У 1966 році над столицею України вперше замайорів жовто-блакитний прапор
Пам'ять про цю подію за участю Георгія Москаленка і Віктора Кукси досі не увічнена. Меморіальна дошка лежить у підвалі.
Голова ветеранської організації Олесь Гриб (на фото) звернувся з цього приводу з відкритим листом до Віталія Кличка:
Відкритий  лист до Голови КМДА п.В.Кличка
Шановний пане Віталію Кличко!
До Вас звертається голова Печерського районного відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів (ПРВ ВОВ) та одночасно член Товариства репресованих Олесь Гриб з делікатним проханням: розв’язати, нарешті,заплутаний, на перший погляд, а, насправді, до примітивного простий громадський та юридичний вузол, започаткований громадянами міста та Міською радою Києва, але перекручений та заблокований злочинним угрупуванням державних чиновників від прокуратури та міліції міста з додатком найгуманніших у світі суддів нашої демократичної неперевершеної судової системи, а саме:

1966 року, в день Першого травня, над Київським інститутом народнього господарства (КІНГ – тепер вже КНЕУ) по проспекту Перемоги, 54/1 замайорів національний жовто-блакитний прапор Української Народньої Республіки. І це в час розгулу КГБ, концтаборів і червоного терору! Можна собі уявити паніку від Києва до Москви! Стільки покладено в землю людей - «буржуазних націоналістів» – уже, здається, жодного не лишилось, і ось тобі маєш: «петлюрівський» прапор над червоною українською столицею! Скільки вже телефонних матюків хрущовських нащадків понеслось дротами від Москви до товариша Шелеста, що це він ніяк не здолає в собі решток «українського буржуазного націоналіста» раз уже допустив таке! І де? В Ленінському районі Києва! Скільки революційно- пролетарських каменюк за допущення проявів «антирадянщини» посипалося на твердолобі голови борців за всесвітній комунізм! На ноги було підняте все КГБ столиці. Але все надаремно: рік шукали і не могли знайти. І ось, нарешті, впіймано двох молодиків: студента цього ж вузу Георгія Москаленка та - о лихо! – і робітника Віктора Куксу; ви уявіть собі до чого дійшло – в день пролетарського свята міжнародньої солідарності всіх пригноблених пролетарів робітник Віктор Кукса зриває зі щогли на покрівлі інституту «гей, червоне знамено, ти від партії дано!», а його «поплічник» , - студент Георгій  Москаленко, озброєний «смертельною зброєю» – так, так саме зброєю та ще й смертельною! - пістолетом невідомої системи, націленим в голови робочого люду, – чатує у дворі, щоб ніхто із свідомих киян не перешкодив чорній, а, вірніше, «жовто-блакитній справі двох буржуазних виродків»! І найстрашніше, що  трудящі Ленінського району столиці, які  вишикувались  перед  інститутом для  участі у перешотравневій демонстрації, могли бачити на власні очі неймовірне: жовто-блакитний прапор у проміннях вранішнього сонця! Хто його знає, що вони при цьому думали або могли думати, навіть і тоді, коли кричали «Слава КПРС!»?!

Майже рік бездоганно чисті органи пролетарської диктатури нишпорили по всіх закутках Києва, а вони - оті злочинці, оті «самостійники», ідеологія яких, здається, вже була навіки похована разом із Грушевським, Винниченком та Петлюрою, як виявилось, ще й не дуже ховались, бо обидва не дуже-то й таїлись перед студентським товариством!
Від 1966 року до 2006 не така вже й велика відстань як на нашу українську історію, і ось ті ж - Георгій та Віктор, котрі відбули свої терміни перевиховання у комуністичних таборах смерті, нагороджуються  за свій відчайдушний вчинок з рук Президента незалежної  України Віктора Ющенка високими державними нагородами. Вам повезло, дорогі мої відчайдухи, вам повезло вижити серед того кривавого бруду Сандармоху, Воркути та мордовських концтаборів – отієї страшної  всесоюзної  комуністичної м’ясорубки! І ви не відмовились, не покаялись у злочинах проти «рідної комуністичної партії», не визнали Георгія Москаленка «озброєним бандитом» через наявну в нього страшну для партійних верховодів зброю - саморобний «наган» з металевої трубки, набитої сіркою із звичайних сірників для звукового сигналу - попредження другу Віктору на покрівлі ВУЗу про можливу небезпеку!

