Антиукраїнські покидьки за 30 срібняків мало не щодня продають матір якійсь московській ідеологічній повії
Я, коли сьогодні думаю, чому ми не можемо стати державним народом, то ловлю себе на думці:  через таких істот як Шуфрич і йому подібна безнаціональна потороча, - Олег Чорногуз.
Типу Олени Бондаренко, Володимира Скачка чи Юрія Кота. Уже мовчу про "правника" Володимира Олійника і зрадника України української, який мріє про московську колонію і аж вистрибує із трусів на московських пропагандистських кремлівських передачах.

Учора слухав Шуфрича і зрозумів: поки таких істот вибиратиме український люд, ми ніколи не матимемо своєї держави. Ми приреченні на колонію. А ось цей гібрид зрадника, яничара і постколоніального пристосуванця до сильних світу сього своїми діями і словами саме це і підтверджує. Я ловлю себе на думці, що було б, якби Шуфрич помінявся місцями з московським туалетним бачком - Скабєєвою і почав з Москви ляпати своїм брудним язиком те, що він ляпає про Україну і про Москву, живучи у Московії. Відповідь проста: вишка для Шуфрича. Так як колись писав про Шуфричову вишку, яку він та йому подібні деркачі та бойки придбали в баби Галі на її городі (за 10 чи 20 тисяч гривень діляночку). А там виявилася нафта із свердловини, яка вдарила фонтаном у чисте голубе небо України, що одразу почорніло. Так от і в Москві він мав би аналогічну свердловину, десь у Муравленково, де добував нафту не для себе, а для кремлівського господаря. І до своєї свердловини не добирався б на  брендовому авто, а на автозакові, чи чим там підвозять у ГУЛАГАах з раннього-ранку на роботу рабів.

Ось уже кілька тижнів підряд, отримуючи 30 срібняків від кремлівського проагітпрому, щасливий до безмежності від рабства Шуфрич не вилазить з екрану з улесливою усмішкою до своїх кремлівських хазяїв і з неприхованою любов’ю звертається до ведучих московської програми «60 минут» Ольги і Євгенія: я вже як Проня Прокіпівна - лягла і чекаю.

Цього разу йшлося про церкву Київського патріархату з пінопласту. Це будівництво ХХІ сторіччя. Це та новинка, що нині охопила світ: житлом XXI-го століття називає його відома японська будівельна компанія, і поки ми всі будуємо поки що роками величезні купольні будинки з цегли чи бетону, японці такі будинки будують за 2 години і розв’язують за копійки будівельну проблему, позбавляючи олігархів «легкої наживи». Такі будови можуть вистояти роки. Не горять, як дерев’яні церкви Прикарпаття і Закарпаття.

Та я не про це. Бо ще ні років, ні сторіч на наших очах не минуло. Поживемо, побачимо. Все нове, як відомо, сприймається з недовірою. Нам залишається тільки довго жити і не переконатися в цій новизні.
Щоб принизити Україну і показати нібито її убогість. Ось, мовляв, до чого дожилися українці, відірвавшись від тюрми народів, котра приносила українцям тільки щастя в дружбі з «єдиним народом» та ще й братнім.

От тільки досі скабєєва і шуфрич не можуть розібратися, чи той український московському народі братній чи вже єдиний, якщо тільки путін поверне Україні всі землі що належать і належали ще до появи Москви на землі Русі. Укравши назву Русь, присобачили все собі. Тепер Кремль хоче , щоб ми знову на чолі з шуфричком (ідеологом, певен, буде Олена Бондаренко) ішачили в Сибірських концтаборах. Тюрма ж народів не може без них, як, звичайно, і без тюрем. Кремль дітям Шуфрича подарує 37-й рік наступного сторіччя, поки ще церкви з пінопласту стоятимуть. Зруйнує її. Тоді влаштує голодомор. Тоді подарує Крим, який ще при хрещенні Київської Русі належав їй (не «древній», тобто Московській, а Русі з центром у Києві)!

 Можливо, по-новому в Москві розстрілюватимуть. Не так, як зараз. А як при Леніні-Сталіні. По іншому Москва ж не може. Як вона може утримати цілі народи й народності, що загарбала за свої віки. Все покоряла, як Крим, як Сибір. Як убивали чеченців, калмиків, інгушів. Або як, знищивши народи, призначити на державні посади таких як Шуфрич! Яничар, квіслінгів свого колишнього народу.

