ДО 150-річчя ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО
,,Ідея самостійної Української Держави для кращих синів Церкви була такою ж величною і святою, як і ідея самого Бога...’’ (В’ячеслав Чорновіл)
   Цей рік не лише в нашому церковному житті, але і взагальнонаціональному є роком митрополита Андрея Шептицького. В цьому році 1 листопада ми відзначили 70-річчя смерті, а в наступному 2015 році відзначаємо 150-річчя уродин слуги Божого А. Шептицького. Відзначаємо цей славний ювілей з особливою пошаною, як гідні нащадки, щоб у цей спосіб і ми залишили слід для прийдешніх поколінь.

Безперечно, митрополит Андрей повністю заслужив собі на таку заслужену почесть. Він походив із славного і заможного роду, який у XVII—XVIII століттях дав шістьох єпископів римо та греко-католицького обрядів. Із них двоє були київськими митрополитами — Атанасій і Лев. А також завдяки їхнім зусиллям Львів прикрасився у XVIII ст. кафедральним собором св. Юра. Понадто рід Шептицьких був  пов’язаний родинними зв’язками з визначними достойним родами, ще за часів панування князів Русі. Сам майбутній митрополит Андрей був достойною людиною, всебічно освіченою, новітним Мойсеєм мислителем Христової віри і борцем за національні ідеали. З високою гідністю ставився так до суто релійних, як і загальнонародних проблем. Зате здобув собі заслужене звання Князя церкви і народу.

Численні дослідники називають митрополита Андрея батьком народу, провідним учителем, апостолом і навіть пророком. Своїми ділами, ця надзвичайно достойна людина залишила нам і майбутніх поколінь цінний, тривкий і гідний дороговказ до понаслідування. Його численні твори, наукові, молитовно-релігійні, були і залишаються джерелом натхнення, моральної сили й гордости цілого народу. Словом, митрополит Андрей був тим національним прометеєм в історії, який мав відвагу форнилювати непопулярні погляди, мав силу і відвагу протиставитися усьому, що було негативне і звеличувати те, що заслуговувало на загальнолюдську цінність. Можна сказати, що А. Шептицький був настільки сильною індивідуальністю як людина, як богослов, і як вчений і при тому виважений у своїх ділах і поглядах, що становить він справді виняток і феномен в історії не лише Україи, але в історії цілого слов'янського світу. Його численні твори становлять безцінний дороговсказ й обожнюють так Його Величність, як весь український нарід  на вічні віки. Шептицький, це грунтовна і яскрава постать минулого, яка розславлює наше одвічне коріння релігійно-національного родоводу. Серед усіх видів діячів духовенства, науки, культури, освіти та мистецтва, а в тому й політиків й мецинатів - Шептицький є легендою й взірцем відданого і найчеснішого служіння народові. Без перебільшення митрополит Андрей – це своєрідний храм, який цінний не тільки безмежною працею, без якої ми б було розгубилися. Він прямо становить цю безсмертну ікону, від якої тягнуться і куди стягаються усі нитки нашого культирного буття й мислення і до якої ми повинні уклінно молитися.

В численних оцінках найвизначніших знавців богословів і науковців постать А. Шептицького називають головним ядром нашої цивілізації особливо першої половини ХХ століття. Слуга Божий Андрей належав до тих передових провідників, знавців і теоретиків Божого Слова, за допомогою якого у важких часах стерував житям і долею свого народу. Йому випало жити у складні часи величезних змін та потрясінь, двох світових війн 1914—1918 і 1939—1945 р.р. Світ стрімко змінюється і на наших очах, а разом з тим змінювалася і переживала долю і недолю наша УГКЦ.

Митрополит Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року (ім'я при народженні - Роман) у с. Прилбичі (тепер – Яворівського району Львівської області, у графській сім’ї Івана Шептицького й Софії з роду Фредрів (мати за національністю полька, рідна сестра польського письменника). Хрестили його в римо-католицькому обряді і дали ім’я – Роман. З дитинства хлопець вирізнявся з-поміж ровесників великою вразливістю, талантом і особливою побожністю. У 1883 році він успішно закінчив навчання у гімназії Святої Анни м. Кракова і несподівано для батьків повідомив, що хоче вступати в чернечий орден (згромадження) отців-василіан, а перед тим рішив перейти у греко-католицький обряд. Батько радів, бо у нього в пам’яті жила віра його предків. Однак батьки, а зокрема мати Романа відраджувала у його рішеннях. Батьки вродливого сина скоріше вбачали для нього військову кар’єру. На першому етапі Роман не з переконання підкорився волі батьків. Вступив до кавалерійського полку і прослужив у ньому лише рік. Юнак захворів скарлатиною, яка дала ускладнення на суглоби. В такій ситуації про кар’єру військову слід було забути! Після оздоровлення Роман навчався на юридичному факультеті Краківського і Вроцлавського університетів. 1888 р. він успішно завершив студії і отримав науковий ступінь доктора права. У цій професії мав великі можливості робити неабияку кар’єру. Та все ж таки у нього в середині душі було сильне прагнення прийняти постриг у василіанському чині і це було благословенне мабуть самими небесами. Роман не лише при зустрічах переконував батьків, а особливо матір, про своє внутрішнє покликання. Зате мати всіляко однак відраджувала Романові у його децизії. Вже з тих юних років Роман був твердий і рішучий у своїх постановах. Він при зустрічах переконував матір у своїй правоті і з того приводу написав біля 30 листів до матері, які глибоко засвідчують й переконливо доводять про тверді переконання майбутнього Владики.
Шептицький "горів" вогнем духа свого, віддати своє життя на служби церви і народу.

