Він намагався усім прищеплювати національне братолюбіє
Надійшла сумна звістка, що 26 січня 2014 р. у віці 95 років відійшов у вічність у Нью-Йорку легендарний і заслужений діяч ОУН Євген Стахів, який особливо проявив свою дуже активну діяльність у роки Другої світової війни на терені Донбасу. Народиввся Євген Ярослав Стахів 15 вересня 1918 році в Перемишлі, у національно свідомій і патріотичній українській родині, яка на визволиння свого народу вирядила три сини і дочку. Стефан Шах у своїй книзі "Між Сяном і Дунайцем", Мюнхен 1960, на с.135 пише: "У родині Павла Стахіва визначну роль відограли його здібні три сини: Володимир, Євген, та Ігор". Додаймо, що їхня сестра Марія відзначалася також великою мужністю і патріотизмом і на 33 році життя у нерівному бою з большевиками загинула в боротьбі за волю України в лавах УПА.
Їхній батько Павло (1880-1960) був офіцером Української галицької армії, боровся за волю України, а мати Казимира, також знана в Перемишлі як провідна культурно-освітня діячка, арештована у 1947 р. большевиками і в 1952 р. померла в неволі на засланні. Володимир (1910-1971), знаний діяч ОУН, займає серед цього руху одне з передових місць.
Сестра Марія (1914-1947) з високою гідністю воювала в лавах УПА і загинула геройською смертю в Карпатах.
Їхній брат Ігор (1921-?) отримав бойовий хрест в рядах української дивізії «Галичина», рейдом перейшов на захід, жив у Південній Америці, мав чотирьох синів, дата його смерті не уточнена.
Це дуже загальна характеристика родини Стахівих, і пора перейти до детальнішого обговорення покійного Євгена Стахіва. У цьому місці слід підкреслити, що Євген часто любив повторювати: «Я пишаюся тим, що мені пощастило народитися в одному з найдавніших і найкрасивіших міст Русі - у Перемишлі, який згадується вже в "Повісті минулих літ", коли князь Володимир підкорив Червенські городи, і тоді Перемишль був приєднаний до Славної Київської держави».
У Перемишлі промайнули молоді роки Євгена, він тут закінчив початкову школу ім. М. Шашкевича, після якої вчився і закінчив Перемишльську Українську державну чоловічу ґімназію (1928-1932 р.р.), де вступив до юнацтва ОУН, а з 1934 р. став членом цієї організації, яка в ці часи жертвенно захищала інтереси українського народу. Під час своєї довголітньої підпільної праці Євген послуговувався такими псевдонімами: Борис, Павлюк, Кравс, Макольондра, Стах та іншими.
З молодих років Євген дуже активно і патріотично працював у Перемишльській «Просвіті», «Рідній Школі» і займався спортом в Перемишльському «Сяні». По завершенню середньої освіти почав студіювати агрономію у Львівській політехніці. Але невдовзі як доброволець вступив у боротьбу за становлення Карпатської України. Входив до штабу Карпатської Січі та дописував статті до хустської газети «Нова свобода». Боровся в боях завзято з мадярами і, на жаль, потрапив у їхній полон, з якого йому вдалося втекти і дістався до Берліна, де разом з братом Володимиром працював в «Українській пресовій Службі» (1939-1940).
Одночасно Євген почав студіювати на факультеті металургії в Технішеґохшуле-Шарлотенбурґ. З розвитком воєнних подій Євген у червні 1941 р. разом з Володимиром переїхав до Львова і тут вони о боєвзяли активну участь у підготовці проголошення Акту 30 червня 1941 р. про відновлення української держави.
Брат Євгена Володимир був винятково активним діячем ОУН і з високою гідністю працював у лавах ОУН. Доречі слід пригадати, що Володимир виконував обов'язки міністра закордонних справ Української Республіки, брав участь в обороні Перемишля і Львова й боровся на теренах Східної України. А під час проголошення Акту 30 червня 1941 р. Володимир стояв на тому історичному балкончику у Львові, поруч Провідних діячів ОУН, які проголошували державний суверенітет. Після гітлєрівської агресії і арештів провідних діячів ОУН ґестапо, Євген переходить у підпілля і з рамена в ОУН С. Бандери в серпні 1941 р. стає членом Південно-Похідної групи ОУН і рейдує на східні терени України, де займався організацією осередків ОУН на терені Кривого Рога, Дніпропетровська, Маріуполя, а особливо проявив активну діяльність на Донбасі. В тих нелегких умовах Євгенові вдається феноменально зорганізувати між двома реакційними системами Гітльра і Сталіна з місцевого населення: українців, греків, євреїв та навіть росіян сильну підпільну сітку ОУН.
Більшовицька розвідка інформувала своє керівництво, що на терені Донбасу появилася підпільна нечисельна, але активна група, яка поширює агітаційну роботу, спрямовану на визволиння України. На підставі досліджень виявляється, що один із головних підпільників був саме у 1942-1943 р.р. оунівець Євген Стахів, який очолював українське націоналістичне підпілля на Донбасі. Саме він на тому терені проводив пропагандистсько-просвітницьку акцію в боротьбі за незалежну Україну. Про його діяльність є доволі багата література. Навіть відомий письменник Олександр Фадєєв у своєму виразно пропагандистському романі «Молода гвардія» не випадково дав героєві-зраднику ім'я «Євген Стахович», адже особа діяча ОУН була вже відомою тоді навіть Міністерству державної безпеки СРСР. В романі Фадєєва написана та безглуздість, бо Євген Стахів не те що не був молодогвардійцем, навіть комсомольцем ніколи не був. Він організував українське національне патріотичне підпілля на Донбасі, гаслом якого було «Смерть Гітлеру, смерть Сталіну!».
