ДО 150-річчя ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО
Ще за життя Митрополита Андрея в народі вважали Святим
Закінчення (початок тут)
Хоч УНР, як і ЗУНР, проіснувала недовго, все ж це – сторінка історії нашої державності.
Владика феноменально розумів значення Церкви у відновлені держави. Він вчив, що при розбудові культури, як і відродженї держави – церква завжди відгравала і буде відгравати одну з найголовніших ролей, а часто й сама ідентифікується з державою.
Вона здатна своїми моральними догмами згуртовувати маси народу із середини й настроювати їх морально для інтерпретації як свіцьких, так і релігійних законів. Без цієї моральної взаємної пітримки не буде гармонії християмського співжиття в народі. Одже нація без релігії гине, а церква служить вірним і своїй нації – говорив неодноразово митрополит Адрей.
Серед приголомшливої кількості публікацій авторства митрополита Андрея Шептицького, так і різних авторів про нього, згадаймо серед інших цінну позицією, якою являється книжка "365 днів з Великим Митрополитом. Роздуми на щодень". У цій книжці містяться цитати і тексти, які писав митрополит Андрей про важливі події у житті Церкви та України. Протягом року, кожного дня, на різні нагоди та події можна роздумувати, цінні матеряли опрацьовані наймудрішим феноменом лідером тодішньої науки, який умів видобути шедеври у людському житті і подати їх належно для виховання суспільства. На думку Блаженнійшого Любомира, згадана книжка спонукує людей до читання творів Андрея Шептицького, які є великим скарбом християнської мудрості. У книзі подається 212 послань митрополита, написаних від 1899 до 1944 років, у яких відзеркалено крилаті думки і висловлювання до церковних і державних свят. На більше, ніж 500 сторінках автор ідеї та упорядник книжки, працівник історичного архіву у Львові Оксана Гайова підібрала цитати митрополита Андрея Шептицького відповідно до церковних днів, загальноукраїнських дат, свят і подій, а це і до дня знань, учителя, юриста, є висловлювання митрополита і про сумний день голодомору, перестороги "не вбивай", про день родини, емігранта тощо.
"365 днів з Великим Митрополитом. Роздуми на щодень"
Врешті, у книзі - квінтесенція з усіх праць митрополита на всі 365 днів у році, щоб люди могли роздумувати і про Різдво, про інші церковні свята і державні, день Конституції, соборності, День недужого. Про День матері знаємо чимало, але Митрополит писав і про День батька і його висловлювання широким потоком увійшли у книгу.
Не спосіб в розмірах статі охопити весь матеріял, пов’язаний з ювіляром. Досить згадати, що митрополит Андрей, крім творчої праці займався громадськими справами. Він боровся на різних рівнях за український університет. Дискредитував і засуджував антиукраїнську пацифікацію 1930 р., чинену польською армією. Постійно і систематично опікувався своїми мирянами, дбав про розвій УГКЦ за кордоном. Реагував на акти терору в Радянській Україні. 1933 року митрополит надіслав у Москву гнівного листа, в якому засудив штучний голод, влаштований більшовиками. Організував збір коштів на закуп зерна на допомогу голодуючим братам-християнам із-за Збруча. Гостро засудив вандалізм санаційної Поьщі, яка в 1938 р. зруйнувала біля 189 унікальних українських православних церков, а 149 з них перетворила на римо-католицькі костели на терені Холмщини і Волині. Нові випробування і терпіння переніс Владика в 1939 р., під час першого приходу більшовиків у Західну Україну.
