Сьогодні, 14 червня 2013 р., минуло 122 роки від дня, коли народився Євген Коновалець - один із провідних діячів українського визвольного руху, яскрава історична постать, полковник Армії УНР, комендант УВО, голова Проводу українських націоналістів (з 1927), перший голова ОУН.Це є його життєвий шлях боротьби за незалежність та соборність України, фантастичний звитяжний і героїчний чин, що й досі не має гідного визнання з боку української держави за яку він боровся все життя. Парадоксально, правда?
Але, в сучасній Україні, така ситуація є типовою. Чомусь, чиновники від освіти, в Україні не дуже стараються донести до підростаючої молоді приклад відданості та жертовності видатних борців національно-визвольного руху, ба, часто, навіть, навпаки, плямуючи їх пам’ять.
Я з величезною впевненістю можу стверджувати, що задавши питання першій зустрічній молодій людині на вулицях Кіровограда, про те, хто такий Євген Коновалець, побачу круглі очі та здивування. Не виключено, що відповіддю буде: «Ти шо гоніш? Ха-ха…». Така от сумна реальність. Сучасна молодь, у своїй переважній більшості, має за взірець героїв іноземних бойовиків та гламурних мажорних світських тусовщиків, абсолютно нічим не цікавиться і надає перевагу у своєму дозвіллі алкогольним напоям та безглуздому тинянні по нічним клубам. Але, то вже, зовсім інша історія… Сьогодні, ми не про те. Сьогодні, ми про Євгена Коновальця – видатного українського державного діяча, талановитого військового та відданого патріота своєї країни.
Вплив Коновальця на історію української національно-визвольної боротьби важко переоцінити. Щоб зрозуміти масштаб діяльності Провідника, варто зупинитися на базових віхах його життєвого шляху.
Євген Коновалець народився 1891 року в Зашкові Львівської області. Молодий Коновалець здобув блискучу освіту: закінчив Українську академічну гімназію, після цього навчався на юридичному факультеті Львівського університету, згодом став студентом Віденського університету. Вже у студентські роки виразно проявляється активна громадська позиція Євгена Коновальця, його прагнення прислужитися Україні, бути у перших лавах борців за її державність. Успішно опановуючи навчальний матеріал в університетських аудиторіях, Євген встигає активно працювати у лавах Студентського союзу, товариства "Січ". Також молодий патріот пише статі у часописі "Молода Україна", який базувався на національно-патріотичних позиціях.
Під час Першої світової війни Коновалець відзначився у боях проти військ Російської імперії у лавах Легіону Українських Січових Стрільців. Під час жорстокого бою на горі Маківка у 1915 року, де загони УСС героїчно билися з переважаючими силами ворога і виявили яскраві та масові приклади героїзму, Євген Коновалець потрапляє до полону. Утім, навіть жорстокі умови табору для військовополонених не зламали націоналіста. Він веде активну роботу серед українських бранців, формуючи з них ядро майбутніх військ визвольних змагань. У 1917 році у Києві Коновальцем було сформовано корпус Січових Стрільців, який вів запеклі бої проти більшовицьких військ. Полковник армії Української Народної Республіки Євген Коновалець здійснив багато успішних військових операцій, завдав жорстоких поразок червоним окупантам. Утім, сили були нерівними, і в цьому немає провини полковника Коновальця: стікаючи кров'ю, відчайдушно відбиваючи атаки переважаючих сил ворога, українські вояки змушені були спокутувати фатальні помилки керманичів Української Центральної Ради, які у 1917 році виявили злочинну бездіяльність у сфері військового будівництва і безглуздо втратили унікальний шанс сформувати чисельну українську армію.
Після поразки Визвольних змагань Коновалець не втрачає віри в перемогу, він скликає 1920 року у Празі з'їзд українських старшин, на якому було створено Українську Військову Організацію (УВО). Фактично, упродовж 1920-х років ця організація була ядром українського національно-патріотичного руху. Маючи широкий діапазон діяльності: від силових акцій до просвітницької роботи, УВО чинила шалений (і головне - успішний!) опір полонізації західноукраїнських земель, поширювала діяльність і на Наддніпрянщину.
