Я побував на Майдані... Росія скоро втратить свою державність
Я сильно затримався з цією статтею. З'їздив до Києва ще наприкінці березня, але пишу статтю тільки зараз. А в останні тижні слово "Майдан" уже поступилося першістю по цитованості іншим: Крим, Слов'янськ, Женева...
Спочатку коротко про мої враження про Київ і Майдан. Місто як і раніше красиве, абсолютно мирне, спокійне, працьовите.
Я жив у двокімнатній квартирі в трьох зупинках метро від Майдану, тобто майже в центрі, і платив за неї 20 євро на добу - за європейськими мірками просто безкоштовно!
Харчувався в кафе "Вінегрет" в тому ж будинку (нехай ця ненав'язлива реклама стане їм додатковою моєю вдячністю!) - У Німеччині таке ромаїття і смакоту не купиш ні за які гроші, такого тут просто не існує; повний обід із чотирьох страв коштував мені близько 15 євро, тому я там снідав, обідав і вечеряв. До речі, кухар - 25-річний пацан!
На Майдані був тричі. Побачити все це в натурі - зовсім не те, що вдивлятися в дрібності телевізора або монітора. Це справжній величезний музей під відкритим небом: тисячі людей з усіх кінців України сім'ями і з дітьми йдуть нескінченним потоком уздовж барикад, наметів, квітів, гасел, фотографій. Посмішки і сльози живуть тут поруч.
Я говорив рідною російською мовою, але це не заважало мені швидко знаходити спільну мову з аборигенами Майдану. Ми розуміли один одного з півпогляду: посмішка, ввічливість, доброта, взаємна повага - це найнадійніші паролі для блискавичного контакту з цими простими і самими різними громадянами України. Я вільно заходив у будь-які будівлі, а в консерваторії навіть пограв на піаніно - нікого це не здивувало і не обурило, місто живе звичайним мирним життям, далеким від страху і підозрілості.
В один із днів старі друзі, що приїхали до мене в Київ із Харкова, зводили мене на вечір-концерт групи "Pushkin klezmer band" - ця інтернаціональна команда музикантів виступала у величезному залі-ресторані в оточенні сотень дівчат, які від душі веселилися і танцювали, і хлопців різного віку та різної національності, на весь центр Києва гриміли запальні єврейські, молдавські, німецькі та російські національні пісні. Розходилися пізно увечері вільною навіть від міліції і абсолютно безпечною бруківкою, сідали в напівпорожнє мирне метро, роз'їжджалися в регулярних і до подиву дешевих порожніх маршрутках...
Одним словом, навкруги суцільна... " бандерівщина і ніким не керований кримінал"!
Але зараз не про це. Вже не про це.
Після повернення додому я ще раз (за великим рахунком - востаннє) включив провідні російські канали і потрапив у трясовину брехні, провокацій, підтасувань, недомовок, перекручувань, підначок, знущань. З телеекрану війнуло мертвечиною, ненавистю, страхом, ревнощами, заздрістю, злодійством, підступністю, підлістю.
Але і це вже далеко позаду. За кілька тижнів я переосмислив багато чого з того, що мені торочилося зі школи, з Комсомолу, зі З'їздів КПРС і навіть останніми глашатаями примари СРСР - Горбачовим, Єльциним, Путіним. Запідозрив, що мені брехали не тільки про "велику місію СРСР", а й про так званих "сучасних бандерівців", "закарпатських фашистів", "придністровських свободолюбців", "південноосетинських жертв" і "російських визволителів". Почитав про все це в різномовних Вікіпедіях, але безлічі різноманітних відкриттів вже не дивувався. Правда приблизно відповідала моїм "найгіршим" побоюванням.
Мабуть, пора перейти до висновків.
1. Мої скромні здогади колишніх років проросійської дійсності, викладені у статтях "Концентрат негідників", "Про людську гідність" та ін. у блозі на "Ехо Москви", тепер перетворилися на стійке переконання: у путінській Росії (а це майже 80% її нинішнього населення, які підтримали путінську агресію проти України) немає людської гідності, вони готові жити рабами і валятися в ногах у своїх гвалтівників.
2. Західній цивілізації важко щось пояснити народу, що звик жити в рабстві і в духовній убогості. Важко злякати соціальним та побутовим дискомфортом жебракобродів з російської глибинки, які цілими поколіннями були позбавлені примітивного унітазу, користуючись "послугами у дворі". Людям з напіврозвалених будинків, лікарень, шкіл не потрібна свобода, їм достатньо нескінченних обіцянок і несправджених "мрій". Адже заради гарного життя дітей та онуків їм довелося б уже зараз перестати бухати і почати працювати. Для більшості цей жах буде страшнішим від примарної "міжнародної ізоляції".
3. Багато хто намагається вгадати найближчі й перспективні наміри гіганта думки і великого стратега Путіна, який нібито переграв багатьох своїх цивілізованих колег, у тому числі в Грузії, в Молдові, в Україні. Моє переконання: Путін - це недалекоглядний кримінальник і невеликий авантюрист. Уповільнена реакція Заходу пояснюється тільки шоком, який охопив усіх сторонніх спостерігачів при вигляді цієї мавпи з гранатою. Тому що "граната" - це 140-мільйонний неадекватний народ, який володіє ядерною зброєю.
4. Численним обожнювачам Путіна і його військового генія в "Кримській війні" не вистачає ні розуму, ні освіченості, щоб перенестися із середньовіччя в сучасність: при існуючому світовому порядку захоплення нових територій не приносить ні слави, ні почестей, ні задоволень. Давно минули ті часи, коли взяті території роздавалися для розграбування воїнам-переможцям: ні ешелонів із золотом, ні низок рабинь-наложниць вони з цієї перемоги не витягнуть. Все навпаки: цю ораву доведеться годувати, поїти і догоджати так, щоб усі вони були не менш щасливі, ніж самі переможці. У нинішніх умовах це непросто...
5. Мій найрадикальніший висновок полягає в наступному. Ні Путін, ні його послідовники і наближені ніколи не повернуть Крим Україні. Водночас Україна ніколи не змириться з втратою частини своєї території шляхом бандитського захоплення. А з цього однозначно випливає, що Крим повернеться в Україну тільки після втрати Росією своєї державності в нинішніх кордонах. Думаю, що через кілька років "країна Росія" буде визначена в межах нинішньої Московської області, решта регіонів або стануть самостійними і незалежними, або приєднаються до сусідніх країн.
Наостанок хочу зауважити, що висловлені мною припущення мало залежать від можливих подій у Слов'янську, Донецьку і навіть взагалі в Україні в найближчі тижні, місяці і роки. Лічильник включив сам Путін, і вже ніхто не зможе скасувати майбутній тектонічний зсув.
Володимир Іскін
головний редактор EXRUS.eu
Інф.: Gazeta.uaКоментарі
