У середу, 28 червня, минуло рівно 27 років відтоді, як Верховна Рада ухвалила Конституцію України.
Цей документ є Основним законом, за яким живе наша держава. Він регулює основні правила функціонування країни.
Чинна Конституція складається з 14 розділів, останній із яких має номер XV, оскільки розділ про прокуратуру було виключено. Тексту Основного закону передує Преамбула.
Із моменту ухвалення до Конституції неодноразово вносилися зміни.
Як зазначив політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень Пента Володимир Фесенко, в цілому Конституція України 1996 року і більшість змін до неї підтверджували демократичний характер української політичної системи.
Проблема ж полягає в тому, що не всі норми Конституції послідовно виконуються, а також діють “паралельні правила гри”.
– Позитивне в нашій Конституції, це не те, що відрізняє її від країн сталої демократії, а те, що нас зближує з цими країнами. Це насамперед фіксація прав і свобод громадян. А також інституційні правила гри, які визначені Конституцією, – зазначив політолог, назвавши включення цих пунктів серйозним досягненням нашої країни.
Аналогічний позитивний момент виділив політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович. За його словами, на перше місце можна поставити статті, які стосуються прав і свобод людини як громадянина, оскільки це основа будь-якої демократичної держави.
В Основному законі України ці пункти досить детально виписані.
– Конституція України є досить досконалим нормативно-правовим актом. І коли її ухвалювали, вона була на той момент визнана однією з найкращих із точки зору врегулювання різних питань, характерних для розвитку демократичного суспільства, – нагадав Рейтерович.
Що варто змінити?
Обидва політологи, з якими спілкувалися Факти ICTV, звернули увагу на необхідність збалансування гілок влади. Тобто слід чітко прописати в Конституції сфери повноважень президента, Верховної Ради та уряду.
Як пояснив Володимир Фесенко, це питання є предметом широкої дискусії. Певний консенсус в експертному середовищі спостерігається, проте розподіл повноважень та інші деталі потребують подальшої роботи.
– Йдеться про пошук оптимальної моделі взаємин державних інституцій: президент – Верховна Рада – уряд, центральна влада і місцева влада. Реформа децентралізації потребує зміни інституту місцевих державних адміністрацій, – заявив політолог.
На цей аспект звернув увагу й Ігор Рейтерович. Він пояснив, що ключові проблеми в Конституції, які потребують врегулювання, стосуються якраз взаємовідносин політичних інститутів.
– Неврівноваженість, неузгодженість їхніх повноважень, те, що вони заходять у “поле” один одного, – повідомив політолог.
Рейтерович уточнив, що такі питання в розвинених країнах вирішуються через ухвалення окремих законів.
В Україні на сьогодні ухвалено два з трьох законів: про Кабмін та про регламент Верховної Ради. Однак немає закону, який би регулював права, обов’язки та повноваження президента.
– Конституція об’єктивно не може дати відповіді на всі питання. Тому на сьогодні має йтися не так про зміни до Конституції, як про ухвалення законів, які регулюватимуть діяльність президента України та його взаємовідносини з парламентом і Кабінетом міністрів. Цей трикутник є базовим, – додав Рейтерович.
Володимир Фесенко виділив і низку інших змін, яких, на його думку, потребує наша Конституція:
1. Передусім це закріплення в Основному законі реформи децентралізації. На переконання політолога, цей процес потрібно завершити відразу після війни.
2. Варто посилити унітарний характер Української держави, з огляду на досвід з окупованим РФ півостровом Крим.
– Автономія – це нібито демократично, але ми побачили, як цим скористалися в Криму. Тому, на майбутнє, враховуючи продовження протистояння з РФ, навіть якщо завершиться нинішня війна, варто, щоб у Конституції були запобіжники проти сепаратизму і втручань РФ у наші справи. І будь-якої країни, яка зазіхатиме на наші території, – пояснив свою думку Фесенко.
3. Є потреба оптимізувати функціонал судової системи. Йдеться про “точкові технічні зміни” в розділі, який стосується судової системи і Конституційного суду України
– Я думаю, треба підвищити кваліфікаційні вимоги до членів КСУ. Це можна зробити і в законі, але в принципі й у Конституції це теж можна зазначити, – розповів політолог.