У цьому періоді в Прилбичах більшовики вбили брата Андрея Шептицького – Лева, його дружину, всіх членів сім’ї й численних селян розстріляли. Майно розкрали варвари, вчинили дику наругу і знищили цінні документи і унікальну бібліотеку. 22 червня 1941 року Німеччина напала на СРСР, а 30 червня німці вже ввійшли у Львів. Большевики, тікаючи у львівських в’язницях закатували через енкаведистів тисячі невинних людей, яких скоріше безпідставно ув’язнили. До речі, варто пригадати, що ці дикі орди енкаведистів, вже після смерті Владики заарештували його молодшого брата (студита) 5 травня 1947 р., отця Климентія (1869-1951), якого страшенно тортурували за померлого брата і 1 травня 1951 р. о. Климентій мученицькою смертю помер у російському м. Володимирі. Якось спонтанно пригадуються слова о. Івана Ортинського, який писав: "О, Ісусе, поглянь на нашу рідну Україну, залиту кров’ю... мучеників і спаси нас." Цією кров’ю і в наші дні заливають простори нашої землі путінські найманці і регулярна агресивна російська армія. Коли більшовицьки втікли 1941 р.,із Західної України на їхнє місце прийшли такі ж самі окупанти гітлєрівсько-німецькі нацисти. Почались нові окупаційні репресії та етнічні чистки, в першу чергу - масові вбивства євреїв. Шептицький не завагався, він зразу наявним листом запротестував проти звірств, чинених гітлєрівським режимом і став на захист євреїв. Завдяки А. Шептицькому врятовано поверх 300 євреїв, в тому біля 150 дітей, та декілька сімей рабинів. За рішенням Владики євреїв переховувано у монастирях, пивницях. різних сховищах та навіть в резиденції. При тому, митр. Андрей відкрито засуджував політику геноциду над євреями у своїх проповідях.
Після другого приходу більшовиків у 1944 р. комуністичні орди повернулися на нашу землю із лютою ненавистю стали переслідувати УГКЦ, а зокрема, з невмовною жорстокіистю атакували Слугу Божого митрополита Андрея. Серед інших пасквілів, на екранах цілого СССР був демонстрований пасквільний і зневажливий фільм "Іванна", автором якого був Володимир Бєляєв. У цьому фільмі вкрай вороже і зниважливо представлено Владику Андрея як ворога рідного народу та вислужника німецького фашизму. Зрештою, це відбувалося згідно з комуністичною ідеологією та пропагандою, яка завжди представляла українських героїв зрадниками свого народу, а справжніх зрадників було фальшиво представлювано героями.
Довгі роки очорнювано наших воїнів УПА, які боролися зразу проти двох нелюдських систем, а їх називали зрадниками. Щойно 28 жовтня 2014 року Президент України Петро Порошенко нарешті поставив крапку в 23-річному поділі захисників і визволителів України на «таких» і «не таких» у зверненні з нагоди 70-ї річниці звільнення України від німецьких загарбників, подякувавши всім захисникам України від фашизму – як давнім (українським повстанцям і червоноармійцям), так і сьогочасним (бійцям АТО), які борються проти путінської злочинної агресії в Україні. До речі, варто згадати що після відновлення української державности, кінорежисер Олесь Янчук, автор фільмів: "Осіннє вбивство в Мюнхені’’, "Нескорений", "Залізна сотня", "Голод-33", за задумом Миколи Шаяна створив біографічний
фільм "Владика Андрей", в якому позитивно представив Владику, на жаль, однак не в повному обсязі.
Легендарне і унікально-творче життя митр. Андрея заслуговує на більш приголомшуючий фільм, який навічні віки уславлював би ім’я подвижника правди і краси, людину, з феноменом якої ні з ким майже не можна порівняти. Його ідейність і жертовність - це ті чесноти, на яких основуються всі інші моральні вартости. Це неначе два крила – духовні двигуни, що піднімають людину і народ понад приземний матерялізм та низький еґоїзм і творять її справді Божою істотою. Шептицький наголошував: як віра без діл мертва, так ідейність без жертовності і посвяти являється пустим звуком і облудною позою. Вже за життя митр. Андрея серед народу вважали святим. Тема митр. Андрея чекає на справжнього кінорежисера, який би зумів у широкій площині підійняти цей багатющий сюжет, пов’язаний з цією небуденною постатю і показати його широкому світові. Архиєпископ Андрей має колосальні заслуги екуменічні, унійні, парламентарно-дипломатичні. Його благочинна мистецька, наукова, гуманітарна та державницька діяльність становить безцінне джерело, з якого можна виховувати нові ідейні поколкіння.
