Наталя Дзюбенко-Мейс, письменниця: "Гіркі жнива" - чистий і чесний фільм
Чого я тільки не начиталася про фільм "Гіркі жнива".
Що це профанація теми, бульварщина, приплели з-якогось дива антисемітизм і наругу над жертвами Голодомору. Засилля штампів і примітивність образів. І вже апогей - відсутність патріотизму. "Гіркі жнива" зібрали гіркий урожай критичних стріл...
З власного досвіду знаю, що найважче і найскладніше для дослідників Голодомору - вивчати особисті свідчення тих, які пережили це лихоліття. Читати ці історії, вдивлятися у випечені болем очі жертв Голодомору непросто. Документи, постанови, статистика – якими вони не було б страхітливими, але привчаєшся їх аналізувати, порівнювати, зіставляти. Інша річ – долі людей, їх голоси, очі… Це потрібно пережити.
О, так, це непросте завдання – створити художніми засобами типові історії, оживити саму історію, змусити її саму заговорити художніми засобами, в даному випадку мовою кінематографу.
І вона заговорила.

Так – образи селян архетипні. Вони такими і є в пам»яті свідків, коли їхні долі розкололися на до і після. Пшеничні поля, на яких працювали їхні власники. Чепурненькі дівчата, ставні юнаки. Надто чистенькі – дорікають критики… Ненатурально. Українці обов'язково повинні бути в якомусь дранті і вимазані багнюкою. А ще голодні і босі. Тільки я переконана, як переконана була в цьому і моя бабуся, яка розповідала про Голодомор, що життя до нього було іншим, співучішим, яскравішим, кольоровішим. Це був світ добра і високих духовних цінностей. Творці «Гірких жнив» витворюють міф, бо таким він є в різноманітних спогадах, в народній пам'яті, до того, як на нашу землю вповзло інфернальне, абсолютне зло, яке в цьому фільмі сконденсоване в образі Сергєя Кольцова, який очолює загін «буксирної бригади», яка забирає в селян хліб і заганяє їх у колгоспи. Звироднілий маніяк, який прагне видерти з кров'ю народну душу, уособлену в іконі Юрія Змієборця – святині українського села. І нажахана героїня віддає таки її в руки вбивці, ба, більше, витирає ноги цьому катюзі своїм волоссям, моторошний парафраз з євангелійними картинами. Йому мало смертей, мало конаючих від голоду. Зломити, витоптати, перебити народний спротив. Перетворити на рабів, на стадо…
Ми можемо говорити, що не вдалося, критикувати за окремі епізоди. Та «Гірким жнивам» вдалося головне – створити масштабну картину Голодомору, показати нескореність народного духу, безсмертну душу України, приниженої, скаліченої, але яка з усіх вогнів виносить - ні, не ікону, а свою живу, співучу, нескорену душу.
Це моє головне враження від картини. Детально я буду писати більшу рецензію, бо вважаю, що картину несправедливо оббрехано, затоптано, і чомусь мені здається, що я знаю, звідкіля ноги ростуть у цієї наскрізь пронизаною зневагою несправедливої, брутальної критики цього чистого і чесного фільму.

Наталя Дзюбенко-Мейс, письменниця, поетеса, громадська діячка, дружина найвідомішого дослідника Голодомору Джеймса Мейса
Інф. із сторінки авторки у Facebook

Коментарі