4. Можливо, варто зафіксувати в Конституції, хто та як призначає, формує органи антикорупційних структур. Фесенко зазначив, що це дискусійне питання, пов’язане з євроінтеграцією України та антикорупційною реформою.
5. Із часом знадобляться деякі зміни, які стосуються європейської та євроатлантичної інтеграції України, тобто членства в Євросоюзі та НАТО. Проте це буде поступовий процес.
6. Потрібно прибрати з Основного закону згадки про окремий статус Севастополя.
– У нас два міста в країні мають окремий статус. Столиця України Київ – тут є необхідність в окремому статусі. А щодо Севастополя – це було пов’язано з присутністю там російської військово-морської бази. Це наслідок ще радянських підходів, – нагадав Фесенко.
7. Можливо, потрібно буде змінити норму про військові бази в Україні. Зараз у Конституції зафіксовано, що на українській території “не допускається розташування іноземних військових баз” (ст. 17 першого розділу). Однак у законодавстві зробили виняток для Чорноморського флоту РФ, який базувався в Севастополі ще до окупації півострова.
– Зараз про жодну російську військову присутність на нашій території не може бути й мови. А якщо ми станемо членами НАТО, то цілком імовірно, що на нашій території можуть бути розташовані військові бази НАТО, – наголосив політолог.
Володимир Фесенко додав, що Конституція має відповідати сучасному стану українського суспільства, потребам розвитку державного устрою і нашої демократії.
Майбутнє Криму: чи варто змінювати статус
На початку травня радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк припустив, що після деокупації Крим може позбутися автономного статусу. Він зазначив, що наявність автономій у складі унітарної держави породжує сепаратистські настрої.
Про небезпеку заявили й опитані Фактами ICTV політологи. Вони дотримуються думки, що в Конституції потрібні зміни щодо статусу Криму.
– Це була унікальність української Конституції, що ми унітарна держава з автономною республікою. Але це був дуже штучний симулякр, що призвело до тих проблем, які ми бачимо, – поінформував Ігор Рейтерович, назвавши автономію півострова “міною сповільненої дії”.
На його думку, після звільнення Криму можна було б провести загальнонаціональний референдум щодо його подальшого статусу в Конституції.
Політолог виділив два варіанти:
Крим міг би стати 25-ю областю України;
може бути проголошена національно-культурна автономія кримськотатарського народу, але без окремого парламенту, уряду тощо.
– Це має бути історія про адміністративно-територіальну одиницю – точно таку ж саму, як всі інші області України. Якщо це буде національно-культурна автономія, там може бути Курултай кримськотатарського народу, але з дуже чітко виписаними повноваженнями, – заявив Рейтерович.
Володимир Фесенко, своєю чергою, зазначив, що наявність будь-якої автономії в Криму в умовах протистояння з РФ – це надто небезпечно.
Політолог нагадав, що особливий статус кримськотатарського народу визначений у законі про корінні народи України.
– Гадаю, можна закріпити, навіть ухвалити окремий закон про національно-культурну автономію кримськотатарського народу. Але без автономії як особливої державної структури, з особливими правами, – уточнив він.
У будь-якому разі це питання є дискусійним, оскільки кримські татари хотіли б мати на півострові кримськотатарську автономію.
Водночас досвід України засвідчив, що автономний статус Криму був використаний Росією в її агресії. І це стало для нас уроком. Політолог наголосив, що на майбутнє не можна створювати чи залишати таких ризиків.
Фесенко нагадав, що Україна вже знайшла демократичну альтернативу процесу федералізації – реформу децентралізації. І так само можна знайти оптимальну демократичну модель і в питанні про статус Криму.
– Тим більше, якщо, наприклад, буде створена кримськотатарська автономія чи стоятиме питання про її створення, з дуже високою вірогідністю від нас вимагатимуть, ми знаємо, хто саме (Угорщина. – Ред.), створення такої ж автономії на Закарпатті. Саме національної автономії. Прецеденти тут дуже й дуже небезпечні, – пояснив політолог.
Фесенко додав, що федерація чи автономія – це демократичні форми устрою в умовах, коли немає загроз для національної безпеки. Але для України такі загрози є, тому варто уникати ризиків.