В Ізраїлі за клопотанням Давида Кагане розглядалося питання про присвоєння митр. А. Шептицькому звання «Праведник світу», однак цей намір не увінчався успіхом. Це питання разглядалося в Ядва-Шем декілька разів і також без успішного результату. В 2007 році Єврейська громада України у співпраці з УГКЦ встановила особливу відзнаку -- медаль митрополита Андрея Шептицького, якою нагороджуватимуть осіб, котрі найбільше прислужилися справі України та українсько-єврейського примирення. Своєрідним маскарадом було вручення 19 листопада 2014 р. в Києві зятю Кучми Вікторові Пінчуку - Премії імені Андрія Шептицького. Це не зовсім тактовне рішення. Адже митр. Андрій Шептицький — це не просто легенда, це стовп нашої церкви і державності. Із таких людей складається уявлення про країну та націю. Кожен розуміє, що ні Пінчук, ані донька Кучми - дружуна Пінчука, нічим особливим не вписалися в національний літопис. Хіба лише те, що дружина Пінчука є власницею одного із найкрасивіших і найдорожчих домів у світі. Можна б було лише спитати, за які кошти вона цей дім придбала.
Митр. Андрей перейшов неймовірні випробування разом із своїм народом. Він ніколи не був його наживою, ані споживачем, а головне ніколи і за жодну ціну його не зрадив. Ось його заповітні слова:
"Тільки для Вас маю жити, для Вас цілим серцем і душею працювати, для Вас усе посвятити, – ба, навіть за Вас, як цього треба буде, й життя своє віддати”. Архієпископ жив у Бозі для правди і свого народу. Крім того, його в народі вважали пророком свого часу. Пророком єднання між Церквами, між народами, між світовими релігіями. Особливо галицький Владика поклав багато зусиль для об’єднання усіх гілок християнських церков в Україні. Роль Слуги Божого була великою у прагненні творити Українську державу, у плеканні духовності українського народу, поширенні освіти, культури... Важко всі ці чесноти перерахувати. Саме він запровадив принципову новацію – у богослужіннях замість церковнослов’янської мови, наказав вживати виключно українську мову, для збереження національного обличчя як церкви, як і народу. Він досконало розумів поняття "Служити народові, то служити Богові".. Впровадив в уживання такі слова «Україна», «українці» замість «русини», «рутенці» тощо. Андрею Шептицькому українці зобов’язані бути вдячними за допомогу у відкриті першого національного університету у Львові і першого національного музею. Він зберіг греко-католицьку церкву в умовах радянського терору 1939-1941 років та в умовах німецької окупації.
Владика підготував і виховав те героїчне душпастирство і мирян, які зберегли Церкву в умовах ґеноциду і вимушеного переходу у підпілля, «в катакомби»… Одразу після смерті Шептицького 1 листопада 1944 р. Москві вдалося цинічно перепровадити псевдособор, при допомозі т.зв. ініціятивної групи: Г. Костельника, М. Мельника,та А. Пельвецького, який відбувся 10 березня 1946 році у Львові. Після відбутого псевдособору, який проходив під наглядом КГБ почалася справжня трагедія над нашою церквою, яку підпорядковано РПЦ Московському Патріярхатові. У квітні 1945-го р. були арештовані і ув’язнені єпископи Йосиф Сліпий, Микола Чарнецький, Микита Будка, Григорій Хомишин, Іван Лятишенський разом із сотнями інших владик та священиків, монахів, монахинь, іншими духовними особами і сотнями тисяч віруючих. Окупована УГКЦ і підпорядкована РПЦ МП змушена була працювати за вказівками Кремлівської влади, яка накреслила напрямні межі діяльності: такі, які відповідали інтересам атеїстичної влади. Словом, духовенство працювало під диктат влади. Сильніші характером наші духовні, які не корилися, пішли у тюрми і на заслання, з них багато загинуло при важких працях у далеких тайґах і тундрах. Слабші занепали духом і погасили свої духовні чесноти, а багатьом вдалося піти в підпільну церкву і у вкрай важких умовах виконували вони душпастирські обов’язки. Згідно з інформацією Інституту історії Церкви УКУ, перед початком ІІ Світової війни Українська Греко-Католицька Церква налічувала 2387 парафій з 3,6 млн. вірних, мала 2352 єпархіальних священики, 31 чоловічий і 121 жіночий монастирі та чернечі доми. Під опікою Церкви діяли Богословська академія і 3 духовні семінарії, де навчалося 480 студентів і додаймо, що батьком цього християнського доробку був головне митр. А. Шептицький. У повідомлені за 24 вересня 1949 року першому секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову написаному Головою Ради у справах Руської Православної Церкви при Раді Міністрів СРСР Г.Карповим, читаємо що: "За час із березня 1946 року до серпня 1949 року до РПЦ було передано 3001 уніатська приходську церкву, 1242 священики, 463 диякони і 1018 псаломників у Закарпатській, Дрогобицькій, Львівській і Станіславській областях’’. Тільки завдяки митр. Шептицькому і його наслідникові Патріярхові Йосипові Сліпому (1892-1994) та численним духовним їхнім зусилям і мужній поставі, а також численним вірним вдалося побудувати і відновити нове обличчя нашої Церкви ХХ століття і відродити християнську традицію, яка зазнала стільки поневірянь.