На жаль, у ті часи українські землі Галичини перебували у володінню Австрії в повному тоді економічно-культурному та релігійному занепаді. Не було тут шкіл, не було належної освіти, не було шляхти, не було свідомого міщанства. Весь нарід репрезентувало селянство, що проводило свій вік у панщині. В безпросвітній темряві перебувало також і духовенство, яке не багато різнилося рівнем освіти від простого селянства. Для піднесення освіти серед українців у Львові в 1789 р. дозволено відкрити духовну семінарію, а у 1787 р. став працювати "Руський Інститут’’. Завдяки отцю Маркіяну Шашкевичу та Руській "трйці’" в 1837 р. вийшла ,"Русалка Дністрова". В добу ,,весни народів’’ 1848 р., наступає своєрідне полегшення. Позитивну роль відограли такі діячі, як: Микола Устянович, Антін Могильницький та інші. Крім того, в 1868 р. засновано ,,Просвіту’’, яка розгорнула культурно-освітний рух. Згодом повстало НТШ (1873), що стало друкувати і популяризувати українські книги. Для тих організацій велику допомогу в різній формі проявив Р, Шептицький. Він повний сил і оптимізму в тих умовах вступає у 1892 р. новаком до монастиря отців-василіан і принимає нове ім’я – Андрей. Урочисто складає монаші обіти у Кристинопільському василіанському монастирі в церкві Святого Юра в м. Червонограді.

Після завершення навчання Андрей отримав науковий ступінь доктора теології й доктора філософії. З початку був призначений на духовну службу священиком у Перемишлі. Згодом Андрея Шептицького призначають магістром молодих ченців у Добромилі. З 1896 року він стає ігуменом монастиря Святого Онуфрія у Львові. Деякий час був професором теології у Кристинопільському монастирі отців-василіан. 1898 року разом з о. Платонідом Філясом (уродженець с. Добрячин, тепер – Сокальського району) започатковує видання журналу «Місіонер». Отець Андрей Шептицький всюди відзначався ревністю у праці. У 1899 році імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф І іменував Андрея Шептицького Станіславівським єпископом, а Папа Римський Лев ХІІІ затвердив це рішення. 1900-го року після смерті Митрополита Юліана Куїловського Понтифік Риму призначив Андрея Шептицького Митрополитом Галицьким і Львівським. У цей сан він офіційно вступив наступного року.

Протягом 44-річного правління Церквою Митрополит Андрей Шептицький надзвичайно багато зробив для її розвитку. Наприклад, домігся будівництва двох греко-католицьких церков у Боснії і Герцеговині; у 1907 році завдяки його старанням був висвячений єпископ УГКЦ для вірних у США, а в 1912-му – у Канаді. За його безпосередньою участю видавалася українська преса і книги, відкривалися народні школи, богословські навчальні заклади, лічниця (лікарня для бідних), Церковний музей у Львові (згодом – національний) з однією із найбільших у Європі колекцій ікон. При тому Архиєпископ Андрей діяв у парляментарній і дипломатичній роботі, в якій добився ряд пільг для українців. А зокрема він дуже стисло співпрацював і пітримував повсталі молодіжні організації: ,,Соколи’’, ,,Січ’’, а передовсім ,,Пласт’’ (1911), що поширювали і поглиблювали національну свідомість серед української молоді. З початком Першої світової війни (1914 р.), брало участь у ній багато галичан на боці Австро-Угорської імперії та боролися в рядах Українських Січових Стрільців. Російські війська арештивали митрополита Андрея за підтримку цісаря та УСС. Запроторили вони його в Курськ, далі – в суздальський Спасо-Євфиміївський монастир, щоб ізолювати Владику від українців. З початком лютневої революції 1917 року, митрополит Андрей одразу ж повернувся в Україну. Зразу активно став підтримувати молоду ЗУНР і Акт Злуки з УНР 1919-го року. Неідовзі виїхав з дипломатичною місією  до Риму і там - у Ватикані на чолі з Папою Римським Бенедиктом XV йому вдалося домогтися визнання УНР.

Ярослав Стех,
для "Волі народу"

З а к і н ч е н н я   б у д е

Коментарі