У середу, 28 червня, минуло рівно 27 років відтоді, як Верховна Рада ухвалила Конституцію України. Цей документ є Основним законом, за яким живе наша держава. Він регулює основні правила функціонування країни.
Чинна Конституція складається з 14 розділів, останній із яких має номер XV, оскільки розділ про прокуратуру було виключено. Тексту Основного закону передує Преамбула.
Із моменту ухвалення до Конституції неодноразово вносилися зміни.
Факти ICTV розпитали в політологів, які найбільш позитивні статті можна виділити в документі та яких змін він ще потребує.
Як зазначив політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень Пента Володимир Фесенко, в цілому Конституція України 1996 року і більшість змін до неї підтверджували демократичний характер української політичної системи.
Проблема ж полягає в тому, що не всі норми Конституції послідовно виконуються, а також діють “паралельні правила гри”.
– Позитивне в нашій Конституції, це не те, що відрізняє її від країн сталої демократії, а те, що нас зближує з цими країнами. Це насамперед фіксація прав і свобод громадян. А також інституційні правила гри, які визначені Конституцією, – зазначив політолог, назвавши включення цих пунктів серйозним досягненням нашої країни.
Аналогічний позитивний момент виділив політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович. За його словами, на перше місце можна поставити статті, які стосуються прав і свобод людини як громадянина, оскільки це основа будь-якої демократичної держави.
В Основному законі України ці пункти досить детально виписані.
– Конституція України є досить досконалим нормативно-правовим актом. І коли її ухвалювали, вона була на той момент визнана однією з найкращих із точки зору врегулювання різних питань, характерних для розвитку демократичного суспільства, – нагадав Рейтерович.
Що варто змінити?
Обидва політологи, з якими спілкувалися Факти ICTV, звернули увагу на необхідність збалансування гілок влади. Тобто слід чітко прописати в Конституції сфери повноважень президента, Верховної Ради та уряду.
Як пояснив Володимир Фесенко, це питання є предметом широкої дискусії. Певний консенсус в експертному середовищі спостерігається, проте розподіл повноважень та інші деталі потребують подальшої роботи.
– Йдеться про пошук оптимальної моделі взаємин державних інституцій: президент – Верховна Рада – уряд, центральна влада і місцева влада. Реформа децентралізації потребує зміни інституту місцевих державних адміністрацій, – заявив політолог.
На цей аспект звернув увагу й Ігор Рейтерович. Він пояснив, що ключові проблеми в Конституції, які потребують врегулювання, стосуються якраз взаємовідносин політичних інститутів.
– Неврівноваженість, неузгодженість їхніх повноважень, те, що вони заходять у “поле” один одного, – повідомив політолог.
Рейтерович уточнив, що такі питання в розвинених країнах вирішуються через ухвалення окремих законів.
В Україні на сьогодні ухвалено два з трьох законів: про Кабмін та про регламент Верховної Ради. Однак немає закону, який би регулював права, обов’язки та повноваження президента.
– Конституція об’єктивно не може дати відповіді на всі питання. Тому на сьогодні має йтися не так про зміни до Конституції, як про ухвалення законів, які регулюватимуть діяльність президента України та його взаємовідносини з парламентом і Кабінетом міністрів. Цей трикутник є базовим, – додав Рейтерович.
Володимир Фесенко виділив і низку інших змін, яких, на його думку, потребує наша Конституція:
1. Передусім це закріплення в Основному законі реформи децентралізації. На переконання політолога, цей процес потрібно завершити відразу після війни.
2. Варто посилити унітарний характер Української держави, з огляду на досвід з окупованим РФ півостровом Крим.
– Автономія – це нібито демократично, але ми побачили, як цим скористалися в Криму. Тому, на майбутнє, враховуючи продовження протистояння з РФ, навіть якщо завершиться нинішня війна, варто, щоб у Конституції були запобіжники проти сепаратизму і втручань РФ у наші справи. І будь-якої країни, яка зазіхатиме на наші території, – пояснив свою думку Фесенко.
3. Є потреба оптимізувати функціонал судової системи. Йдеться про “точкові технічні зміни” в розділі, який стосується судової системи і Конституційного суду України
– Я думаю, треба підвищити кваліфікаційні вимоги до членів КСУ. Це можна зробити і в законі, але в принципі й у Конституції це теж можна зазначити, – розповів політолог.
