Деградація Конституційного суду України доходить до останньої межі
Заяложеним вже став вираз про те, що історія повторюється двічі: один раз як трагедія, другий – як фарс. Однак у нашому випадку трагедія може повторитись двічі поспіль. Хоча і з деякими елементами фарсу. Два роки пройшло після подій, які пізніше, не без пафосу, з присмаком казенщини, охрестили "Революцією Гідності". Два роки – строк серйозний, тим більше у наш динамічний час. Однак основні правила гри та система державної влади, яка функціонувала до цих трагічних подій, принципово не змінились. Найкращою ілюстрацією цього висновку є судова влада – базис будь-якої правової держави, яка в Україні стала основою олігархічно-корупційного режиму, та уособленням цинічного беззаконня.

Ils n’ont rien appris ni rien oublié
Саме так – «вони нічого не забули і нічому не навчились»

Своє справжнє обличчя служителі Феміди продемонстрували чи не одразу після Євромайдану. Їм дозволили безперешкодно обрати власне керівництво, наївно сподіваючись що владу в судовій системі захопили прибульці, які постійно її дискредитують. Однак в 9 випадках з 10 вони «переобрали» тих самих персонажів, які обіймали адміністративні суддівські посади в минулому, чим зайвий раз підтвердили той факт, що «система» самоочиститися не спроможна в принципі.
Далі відбувалися цинічні ігри з інститутом застави в кримінальному процесі, коли за формальними підставами з залу суду випускались ті, хто безпосередньо був причетний до вибудовування режиму Януковича, трагічні наслідки якого вилились у тисячі загиблих, війну, загарбання агресором значної частини території України. Йдеться про пособників цього режиму на кшталт Лукаш чи Єфремова, яких начебто формально підозрювали в чомусь, але які наразі розгулюють на свободі. Водночас багато бійців добровольчих батальйонів та військовослужбовці ЗСУ, які в перші дні збройної агресії з боку Росії стали на захист територіальної цілісності України, продовжують перебувати за ґратами.

Цинічним фарсом виявилась епопея з переформатуванням складу Вищої ради юстиції, яка за благими намірами мала очистити судову владу від мутних діячів в суддівських мантіях. Однак результатом діяльності ВРЮ стало лише забруднення інформаційного простору фейковими повідомленнями про значний поступ в процесі покарання одіозних суддів режиму Януковича. Постановочний водевіль з нібито притягненням до відповідальності суддів сумно відомого Печерського райсуду міста Києва, закінчився тим, що одну з них – Царевич – обирають «почесним делегатом» на з’їзд суддів, у президію якого потрапляють судді, які підлягають люстрації. І це при тому, що «печерське правосуддя» стало ім’ям прозивним та синонімом московському «басманному правосуддю». З’їзд суддів, який в режимі мандруючого цирку, чи то збирався, чи то ні більше року, смачно плюнув в обличчя громадськості, проігнорувавши Постанову Верховної Ради щодо суддів Конституційного Суду, демонстративно відправивши одного з них – Бринцева, який сприяв своїм голосуванням антиконституційному перевороту 2010 року, на «заслужено-зароблений» відпочинок, та обравши йому достойну заміну у вигляді специфічного «розбудовувача» Верховного Суду Кривенка.

Quos Deus perdere vult, prius dementat
«Кого хоче покарати Бог, того він позбавляє розуму» – греки, а пізніше латиняни так говорили про безумство, яке проявляється перед остаточною загибеллю.

Конвульсії судової влади, які поступово переходять в агонію, зайвий раз підтверджують справедливість цього мудрого вислову. Одним із найбільш цинічних проявів цієї агонії є події, що відбуваються з Конституційним Судом та всередині Конституційного Суду. Події тим більш знакові, оскільки відбуваються в органі, вище якого «тільки Бог», органі який за визначенням повинен бути верховним охоронцем цінностей Конституції. Однак найкраще йому давалась роль такого собі махрового ґвалтівника права, Конституції та здорового глузду та цінностей матеріального пошибу. А ще – прояв жлобства (інакше це в нинішніх умовах не назвеш).
Українська Вікіпедія детально досліджує таке явище, як «жлобство». Серед іншого, жлоб – це той, хто неспроможний до безкорисної пожертви в будь-якому вигляді, у кому відсутня внутрішня потреба творити добро, хто нездатний отримувати задоволення від якісно зробленої роботи, що не пов’язана з покращенням персонального добробуту, у кому відсутні честь та совість.

