущій

Доводять, що слово й поняття «сволочь» в російській мові з’яви¬лося за таких обставин. Іван Грозний, коли «покорял» народи, давав наказ «вырезать всех». А хлопчиків до 15 років «сво¬лочь». І виховувати з них головорізів. Потім і те «войско» нази¬вали «сволочь». Воно було найжорстокіше. Бо виховали його ненавидіти рідну землю, своїх предків, свою мову, історію, звичаї і традиції.
Ті часи канули в Лету. А «сволочь» жила. Плодилася. Перевт¬ілювалася у синів, онуків, правнуків. І поверталася на землі, звідкіля «грозные» колись «сволокли» їхніх предків. Та вже поверталися «сволочью»...
А ми дивуємося, чого в Україні так багато «громадян», які ненавидять і саму Україну, і її мову, історію, культуру. Бо повернулися до нас не лише «свої». Приблукала на нашу благодатну землю й «сволочь», «сволочена» з інших земель. «Царське право» дозволяло їй селитися, де захоче.
Дивишся на людину — ніби вчена, ніби й талановита, ніби й інтелігентна. А крізь усі ці чесноти пробивається «сволочь». І заляпує собою все. І ніби вченість, і ніби талановитість, і ніби інтелігентність.

Кажуть, злодій випробовується коштовностями. Здається, на чуже й не гляне. А підстав якусь блискітку — рука механічно потягнеться. «Сволочь» подражнюють цінності духовні. З вигляду нормальна людина. Гостює у твоїй хаті. П’є твою горілку. Чемно цілує руку твоїй господині... А наситив утробу — виповзає «сволочь».
— Да нет такой нации «украинец»! Да й земля чья? Левобе¬режье было дикое поле. Заселял, кто хотел...
Можна було б «побити» поганця його ж зброєю.
Мовляв, Сибір — також «дикое поле». І заселяв, «кто не хотел». Аж до дев’яностого року. А факт — «покорение Ермаком Сибири» — юридичне підтвердження цьому. На всі часи і на всі віки. Та й Кавказ досі — «дикое поле». Покоряють новоспечені Єрмаки. То чи є така нація «русский»! Та й, взагалі, що таке «русский»? Франція — француз, а не французький. Англія — англієць, а не англійський. То, може, «русский дурак»? Бо нормальний росіянин і вдома — нормальний, і в гостях — вихований... Звісно, уподібнюватися до нього ви не будете.
І... «сволочь» живе. Чужа і своя. Далека і близька. Велика і маленька. Буйна і тиха. Жирує на щедрій землі України. І поганить цю землю. Одна з трибуни Верховної Ради Держави паплюжить цю Державу. Інша — вже сповідується Москві, як «...жил по Москве», свободу сповна брав «по Москве» і незалежну Україну «будує» «по Москве»! Ще інша у виконавчих органах потаємно виконує волю «грозных» — розвалює Державу. А ще інша наплодила в Україні чужорідних бульварних листків. І з їхніх сторінок обливає брудом усе національне. Нема, мовляв, української літератури, нема культури. Звісно, блоха, яка сидить під крилом орла, орла не бачить. Та їй і не потрібна орлова краса чи сила, їй потрібне орлове тепло і насмоктатися його крові.

Лише справжня людина здатна поцінувати не лише своє, а й чуже. «Українці та французи належать до двох давніх європейських націй, що мають міцне коріння на власній землі, пишаються своєю історією і плекають самобутню культуру». Це француз. Жак Ширак. «Пишаються своєю історією і плекають самобутню культуру». Це достойна людина сказала про достой¬них людей. Бо лише достойні люди здатні і пишатися, і плекати. «Сволочь» здатна лише топтати і руйнувати. Така її природа. Таке її призначення.
І коли «сволочь» у парламенті незалежної України піднімає червоний прапор та репетує про відродження «союзу», не треба дивуватися. Сучасні російські «грозные» дали команду «сволочи» духовно «вырезать» все національне. І «сволоктись» знову під крило Москви...
А нормальні люди в Україні думають. Господи! Якби-то дійсно настала та хвилина, щоб вся ота «сволочь» — і своя, і чужа — виволоклася б із нашої землі. І «сволоклася» б собі десь там — далеко, далеко. Та більше ніколи до нас не поверталася...

Євген Дудар, письменник-сатирик, публіцист,
для порталу "Воля народу"

Коментарі