У 1929 році завдяки титанічним зусиллям Євгена Коновальця відбувається консолідація націоналістичного руху: на базі кількох розрізнених організацій була створена потужна та монолітна Організація Українських Націоналістів (ОУН). На Першому конгресі ОУН полковника Коновальця було обрано Головою цієї організації. Під керівництвом вождя, авторитет якого був беззаперечним, ОУН стрімко нарощувала свою потугу упродовж 1930-х років, впливаючи на всі сторони життя західноукраїнських земель. Резонансні силові акції, масштабні пропагандистські кампанії, кропітка та системна просвітницька робота - все це зробило ОУН вагомим фактором впливу на окупованих українських землях.
Активна діяльність Коновальця по консолідації національно-патріотичних сил та його стратегічний курс на створення Української Самостійної Соборної Держави викликали занепокоєння не лише у польських, але й у совєтських владних колах. Полковник Коновалець неодноразово робив спроби збудувати агентурну мережу на окупованих більшовицьким режимом українських землях. Відчуваючи у Коновальці смертельно небезпечного і могутнього ворога, більшовицьке керівництво наказало вбити його. Але, хоча 25 травня 1938 року Євген Коновалець був підступно вбитий совєтським агентом Судоплатовим, своєї стратегічної мети червоні тирани не досягли. Організований український націоналістичний рух продовжував набирати силу.
У річницю народження Євгена Коновальця та в дні його трагічної загибелі українство опинилося перед обличчям серйозної загрози. Суспільство потопає у зливі порожньої і псевдо-патріотичної риторики. Втрачається відчуття найважливішого - відчуття вартостей та ієрархії загроз, перед якими воно опинилося.
Сьогодні ми опинилися в такій ситуації, що з омріяної нами Україна перетворилася на ірраціональну, парадоксальну, на таку, якій майже неможливо повірити логічно і раціонально мислячій молодій людині.
Сьогодні потрібно справжнього героїзму, щоб повірити в Україну, в яку ще так недавно вірили Чорновіл, Стус, Симоненко, Світличний, Сверстюк, Дзюба і багато інших. Для цього треба в першу чергу переступити рубікон упереджень і внутрішньої нетерпимості.
Справа, за яку загинув Євген Коновалець, ще не стала дійсністю. Шлях до осягнення мети, в ім'я якої він загинув, ще довгий і нелегкий. Сьогодні, після двох етапів: етапу Симона Петлюри - збройної боротьби за державність, етапу Євгена Коновальця - революційно-підпільної боротьби - українство опинилася на третьому етапі боротьби вже в самостійній Україні. Це боротьба за людські й національні права того народу, який виборов цю державу. І ця боротьба триватиме.
Відійдуть одні, на їхнє місце прийдуть інші, більш завзяті. Так, як було за радянських часів: гинули одні, на їхнє місце приходили інші. Коли загрожене майбутнє народу, тоді боротьба ведеться за те, що в цього народу опинилося в найбільшій небезпеці.
В українській державі, український народ опинився перед загрозою втратити власну національну ідентичність. Це та загроза, з якою боровся Євген Коновалець.
У ХХІ ст. у всіх без винятку країнах світу мова, культура, історія, національна ідентичність перестали бути дискусійними. Це самозрозумілі явища. На жаль, ми інші.
За словами поета "ми пізні, найпізніші з усіх", і тому саме нам потрібне переосмислення самих себе і нашої дійсності, щоб не бути "найпізнішими з усіх", а вирватись, боротись і перебороти, щоб стати одним з передових народів світу.
У статті використано: Ю. Ноєвий «Євген Коновалець: життя, віддане за націю»
О. Зінкевич «Євген Коновалець і наша доба»
Інф.: pereveslo.org.uaКоментарі