Pecunia non olet
"Гроші не пахнуть"

У жовтні 2015 року до Окружного адміністративного суду Києва синхронно надійшли щонайменше чотири абсолютно однакових (як під копірку) адміністративні позови щодо визнання протиправними низки розпоряджень Голови КСУ про оплату праці окремих суддів. У числі позивачів – судді КСУ Гультай, Запорожець, Сергейчук, Шаптала.
У чому основна суть претензій? Виявляється – у неприпустимо низькій зарплаті. Суддям перестали платити так, як при Януковичу. Через це їх винагорода зменшилась: в середньому з 35 000 стала 25 000 гривень. Судді стали бідніші. З ними поступили несправедливо. Аякже – сума недоплати астрономічна, на неї можна було б виплатити майже десять мінімальних пенсій. А те, що держава практично банкрут, що дисбаланс зарплат та пенсій досягнув рівня Африки, то нікого не цікавить. Головне – його величність Закон, на сторожі якого вони всі стоять. Точніше – «вигризають зубами» місце, щоб стояти. Оскільки місце – це надзвичайно прибуткове. Безперечно, при БАТІ (тому, хто втік до Росії) воно було значно прибутковішим.

«Кількісний та якісний» склад позивачів примітний. Насамперед тим, що всі вони «викормиші» Януковича, тобто призначались у його епоху – з його «благословення» та під його збочені інтереси.
Всі вони представники того, що в Україні з якогось дива називається судами. Бо між судами в Україні та судами в Європі чи скажімо в США, стільки ж спільного скільки між звичайним стільцем та електричним. Причому судами апеляційними та вищим, тобто там, де потрібна «особлива» кваліфікація. Вказана четвірка прийшла до КСУ після фактичного його розгрому, вчиненого у 2010 році. Тоді частина суддів КСУ (представників старої справжньої суддівської гвардії, для якої слово честь ще мало певне значення) не погодилась з планами переформатування парламентської коаліції та заміни Конституції під Януковича і була «викинута» з КСУ. Визначені Банковою «неофіти Мамони» стали частиною злодійського плану по узурпації влади. Всі вони є типовими представниками свого часу і свого цеху, перевіреними кадрами «донецько-портновської юриспруденції». Інакше б вони не попали під «конституційний призив Баті».
Всі вони дружно «зайшли» в КС, щоб буквально за кілька днів уже 30 вересня взяти участь у прийнятті рішення, що змінило Конституцію, а з нею і хід історії України. Пізніше це рішення ГПУ, СБУ, Верховна рада та Верховний суд назвуть зміною конституційного ладу у непередбачений Конституцією спосіб, сприянням узурпації влади Януковичем.

Серед поборників рecunia non olet (грошей, які не пахнуть), є і непримітні, однак від того не менш небезпечні, персонажі на кшталт Сергейчука – давнього партнера одіозного Пасенюка. Є й більш феєричні представники цієї касти, як-то Запорожець, визначений на роль «інтелектуала-конституціоналіста». Або суддя Гультай, який на слуханнях щодо конституційності люстрації театрально заламував руки і здіймав очі до неба, риторично запитуючи про мораль тих, хто ставив запитання, чи можуть ґвалтівники Основного закону, і надалі продовжувати «торкатись» його (Гультая та Конституції) тіла. Те саме стосується й судді Шаптали, яка з обличчям «Свєти с Іванова» відверто не розуміла, чому в Ківалова немає сенсу нічого запитувати щодо люстрації. Однак всі вони – це узагальнена картина того, що називають «кривосуддям по-українськи».
Чергова схема розроблена «ремісниками від конституції» була до неподобства проста. Не лише Сергейчук, але й решта «конституціоналістів на зарплаті» приятелюють з «доживаючим» в КСУ суддею Пасенюком, з яким вони успішно «здійснювали» конституційне судочинство при Януковичі. Пасенюк, який майже десятиліття владарював в адміністративній юстиції, в свою чергу як контролював, так і продовжує контролювати немало суддів адміністративних судів. Нагадаємо, що Пасенюка «заслали» від гріха подалі в КСУ з посади Голови Вищого адміністративного суду України, після скандалу і звинувачення в системному хабарництві, скоєні суддею-колядником Зваричем (матеріали про це із справи Зварича зникли, але вони не зникли зовсім). Злі язики стверджують, що Пасенюк гарантував «вірній четвірці» позитивне вирішення питання з зарплатою. Зрештою і Сергейчук не остання людина в адміністративній юстиції – тривалий час працював в Вищому адміністративному суді, з подачі Пасенюка обіймав посаду голови кваліфікаційної комісії суддів адмінсудів.