23 серпня 2006 року нагороджені державними орденами сміливці-прапороносці прибули прямо з президентської приймальні на урочистий мітинг біля теперішнього Київського національного економічного університету (КНЕУ), де громадська організація КРОГ (Київська рада об’єднань громадян) за дозволом Міської ради № 1558 і згодою ректора А.Ф.Павленка спорудила за благодійний внесок мілйонера із США Артура Луковського (киянина за походженням, сина розстріляного і похованого у Биківнянському лісі  батька) меморіальну дошку на честь підйому Українського національного прапора. І все було б гарно, якби не своєорідна «вибухівка», закладена в тексті меморіальної дошки, а  саме: «прапор був піднятий на знак протесту проти окупації України московсько-більшовицьким військом». І хоч текст був затверджений Інститутом історії Національної академії наук  України, хоч до збройного нападу чергового «кремлівського вора» (за аналогією до «тушинського вора», як справедливо свого часу нарекли Лжедмитрія московити) залишалось кільканадцять років, червоно-коричнева комуністична каламуть знялася зі споду і затопила очі і душі вчорашніх благодійників народу: дошка за розпорядженням проректора, колишнього викладача марксизму-ленінізму тов. Вакуленка була зірвана ще до початку мітингу. Зірвана і захована у підвалі, де вона перебуває під арештом десять років.

Викликаний слідчий міліцї п.Черкаський склав відповідного протокола на протиправний демонтаж дошки. Протокол підписали і десь заховали. Судді Шевченківського суду Савицький, Осипова і Кормушин професійно стали на захист порушників законодавства, хоч Закон зобов’язує всі органи державної влади до виконання рішень і розпоряджень міських та районних рад. Проте суддям незалежної України не звикати до порушень законодавства: недарма ж автори «нічної конституції» непомітно усунули з тексту «три незалежні гілки влади» - основу всіх європейських конституцій -  однісеньке слово - «незалежні» - чим негайно перетворили служителів української Феміди у слухняних виконавців владних структур з невипадково високими зарплатами – далі владарям можна було не турбуватись - відтепер можна було скільки завгодно розводитись про «реформи судочинства». Що там пророкували колись автори проекту про «три незалежні гілки влади» Джон Локк і Шарль Монтеск’є щодо небезпеки «злиття» в майбутньому згаданих трьох гілок влади в одну? «…судді в такому випадку перетворяться або на законодавців або на народних гнобителів». Наївні люди, вони не жили в Україні!..

І так лежати б демонтованій дошці у темряві підвалу, та, на лихо, в Апеляційному суді м.Києва сталася незвична нагода: головуючий при розгляді апеляційної скарги п.Лагнюк разом із колегією суддів скасував рішення Шевченківського суду в особі судді Кормушина і зобов’язав вдкрити провадження за 356 ст. ККУ «Самоправство». Трапилась ця незвичайна подія 2008 року. Від  того часу минає десятий рік , як прив’язані одне до одного  чиновники  виконавчої і судової гілок влади  зневажають рішення високої судової інстанції: для них визнання агресії більшовицької Москви 1918 – 1920 років проти незалежної України стало справою захисту свого минулого і таємної ненависті до сучасної України. Можна не мати сумніву, що високий «кремлівський вор», котрий за подобою  комуністичних діячів Леніна і Троцького, розв’язав загарбницьку війну проти відновленої незалежної  України, не забуде їх при нагоді.  
Пане Віталію, від Вас особисто залежить домогтися від керівництва КНЕУ повернення на стіну  університету брутально зірваної і репресованої меморіальної дошки, якщо Ви не бажаєте опинитись  в одній колоні суддів Шевченківського, Окружного, Апеляційного та Касаційного адмінсудів.

Обіцяю не навантажувати Вас чемоданом відписок та послужливих «рішень» на користь самодурів від владних структур, хіба що додам Ухвалу Апеляційного суду про визнання актом самоправства  зрив меморіальної дошки та ще висновки Люстраційної комісії народнього депутата Єгора Соболєва про усунення з посади прокурора Шевченківського (пізніш і Подільского) ройонів С. Ничипоренка за  тричі винесені ухвали про «відсутність складу кримінального злочину» в діях адміністрації КНЕУ, скасовані колишнім генпрокурором п.Пшонкою. (треба нагадати, що С.Ничипоренко скоїв злочин, приховаши повідомлення колишнього начальника РУГУ Шевченківького району Т.Мірошниченка про «наявність складу кримінального злочину в діях адміністрації КНЕУ»). Інформацію про згаданого колишнього прокурора С.Ничипоренка можна знайти в Інтернеті, у Гуглі, де виставлено його сімейне фото - його, дружини і дітей - з великими нашитими червоними зірками на одягу.

                   Та хіба додам ще витяг з одного цікавого документу, про який Вам давно відомо:
                               З А К О Н   У К Р А Ї Н И

                   Про місцеві державні адміністрації

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами,  установами
та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Нагадую: номер розпорядження КМДА про право на спорудження меморіальної дошки: №1558 від 2006 року.
З повагою Олесь Гриб.
З Богом!

411 4469, 063 075 9028.

Коментарі