Це все відомо. А от фраза, яка належить Шуфричу (і її озвучила Скабєєва під час своїх 60 хвилин), звучить дослівна так: «Какая церковь, такіє і храми!!!» Яка церква, такі і храми!
Вловили історичний екскурс Шуфрича у знання української історії на догоду фальшивій московській. Чого за 30 срібняків не продаси. І навіть правду. Історичну. Шуфрич обпльовує в прямому ефірі рідну церкву! Православ’я прийшло в Русь-Україну у 988 році. У Москву через 150 років з гаком після цього! У 1032 у Києві постав собор Святої Софії. Цей архітектурний ансамбль Софійського собору, як і Монастирський комплекс Києво-Печерської лаври внесено до списку Всесвітньої спадщини і підлягає збереженню на благо всього людства.
 
 А судячи з останньої (дай Боже, щоб остання!) статті Путіна, який претендує на всі українські землі (за винятком Полтавської - вислів Скабєєвої, і, мабуть, українського Таганрогу) все це має бути зруйноване як українське і називатися руССкім. Зруйноване приблизно «до основанія». Як аеропорт у Донецьку. Путіним-Моторолою. Як сама частина Донецької і Луганської областей. Як нині окупований Крим, який українці і татари залишили справжньою перлиною Чорномор’я, а московіти знову перетворили його в концтабір, чотири тюрми і військову базу.

То яка ж церква у Московії, який патріархат? Може, той, що Москва за 110 золотих і 22 соболя купила, видуривши Томос у Вселенського патріарха Діонісія ІV-го? І то на два місяці. Бо хабар було викрито, а Діонісія ІV-го турнули з патріаршого крісла. Київ хрестився у 988-му, а Московія більше, як через сто п’ятдесят років. То може, Шуфрич пояснить українцям, як це Москва – донька Києва (Київ же - мать городов руських!!!) народила світові …матір Москву. А «молодший брат», як мінімум на півтори тисячі років став від старшого «молодшим», а молодший - «старшим». Та ще й у одній колисці колисалися і одну соску ссали. Цікаво чию?
 
І от я подумав – двонога істота в морально-антипатріотичному плані - потвора Шуфрич і йому подібні антиукраїнські покидьки за 30 срібняків продають мало не щодня матір якійсь московській ідеологічній повії, котра на замовлення свого господаря вишукує на колишньому екс-імперському просторі безнаціональну наволоч, і ці істоти гуртом і в одиночку з синдромом неповноцінності (а то й у психічному плані – з розумовим відхиленням, а, може, й зовсім фізично і фізіологічно не нормальні і, мабуть, від психіатра довідки мають, типу нардепа Ківи, блогера Шарія, Єлєни Бондаренкі, політолога за національністю киянина - Міхаїла Погрєбінскаго та відвертих зрадників - Юрія Кота, Володимира Скачка), які, наче короїди вигризають дерево життя – серце України, аби те дерево підкосити на корені, а самим продатися за копійки Московії, або запросити ту саму Московію «на прохання трудящих» (це вже було в нашій історії!!!) на свою, але не рідну їм землю, щоб чи там чи тут прислужитися у чужого пана, забувши святу неписану заповідь: раб свою справу зробив, раб як зрадник має передчасно вмерти. Бо той, хто зрадив раз, той зрадить і вдруге!

Хай би вони померли сьогодні. Не фізично. Морально! І не плуталися під ногами ідеологічно та й не оббивали ворожі пороги, а дали, нарешті, можливість і щастя збудувати українську державу. Одну з найбільших територіально в Європі і найдревніших по своїй історичній глибині, яка Московії і не снилася. Скільки б історичних статей про це московські історики - міфотворці про це Путіну не написали! А Євросоюз уже на нашому континенті був. І з’явився він ще за часів Київського князя Ярослава Мудрого, котрий одружив усіх своїх дванадцятеро дітей з королівськими родинами нашого континенту. Чоловіками і дружинами у європейських королів і принцес стали діти Ярослава Мудрого, і тоді в Європі 32 роки панував перший Євросоюз. Європейський союз 11 сторіччя. У тому сторіччі, коли Московією ще й гниле болото не називалося!
 
Олег Чорногуз, письменник,
для порталу ВН

Коментарі