І все було б добре, і отримали б вони свої зарплатні бонуси без проблем, однак в цій історії відбувся незапланований поворот. Стався збій в системі. Суддя Окружного адмінсуду Києва Нагорянський, який розглядав справу за позовом Сергейчука, 10 листопада зупиняє провадження і звертається до ВСУ, щоб останній за конституційними роз’ясненнями з цього питання звернувся до КСУ. Попросту кажучи, скидає з себе цю справу, видно, добре бачачи її гнилість.
Однак, великим знавцям конституції очевидно non comme il faut такий поворот. А тому, витримавши паузу, Сергейчук, «підібравши хвіст», відмовляється від своїх претензій. Типу то був жарт такий.
Цікаві жарти. Особливо з огляду на те, які посади займають ці представники суддівської «флори і фауни». Виходить так, що окремі «патентовані жерці» конституційної юстиції на перевірку виявилися правовими невігласами, нездатними елементарно спрогнозувати наслідки звернення до суду. Вони можуть існувати лише в середовищі «договорняків». Як ці, з дозволу сказати судді, можуть що-небудь говорити про Конституцію, якщо вони навіть не розуміють що теоретично, вирішення їх справи потребує тлумачення цієї самої Конституції? Тут мова йде про звичайну професійну деградацію тих, за ким останнє слово про те, чим власне є Конституція. Звичайно, якщо припустити, що раніше в них була професійна кваліфікація.

Але ця відмова від позову – лише спосіб… подачі нового позову. Не проходить і кількох днів як той самий Сергейчук подає новий позов «на стару тему». І, о Боже, яка несподіванка – новий «добрий» суддя Арсірій вже 27 листопада відкриває «нове» провадження по зарплатній справі. Це той самий Арсірій, про якого багато цікавого пишуть ЗМІ і який нещодавно «вивів» з-під люстрації прокурорського мажора Кудрявцева.
І завдяки судді Арсірію для судді Сергейчука відкриваються райдужні перспективи. Такі ж самі як для його «дружбана» – ­­судді Запорожця, який вже примудрився обігнати свого друга у цій гонці за зарплату і виграти справу в Окружному адмінсуді Києва. 30 листопада суддя цього суду Кузьменко постановив задовольнити повністю позов Запорожця і зобов’язати КСУ нараховувати йому зарплату як при Януковичі – «відповідно до розпорядження Голови Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 18/12 «Про оплату праці судді Запорожця М.П.».
А ви кажете, що немає вже тих колишніх запорожців, які все можуть! Є такі – справжні герої сьогодення, борці за Право і Закон! За Конституцію і свинячі хрящі… Однак, злі язики стверджують, що це судове рішення не в Окружному адмінсуді Києва писалося, а з допомогою самого позивача. Але брешуть вони, ці язики, – та й будь-яка експертиза підтвердить, що це наклеп. Тільки б справу кримінальну відкрили.

Тепер лише треба сподіватися, що й іншим зарплатним позивачам з КСУ Окружний адмінсуд Києва вирішить «задовольнити по повній». І після цього Конституція буде захищена так, що комар носа не підточить. Радійте громадяни-судді за захист своїх конституційних прав! Чого не скажеш про простих громадян.

(Finis) Funis coronat opus
Роботу вінчає кінець (або мотузка)

Якщо ця «чудова четвірка» буквально вигризає своє «кровне», то Голова КСУ Баулін продовжує сибаритствувати, беручи від життя все, що можна. Після літніх вакацій в Харкові (до якого він частенько полюбляв їздити у неслужбових справах на службовому авто), коли по дорозі до Києва його службове авто потрапило в ДТП (в результаті водій та ще троє людей з іншого авто загинули, одна дитина стала калікою), стан здоров’я очільника КСУ теж похитнувся. Наслідком цього «хитання» стало те, що він посеред робочого року бере відпустку і їде на відпочинок. Нічого в цьому екстраординарного немає, тим більше людина справді потребує реабілітації після отриманих травм.
Однак ця поїздка має цікавий присмак. Він у тому, що на відпочинок в Закарпаття Баулін їде службовим авто. І не одним, а двома. Спочатку вони везуть пана Голову до Ужгорода, потім «порожняком» повертаються до Києва. А потім знову – до Ужгорода так само «порожняком», а до Києва повертаються за пановим сімейством. За таким маршрутом була подолана відстань достатня, щоб з Києва потрапити в Екваторіальну Африку. І все заради того щоб охоронювана особа, така цінна і дорога для держави, змогла комфортно добратися до місця відпочинку і набратися здоров’я.