4. Можливо, варто зафіксувати в Конституції, хто та як призначає, формує органи антикорупційних структур. Фесенко зазначив, що це дискусійне питання, пов’язане з євроінтеграцією України та антикорупційною реформою.
5. Із часом знадобляться деякі зміни, які стосуються європейської та євроатлантичної інтеграції України, тобто членства в Євросоюзі та НАТО. Проте це буде поступовий процес.
6. Потрібно прибрати з Основного закону згадки про окремий статус Севастополя.
– У нас два міста в країні мають окремий статус. Столиця України Київ – тут є необхідність в окремому статусі. А щодо Севастополя – це було пов’язано з присутністю там російської військово-морської бази. Це наслідок ще радянських підходів, – нагадав Фесенко.
7. Можливо, потрібно буде змінити норму про військові бази в Україні. Зараз у Конституції зафіксовано, що на українській території “не допускається розташування іноземних військових баз” (ст. 17 першого розділу). Однак у законодавстві зробили виняток для Чорноморського флоту РФ, який базувався в Севастополі ще до окупації півострова.
– Зараз про жодну російську військову присутність на нашій території не може бути й мови. А якщо ми станемо членами НАТО, то цілком імовірно, що на нашій території можуть бути розташовані військові бази НАТО, – наголосив політолог.
Володимир Фесенко додав, що Конституція має відповідати сучасному стану українського суспільства, потребам розвитку державного устрою і нашої демократії.
Майбутнє Криму: чи варто змінювати статус
На початку травня радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк припустив, що після деокупації Крим може позбутися автономного статусу. Він зазначив, що наявність автономій у складі унітарної держави породжує сепаратистські настрої.
Про небезпеку заявили й опитані Фактами ICTV політологи. Вони дотримуються думки, що в Конституції потрібні зміни щодо статусу Криму.
– Це була унікальність української Конституції, що ми унітарна держава з автономною республікою. Але це був дуже штучний симулякр, що призвело до тих проблем, які ми бачимо, – поінформував Ігор Рейтерович, назвавши автономію півострова “міною сповільненої дії”.
На його думку, після звільнення Криму можна було б провести загальнонаціональний референдум щодо його подальшого статусу в Конституції.
Політолог виділив два варіанти:
Крим міг би стати 25-ю областю України;
може бути проголошена національно-культурна автономія кримськотатарського народу, але без окремого парламенту, уряду тощо.
– Це має бути історія про адміністративно-територіальну одиницю – точно таку ж саму, як всі інші області України. Якщо це буде національно-культурна автономія, там може бути Курултай кримськотатарського народу, але з дуже чітко виписаними повноваженнями, – заявив Рейтерович.
Володимир Фесенко, своєю чергою, зазначив, що наявність будь-якої автономії в Криму в умовах протистояння з РФ – це надто небезпечно.
Політолог нагадав, що особливий статус кримськотатарського народу визначений у законі про корінні народи України.
– Гадаю, можна закріпити, навіть ухвалити окремий закон про національно-культурну автономію кримськотатарського народу. Але без автономії як особливої державної структури, з особливими правами, – уточнив він.
У будь-якому разі це питання є дискусійним, оскільки кримські татари хотіли б мати на півострові кримськотатарську автономію.
Водночас досвід України засвідчив, що автономний статус Криму був використаний Росією в її агресії. І це стало для нас уроком. Політолог наголосив, що на майбутнє не можна створювати чи залишати таких ризиків.
Фесенко нагадав, що Україна вже знайшла демократичну альтернативу процесу федералізації – реформу децентралізації. І так само можна знайти оптимальну демократичну модель і в питанні про статус Криму.
– Тим більше, якщо, наприклад, буде створена кримськотатарська автономія чи стоятиме питання про її створення, з дуже високою вірогідністю від нас вимагатимуть, ми знаємо, хто саме (Угорщина. – Ред.), створення такої ж автономії на Закарпатті. Саме національної автономії. Прецеденти тут дуже й дуже небезпечні, – пояснив політолог.
Фесенко додав, що федерація чи автономія – це демократичні форми устрою в умовах, коли немає загроз для національної безпеки. Але для України такі загрози є, тому варто уникати ризиків.