Після довголітніх домагань, різних заходів, 30 листопада 1989 р. Рада у справах релігії при Раді Міністрів УРСР зробила заяву про легальну реєстрацію УГКЦ.. Отже, греко-католицька церква після більш ніж 40-річної перерви офіційно відновила свої структури в західних областях України, а згодом поширила свою діяльністжь на східні терени України. Кожен рік віддалює нас від тих чорно-понурих днів, але в серцях живе невмируща пам’ять і вдячність за неперевершену стійкість і мужність, за колосальний вклад праці, яку з такою великою гідністю і самопосвятою проявляв Безсмертний наш Митр. А. Шептицький на славу церкви і народу. В рік ювілею хилимо наші голови перед його Величчю і заслугами та перед усіма тими, хто в горю у важкі часи був нам гідним і ближнім братом. Нехай цей святковий ювілей наповнить наші серця надією та оптимізмом і повною вірою, всіх тих, хто в наші дні виборює волю нашому народові з переважаючими силами російських агресорів. Через жалюгідний імперіялізм і спрагу панувати над нашою землею і народом, через засліплений еґоїзм Путіна українці знову змушені боротися і захищати свої права у кривавій воєнній агресії. У християнській покорі схиляємо наші голови в молитвах перед пам’ятю загиблих і перед раненими та перед усіма, хто бореться і допомагає перемогти люті путінівські орди, які дико напали на нашу землю і часто у своїй фальшивій пропаганді підривають авторитет нашого диховенства.
В ювілейному році варто наголосити, що Слуга Божий Андрей хоч тяжко терпів через політичні обставини, а потім через недугу, завжди молився виключно за кращу долю свого народу. При тому, Владика навіть в найскладніших часах, ніколи не втрачав надії і вірив у Божу допомогу і вчив
"Як будувати рідну хату". Коли йому було дуже важко, складав молитви і щедро молився словами:
"Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, чого змінити не можу і дай силу, щоб змінити те, що я можу змінити, і мудрість відрізнити перше від другого’’.
Пантелеймон Куліш, правдиво писав: "Колись маленька Галичина врятує Велику Україну". Ці слова в наш час стають пророчими.
На завершення статті, наведу свідченнями д-ра Йосифа Кладочного, який подав, що "при смертній постелі Митр. Адрея Шептицького був його брат отець Климентій, архимандрит Стидитів, о. Грицай, о. Котів, д-р Кархут брат Анатасій і Гавриляк". Митр, Андрей, вмираючи був свідомий і говорив:
"Наша Церква буде знищена большевиками, але ви держіться, не відступайте від віри. Тяжкий досвід, який впаде на нашу Церкву є тимчасовий. Я бачу відродження нашої Церкви, вона буде гарніша, величавіша від давньої, буде обнімати весь народ. Україна звільниться зі свого упадку й стане державою могутньою, величавою, яка буде дорівнювати могутнім розвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все так буде, як я кажу, тільки треба молитися, щоб Господь Бог і Мати Божа завжди опікувалася нашим народом і щоб ця опіка тривала вічно. Прощаюся з вами. Будьте сильні у вірі, витривалі і ревні в служінні Господу Богу".
Ярослав Стех, для порталу "Воля народу"Коментарі