Це в той час коли палива для панцерників на східному фронті завжди не вистачає. А міста України поступово заповнюють інваліди із зони АТО. Бензин їм, щоправда, не потрібен, оскільки вони пересуваються переважно на милицях. Та й не охоронювані вони ніким – хіба потрібні вони нинішнім керманичам після того, як мужньо виконали свій конституційний обов’язок?
Як же стала можливою така ситуація в принципі? Знову ж таки все до банальності просто.
Баулін як Голова встановлює квоти на використання автопарку КСУ. Для того, щоб не «заморочуватись» у далекій подорожі якимись нормативами по використанню пального для державних автомобілів, за кілька днів до відпустки Баулін змінює ці нормативи «під свій інтерес». Для себе особисто і своєї сім’ї, для своєї охорони він встановлює режим використання пального «без обмежень».
 
Очевидно, що сучасна наука поповнилась новим відкриттям, гідним Нобелівської премії, яке серед іншого спростовує один із фундаментальних законів всесвіту – збереження енергії. Використання категорії «без обмежень» до матеріальних ресурсів – це навіть не «совок» і не Стародавній Єгипет. Це – скоріше варіант «русских сказок» – «скатерть-самобранка», де все з’являється саме собою, і ніколи не закінчується. Питання не в тому, від кого охороняється Баулін, постійно пересуваючись в супроводі «броньовика» з озброєними охоронцями. І навіть не в тому, що використання державних авто для потреб власної сім’ї лежить на зламі етики та права. Єдине що хочеться запитати в зв’язку з такими казковими розпорядженнями: «Скільки вам потрібно, щоб врешті решт наїстися. Назавжди. Без обмежень?».

Проблеми, змальовані вище не такі дрібні, як може видатись на перший погляд. Точніше, їх тут цілий клубок. Це, як видається, і повна моральна деградація, тваринна жадібність, космічний жлобізм, так званих, «керманичів» конституції. Це також ручне управління всім і всіма. Є і більш складні проблеми, на які суспільство потребує відповіді. Досі, за великим рахунком, питання стосувалась етичного боку поведінки суддів КСУ, адже вони, скажімо, формально мали право на подібного роду претензії щодо зарплат. Однак виявилося це в тривіальному жлобстві, де все зводиться до банального не усвідомлення того, хто вони «по життю», і що в зв’язку з цим вони повинні робити. А тому далі їх діяльність переходить у так би мовити правове поле, коли скоєне має чіткий запах службових зловживань. Тут саме той випадок, коли загальна моральна деградація завжди породжує конкретні протиправні діяння.

Однак цікавішим є те, як закінчиться ця історія, – тихим звільненням з посад чи судовим вироком. Конституційні «Альхени» явно не розуміють, що для них вигідніше. Після двох років правління вочевидь ялової майданної влади вони зрозуміли, що їм нема особливо чого боятися. Але вони не враховують, що «договорняк» з владою зовсім не убезпечує їх від суспільства, яке ніколи не пробачить їм конституційні «викрутаси» по сприянню узурпації влади Януковичем.

Manus manum lavat
"Рука руку миє"

Відомим є той факт, що Баулін фактично власноручно відновив Пасенюка на посаді судді КСУ, видавши незаконне розпорядження і допустивши його до роботи після звільнення за порушення присяги.
Єдине про що не говорять, це про суму державних коштів, у яку «вилилось» зазначене поновлення на посаді. Ставши формально знову суддею КСУ, Пасенюк відсудив (у тому ж Окружному адмінсуді Києва) для себе кругленьку суму – казна держави зменшилась на 140431,20 грн.
Однак відсудив – це сильно сказано. Особистий рrotégé Пасенюка, якого він двічі в 2007 та 2010 роках подавав на призначення спочатку в Одеський, а потім в Київський окружні адміністративні суди, Жека «20 %» Аблов, образно кажучи, за п’ять хвилин задовольнив позивні вимоги свого колишнього шефа.