У середу, 28 червня, минуло рівно 27 років відтоді, як Верховна Рада ухвалила Конституцію України. Цей документ є Основним законом, за яким живе наша держава. Він регулює основні правила функціонування країни.
Чинна Конституція складається з 14 розділів, останній із яких має номер XV, оскільки розділ про прокуратуру було виключено. Тексту Основного закону передує Преамбула.
Із моменту ухвалення до Конституції неодноразово вносилися зміни.
Як зазначив політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень Пента Володимир Фесенко, в цілому Конституція України 1996 року і більшість змін до неї підтверджували демократичний характер української політичної системи.
Проблема ж полягає в тому, що не всі норми Конституції послідовно виконуються, а також діють “паралельні правила гри”.
– Позитивне в нашій Конституції, це не те, що відрізняє її від країн сталої демократії, а те, що нас зближує з цими країнами. Це насамперед фіксація прав і свобод громадян. А також інституційні правила гри, які визначені Конституцією, – зазначив політолог, назвавши включення цих пунктів серйозним досягненням нашої країни.
Аналогічний позитивний момент виділив політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович. За його словами, на перше місце можна поставити статті, які стосуються прав і свобод людини як громадянина, оскільки це основа будь-якої демократичної держави.
В Основному законі України ці пункти досить детально виписані.
– Конституція України є досить досконалим нормативно-правовим актом. І коли її ухвалювали, вона була на той момент визнана однією з найкращих із точки зору врегулювання різних питань, характерних для розвитку демократичного суспільства, – нагадав Рейтерович.
Що варто змінити?
Обидва політологи, з якими спілкувалися Факти ICTV, звернули увагу на необхідність збалансування гілок влади. Тобто слід чітко прописати в Конституції сфери повноважень президента, Верховної Ради та уряду.
Як пояснив Володимир Фесенко, це питання є предметом широкої дискусії. Певний консенсус в експертному середовищі спостерігається, проте розподіл повноважень та інші деталі потребують подальшої роботи.
– Йдеться про пошук оптимальної моделі взаємин державних інституцій: президент – Верховна Рада – уряд, центральна влада і місцева влада. Реформа децентралізації потребує зміни інституту місцевих державних адміністрацій, – заявив політолог.
На цей аспект звернув увагу й Ігор Рейтерович. Він пояснив, що ключові проблеми в Конституції, які потребують врегулювання, стосуються якраз взаємовідносин політичних інститутів.
– Неврівноваженість, неузгодженість їхніх повноважень, те, що вони заходять у “поле” один одного, – повідомив політолог.
Рейтерович уточнив, що такі питання в розвинених країнах вирішуються через ухвалення окремих законів.
В Україні на сьогодні ухвалено два з трьох законів: про Кабмін та про регламент Верховної Ради. Однак немає закону, який би регулював права, обов’язки та повноваження президента.
– Конституція об’єктивно не може дати відповіді на всі питання. Тому на сьогодні має йтися не так про зміни до Конституції, як про ухвалення законів, які регулюватимуть діяльність президента України та його взаємовідносини з парламентом і Кабінетом міністрів. Цей трикутник є базовим, – додав Рейтерович.
Володимир Фесенко виділив і низку інших змін, яких, на його думку, потребує наша Конституція:
1. Передусім це закріплення в Основному законі реформи децентралізації. На переконання політолога, цей процес потрібно завершити відразу після війни.
2. Варто посилити унітарний характер Української держави, з огляду на досвід з окупованим РФ півостровом Крим.
– Автономія – це нібито демократично, але ми побачили, як цим скористалися в Криму. Тому, на майбутнє, враховуючи продовження протистояння з РФ, навіть якщо завершиться нинішня війна, варто, щоб у Конституції були запобіжники проти сепаратизму і втручань РФ у наші справи. І будь-якої країни, яка зазіхатиме на наші території, – пояснив свою думку Фесенко.
3. Є потреба оптимізувати функціонал судової системи. Йдеться про “точкові технічні зміни” в розділі, який стосується судової системи і Конституційного суду України
– Я думаю, треба підвищити кваліфікаційні вимоги до членів КСУ. Це можна зробити і в законі, але в принципі й у Конституції це теж можна зазначити, – розповів політолог.