Отже зміст роману Фадєєва «Молода гвардія» є большевицькою фальшивкою. Стахів ще за свого життя спростував наклеп на себе в українській пресі в Америці і намагався навіть притягнути Фадєєва до суду, але той викрутився. З наближенням большевицького фронту Євген подався в Західну Україну, де в січні 1944 р. одружився з Марією з Винників. Там він одразу став продовжувати політичну діяльність у структурах УГВР. Отримав організаційне завдання нав’язати контакти із союзниками в Італії, Югославії, Австрії, Польщі, Словаччині, Нідерландії та Німечині. Свою місію виконував беззастережно. Після закінчення Другої світової війни, Євген перебував у Німеччині і звідси емігрував у 1949 р. до США. На еміграції закінчив вищу технічну освіту, працював на різних посадах і став одним із активістів "двійкарів" - демократичного крила в ОУН, яке здійснювало ідеологічну боротьбу проти СРСР.
Перебиваючи в Америці, Євген займався широкою громадською працею. Брав участь у міжнародних наукових з’їздах і конференціях, був членом Дослідно-видавничої Асоціяції «Пролог», довголітнім головою Українсько-Американської Координаційної Ради, Керівником Товариства українсько-єврейських зв'язків, написав низку статей, нарисів оповідань, переважно на тему політичної діяльності.
Крім того Є. Стахів був співорганізатором з’їзду Перемишляків, що відбувся 4 липня 1953 р. в Нью Йорку. В результаті цього з’їзду видано унікальну книгу «Перемишль західної України» (Нью Йорк 1961), до якої він написав цінну статтю «Сини перемишльської землі в українському революційно-визвольному русі 1930-1945 р.р.». На увагу заслуговують його статті, які були опубліковані в книгах, інтерв’ю, сказані під час особистої розмови, які вимагають окремого обговорення: вони поміщені в книзі Євгена Стахіва "Крізь тюрми, підпілля і кордони. Повість мого життя", (Київ, «Рада», 1995). У Своїй творчості Євген цікавився всестороннім українським життям. Особливо проглядається це в його праці «Останній «Молодогвардієць», в якій він серед іншого писав: «У зв’язку з тими суперечками між націоналістами і комуністами в пам’яті спливають спомини одного з наших січових стрільців, котрий брав участь у бою на Маківці. Він оповідав, що коли вони виграли бій і йшли вперед, переглядаючи поранених і вбитих, в кишені на грудях одного солдата російської армії знайшли «Кобзар» Тараса Шевченка - він його не вборонив од смерті. І як було боляче і прикро, що ми, українці в австрійській армії, воювали з українцями з російської армії. Брат проти брата, і навіть застрелили хлопця, котрий мав на серці «Кобзар»... Євген уболівав за долю свого народу, який змушений був воювати проти себе за чужі інтереси. Він навіть намагався змінювати програму ОУН на більш демократичну, щоб на його думку всі верстви народу об’єднати.
Починаючи від відновлення української державности в 1991 р., Євген майже кожного року їздив в Україну і до рідного йому Перемишля. Зустрічався з різними верствами населення, політиками, державними діячами, військовими, студентами, молоддю і намагався всім прищеплювати національне братолюбіє. Автор цієї статті десятки разів зустрічався з покійним, провадив з ним ділове листування, деколи полемічне, але в кінцi слід підтвердити, що була це незвичайна, жертвенно віддана Україні людина.
Помер Бл. п. Євген Стахів у Нью-Йорку 26 січня 2014 у віці 95 років. До останніх днів свого життя він зберігав ясний розум і під кінець свого життя переживав за долю українських Майданів в Україні. Зневажливо оцінював режим Януковича і сучасну тиранію українського народу. За жертвенну і віддану працю для України Євген Стахів був нагороджений 3-ма орденами: "За заслуги перед Україною" (який отримав ще від Леоніда Кучми) і Ярослава Мудрого IV i V ступенів (які отримав з рук Віктора Ющенка). Покійний гордився своїм родоводом, а зокрема старшим сином Зеником, який працював директором з міжнародних проектів Інституту водних ресурсів Корпусу інженерів армії США і за свої осяги отримав достойне звання лауреата Нобелівської премії.
Похоронні відправи покійного Євгена Стахіва відбулися 31 січня 2014 р. у церкві св. Павла в Рамесеї, у штаті Н.Й. Після похоронних відправ тіло поховано на цвинтарі св. Духа в Тамптонбурґу штат Н.Й. Земляцтво «Перемищина» в Канаді висловлює співчуття рідним і близьким покійного Євгена Стахіва: в першу чергу дітям Зеникові і його дружині Олесі, Борисові і його дружині Оксані, внукам: Наталії, Тимішу, Татяні, Олександрові і Зої.
ВІЧНА ЙОМУ ПАМ’ЯТЬ!
Література і джерела:
Ярослава Музиченко. «Всі ми були…» //Україна Молода 11. липня 2009, с. 5.
Євген Павлович Стахів скінчив свій земний шлях Закордонна газета 31 січня 2014 року.
Я. Стех «Пропам’ятна книга українських діяєів Перемищини», Перемишль, 2006, с. 430
Українська державна чоловіча гімназія у Перемишлі, Дрогобич, 1995, с. 254
Дзеркало Тижня № 29 (504) 24—30 липня 2004 року
Українська правда 15 вересня 2012 року.
Діяльність ОУН на Донбасі в Інтернет
Ярослав Стех, для Волі народу
Коментарі