Таким чином, застосувавши просту як двері схему, в якій не пахне ні правом, ні законом, де спочатку Вищий адміністративний суд своїм шедевральним рішенням скасує постанову Верховної Ради від 24 лютого 2014 року в частині звільнення Пасенюка (з таким самим успіхом він приміром міг би скасувати Сонце або Місяць), потім Баулін, застосувавши «валютне тлумачення», своїм розпорядженням власноруч робить Пасенюка суддею КСУ, потім «совість конституції» з легкою душею відсуджує в держави значні кошти за «вимушений прогул». І всі задоволені – Пасенюк кругленькою сумою особливо. І винуватих немає. Однак очевидно, що вони є. І прийде час, коли за формальними приписами «фільчиних» розпоряджень та рішень вони не сховаються.

Carthago delenda est
"Карфаген має бути зруйнований"

Що ж в кінці? Яка мораль цієї історії? Серед нескінченної кількості помилок Ющенка та відвертих злодіянь Януковича є і призначення ними юридично чи фактично на посади суддів КСУ вказаних персонажів. Один з них – Баулін, який був у когорті відданих Януковичу «жерців конституції», сьогодні на повну рулює процесами в КСУ вже під нового «Гаранта», жонглюючи справами, ведучи закулісні домовленості про їх долю (як це було з люстраціною справою, про що говорили депутати Соболєв та Ємець). Інші – поміж іншого активно і успішно як і до цього займаються поліпшенням свого добробуту.
Однак для нинішнього Президента «історична» роль цих осіб не грає ніякої ролі. Як і Постанова ВР від 24 лютого 2014 року – фактична констатація наявності тяжкого злочину в діях суддів КСУ, які ухвалили рішення КСУ щодо зміни Конституції. Можливість маніпулювати такого роду суддями, використання їх для вирішення «брудних справ», перевершує будь-які їхні злочини. Адже ці настрахані «жерці», зберігаючи «все, що нажили непосильним трудом», підмахнуть будь-яке рішення без зайвих розмов.

Генпрокуратура і СБУ, плюючи в обличчя громадськості і відверто нехтуючи законом і правом, профанують розслідування щодо фігурантів цієї історії в справі щодо посягання на конституційний лад. Це – окрема історія, яка має бути обов’язково висвітлена в ЗМІ.
Судова система за останні два роки довела, що вона – чужорідне тіло в механізмі держави, орган який неможливо вилікувати або змінити. Тут – або ампутація, або загальний сепсис.
Очевидно, що незначна ін’єкція демократії в КСУ в березні 2014 року у вигляді чотирьох нових суддів не здатна кардинально змінити стан справ. Тим більше, що завдяки абсолютно безумній практиці добору суддів в КСУ Ющенка та Януковича, він фактично перетворився в філіал загальних судів, до того ж не найвищого рівня. Адже 9 діючих членів КСУ є колишніми суддями загальних судів, причому, як можна судити з вище описаного, не самої високої професійної та моральної якості. Останній з’їзд суддів обрав до складу КСУ ще одного «професійного суддю», далеко не з кращими чеснотами (якщо судити з опублікованої інформації по його судовим «художествам», особистим зв’язкам та статкам). Хто, як не ці «законники»», ім’я яким легіон, стали істинними творцями потворного чудовиська на ім’я судова система України?

Вдивіться ще раз на фото «керманичів конституції», які допомагали Януковичу узурпувати владу. Їх – майже половина теперішнього складу КСУ. Те, що вони все ще щось говорять про Конституцію, не їх заслуга. Це конкретні недопрацювання. І в цих недопрацювань є конкретні імена – Президент Порошенко і з’їзд суддів. Саме вони своєю цинічною бездіяльністю (чи умисним потуранням?) перетворюють КСУ в потворне болото конституційних міазмів.

А тим часом деградація КСУ доходить останньої межі, за якою логічне скасування цього інституту взагалі. І не тому, що інститут невдалий. Тому, що комплектується переважно шлаком. А місце шлаку завжди у відходах. У даному випадку – історії. Цей Карфаген має бути зруйновано. Якщо не зникне він, зникне держава, на якій він паразитує.

Сергій Ніконов, ”ОРД”
Інф.: ord-ua.com

Коментарі