Продовживши термін роботи діючого парламенту, Верховна рада перевищила свої повноваження.
Про це заявив керівник Центрвиборчкому Володимир Шаповал на прес-конференції, присвяченій презентації своєї книги (у співавторстві з Альбертом Корнєєвим) - "Історія Основного Закону. Конституційний процес в Україні в 1990-1996 роках", - повідомляє кореспондент LB.ua.
"Це неприйнятно продовжувати свої повноваження своїми ж руками" - сказав він, коментуючи для представників ЗМІ "останні легальні зміни виборчого законодавства, прийняті 1 лютого 2011 року".
"Мене, як професійного юриста це турбує" - додав Шаповал.
"На жаль, змушений констатувати: з червня минулого року і по сьогоднішній день триває практично безперервний процес згвалтування Конституції", - резюмував він.

 Про це  у коментарі Gazeta.ua сказав директор агентства моделювання ситуацій Віталій БАЛА. 
Україна та Росія мали б у 2009 році підписати контракти на постачання газу за ціною 250 доларів за 1000 кубометрів.
"Наскільки мені відомо Україна і Росія мали б підписати контракт на постачання газу за ціною 250 доларів за 1000 кубометрів, але Ющенко відкликав Дубину з перемовин", - розповів політолог.
За його словами газові контракти в нинішньому варіанті були підписані через те, що Росія дуже вміло використала протистояння між Ющенком та Тимошенко.

 Анатолій ГРИЦЕНКО, Голова партії "Громадянська позиція"

Газові контракти, підписані в 2009 році, безумовно, невигідні для України. Вони кабальні, несиметричні по зобов’язаннях сторін і штрафних санкціях, а тому повинні бути переглянуті.
Це не єдиний випадок міжнародних угод не на користь України, як до 2009-го, так і після. Ось деякі приклади.
1991-1992: несправедливий розділ золотовалютних резервів і майна колишнього СРСР, зокрема за кордоном.
1994: неадекватна компенсація за відмову України від третього в світі стратегічного ядерного арсеналу.
1991-1997: розділ Чорноморського флоту: кращі кораблі, гавані і причали віддали Росії. Замість справедливої орендної плати на рівні $0,8-1 млрд. щорічно нам списували удесятеро меншу суму за борги, об’єм і природа яких також не беззаперечні.

 Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, для radiosvoboda.org

Український конституціоналізм має тривалу, цікаву й драматичну історію: від Литовського Статуту (званого ще «шляхетською конституцією»), від Березневих статей 1654 року (за якими московський цар на території України мав правити як конституційний монарх), від Гадяцького трактату (за яким Велике Князівство Руське мало отримувати не тільки обраного гетьмана, а й Національні збори) – і до Конституції УНР (виборче право для жінок на два роки раніше, ніж у США) та до Універсалу УГВР (національно-демократичні засади майбутньої держави). 15 років тому, коли була ухвалена Конституція України, здавалося, що ледь не півтисячолітні традиції конституціоналізму, нарешті, знайшли гідне втілення в Основному Законі, який виглядав – попри певні недоліки – як один із найдосконаліших на пострадянському просторі.
Але не склалося, як гадалося.

   Микола Оніщук, "Дзеркало тижня" (№12, 01.04.11)

На жаль, сучасний український конституціоналізм не спрямований ані на демократію як суверенітет народу, ані на відтворення свободи та, відповідно, налагоджування ефективної діяльності політичних інститутів, що здатні забезпечити функціонування демократії як нормативно-правової системи. Українська держава має у своєму активі лише так звані класичні свободи — свободу слова, віросповідання та зібрань, і ті останнім часом було поставлено під сумнів. Але держава не має правових, політичних і, як з’ясувалося, й стабільних інституційних механізмів укорінення демократії та непорушення принципу свободи.    Детальніше 

   Інф. Альянсу "Майдан" (фото tsn.ua)

Держава вдосконалює систему для голосування замість того, щоб притягти нардепів до відповідальності за злочин 

Бананова республіка назавжди?!
Українських депутатів називають піаністами, бо вони одночасно тиснуть на багато клавіш під час голосування. Альянс Майдан розпочав громадянську кампанію "Стріляйте в піаніста!"
15 березня наші активісти фільмували голосування у Верховній Раді. У нас є години відео, відзнятого з балкону на плівку (яка може бути доказом в суді), де чітко видно, як народні депутати голосують за відсутніх колег.
Ми також зазняли «піаністів» зблизька. Дивіться:
http://www.youtube.com/watch?v=IXVP1_F9LIY
http://www.youtube.com/watch?v=Sae7XLQtr0g

Марина СТАВНІЙЧУК
«Дзеркало тижня.Україна», №2,  21.01.2011

Центральною позицією конституційно-правової модернізації є формування справжнього народовладдя, подолання відчуження влади і суспільства. Хоч би як пафосно чи абстрактно це звучало, але саме ця проблема пов’язана з визнанням людини, її прав і свобод основною цінністю, з легітимністю існування владних інститутів. В Україні упродовж
20 років незалежності закладено основи державності, впроваджено демократичні інститути і процедури. Попри це, наша демократія значною мірою має нерозвинений, фасадний, а тепер — ще й імітаційний характер.
Зрештою, правовою квінтесенцією відриву влади від суспільства стала заміна політичної системи країни за рішенням суду через шість років після прийняття Конституції України у відповідній редакції. Загальновідомо, що зміни до Основного Закону вносилися у 2004 році з процедурними порушеннями Конституції. Проте, з погляду теорії і практики конституціоналізму, рішення Конституційного суду — безпрецедентне. КС, який зобов’язаний діяти в межах Конституції і не може стояти над нею, поставивши себе вище конституційного законодавця, ще більше вийшов за межі демократичної легітимності. Він дестабілізував засади конституційного ладу, підірвав основний інституційний зв’язок між народом (як джерелом влади в Україні) та парламентом, президентом України (як конституційними суб’єктами конституційного процесу в державі).       Детальніше

Віталій КРЮКОВ, юрист

Як вбачається, однією з головних політичних проблем сучасного українського суспільства є, по-перше, те, що жодна з політичних сил поки що за відбудову саме верховенства права в ньому не змагається. Вони і досі фактично лише борються за свою пріоритетність в контексті верховенства влади. А по-друге (втім, швидше саме по-перше!), саме наше суспільство ще не дозріло до усвідомлення необхідності верховенства права і не сформулювало однозначної та жорсткої такої вимоги ані чинній владі, ані політикуму в цілому.
Ініціативно він аж ніяк не зможе витягнути сам себе з багнюки верховенства влади і поставити над собою наше право. Не може він бути слугою — призвичаївся до статусу повновласного хазяїна. І допоки будемо чекати на таку його спроможність —і надалі набуватимемо гіркий досвід історично дефектної соціально-політичної самоорганізації — з усіма її супутніми і органічними історичними помилками, соціальними драмами і навіть трагедіями (не дай Боже!). 
Але поки що — справа саме в нас самих, у суспільстві! В тому, коли нарешті український народ — цей, за нашою Конституцією, вищий політичний суб’єкт на нашій власній землі — скаже сам собі і існуючому режиму — ДОСИТЬ, бо вже НАБРИДЛО!            Детальніше