4. Можливо, варто зафіксувати в Конституції, хто та як призначає, формує органи антикорупційних структур. Фесенко зазначив, що це дискусійне питання, пов’язане з євроінтеграцією України та антикорупційною реформою.
5. Із часом знадобляться деякі зміни, які стосуються європейської та євроатлантичної інтеграції України, тобто членства в Євросоюзі та НАТО. Проте це буде поступовий процес.
6. Потрібно прибрати з Основного закону згадки про окремий статус Севастополя.
– У нас два міста в країні мають окремий статус. Столиця України Київ – тут є необхідність в окремому статусі. А щодо Севастополя – це було пов’язано з присутністю там російської військово-морської бази. Це наслідок ще радянських підходів, – нагадав Фесенко.
7. Можливо, потрібно буде змінити норму про військові бази в Україні. Зараз у Конституції зафіксовано, що на українській території “не допускається розташування іноземних військових баз” (ст. 17 першого розділу). Однак у законодавстві зробили виняток для Чорноморського флоту РФ, який базувався в Севастополі ще до окупації півострова.
– Зараз про жодну російську військову присутність на нашій території не може бути й мови. А якщо ми станемо членами НАТО, то цілком імовірно, що на нашій території можуть бути розташовані військові бази НАТО, – наголосив політолог.
Володимир Фесенко додав, що Конституція має відповідати сучасному стану українського суспільства, потребам розвитку державного устрою і нашої демократії.
Майбутнє Криму: чи варто змінювати статус
На початку травня радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк припустив, що після деокупації Крим може позбутися автономного статусу. Він зазначив, що наявність автономій у складі унітарної держави породжує сепаратистські настрої.
Про небезпеку заявили й опитані Фактами ICTV політологи. Вони дотримуються думки, що в Конституції потрібні зміни щодо статусу Криму.
– Це була унікальність української Конституції, що ми унітарна держава з автономною республікою. Але це був дуже штучний симулякр, що призвело до тих проблем, які ми бачимо, – поінформував Ігор Рейтерович, назвавши автономію півострова “міною сповільненої дії”.
На його думку, після звільнення Криму можна було б провести загальнонаціональний референдум щодо його подальшого статусу в Конституції.
Політолог виділив два варіанти:
Крим міг би стати 25-ю областю України;
може бути проголошена національно-культурна автономія кримськотатарського народу, але без окремого парламенту, уряду тощо.
– Це має бути історія про адміністративно-територіальну одиницю – точно таку ж саму, як всі інші області України. Якщо це буде національно-культурна автономія, там може бути Курултай кримськотатарського народу, але з дуже чітко виписаними повноваженнями, – заявив Рейтерович.
Володимир Фесенко, своєю чергою, зазначив, що наявність будь-якої автономії в Криму в умовах протистояння з РФ – це надто небезпечно.
Політолог нагадав, що особливий статус кримськотатарського народу визначений у законі про корінні народи України.
– Гадаю, можна закріпити, навіть ухвалити окремий закон про національно-культурну автономію кримськотатарського народу. Але без автономії як особливої державної структури, з особливими правами, – уточнив він.
У будь-якому разі це питання є дискусійним, оскільки кримські татари хотіли б мати на півострові кримськотатарську автономію.
Водночас досвід України засвідчив, що автономний статус Криму був використаний Росією в її агресії. І це стало для нас уроком. Політолог наголосив, що на майбутнє не можна створювати чи залишати таких ризиків.
Фесенко нагадав, що Україна вже знайшла демократичну альтернативу процесу федералізації – реформу децентралізації. І так само можна знайти оптимальну демократичну модель і в питанні про статус Криму.
– Тим більше, якщо, наприклад, буде створена кримськотатарська автономія чи стоятиме питання про її створення, з дуже високою вірогідністю від нас вимагатимуть, ми знаємо, хто саме (Угорщина. – Ред.), створення такої ж автономії на Закарпатті. Саме національної автономії. Прецеденти тут дуже й дуже небезпечні, – пояснив політолог.
Фесенко додав, що федерація чи автономія – це демократичні форми устрою в умовах, коли немає загроз для національної безпеки. Але для України такі загрози є, тому варто уникати ризиків.
Інф.:
Факти
Коментарі
