Україна: поліцаї при владі
Якщо хтось іще сумнівався в тому, що Україна впевнено перетворюється на поліцейську державу, то оприлюднення проекту Держбюджету на 2014 рік має розвіяти останні сумніви.
Конкретні цифрові показники засвідчують, на чому тримається чинна влада і які шляхи розвитку вона пропонує країні, - пише "Тиждень".
Але спершу трохи теорії.
Як зазначають політологічні словники, «поліцейська держава» - це поняття, яке використовується для позначення політичного режиму або соціально-політичного ладу, за якого влада жорстко (в тому числі за допомогою залякування та прямих репресій) прагне контролювати соціальне, економічне і політичне життя громадян. У поліцейській державі законодавча, виконавча і судова влади слабо або суто формально розділені; така держава обов’язково має ті чи інші ознаки тоталітаризму або авторитаризму. Звісна річ, влада таких держав не називає їх «поліцейськими»: це поняття вирисовують як відверті противники чинних режимів, так і незалежні аналітики.

Однією з типових поліцейських держав сьогодні вважається Росія. Справа не тільки в репресіях проти опозиції, у жорсткому контролі за мас-медіа, у повністю залежній від влади реалізації конституційного права на масові акції протесту; справа ще й у тому, що на тлі руйнівних армійських «реформ» у Росії відбулося значне збільшення чисельності різних силових структур, націлених на боротьбу із «внутрішнім ворогом», з власним народом. Загальна чисельність співробітників різних силових структур (поліція, ФСБ, внутрішні війська та інші формування), за різними оцінками (реальна чисельність їх не оприлюднена, що також є ознакою недемократичної держави), сягає 2,5 млн. осіб. А це більше, ніж удвічі перевищує штат Міністерства оборони РФ…

І хоча в Україні влада «регіоналів» поки що не змогла вирішальним чином «запресувати» мас-медіа, політичну опозицію і громадянське суспільство, але в розбудові інфраструктури поліцейської держави досягнуті серйозні успіхи. Як і кожен киянин, я за останній місяць не раз бачив оснащення «Беркуту» і внутрішніх військ. На нього не жаліють коштів, воно сучасне, його значною мірою закуповують за кордоном. А Збройні Сили мають техніку, якій 20-30-40 років; на нові танки українського виробництва немає коштів. На морі залишився один лише фрегат – «Гетьман Сагайдачний»; два придатних для використання фрегати порізано на металобрухт. Крейсер «Україна» іржавіє у Миколаєві у майже добудованому вигляді, але його, схоже, от-от за безцінь забере Росія (чи не символічно: Росія купила за копійки «Україну»…). А тим часом інтереси України вимагають постійної присутності хоча б по одному кораблю у районах морського піратства біля берегів Нігерії та Сомалі. Але ж хіба «Сагайдачний» може роздвоїтись? А однотипного з ним «Байду Вишневецького» порізали недобудованим ще за часів Кучми, коли й проявилася тенденція до побудови в Україні поліцейської держави. Така тенденція все посилюється і посилюється: станом на сьогодні спецпідрозділи МВС та СБУ чисельно лише в півтора рази менші за Сухопутні війська ЗСУ. Якщо ж відбудуться заплановані владою на два наступних роки скорочення Збройних Сил, то «Беркути», «Тигри» й «Альфи» чисельно зрівняються з Сухопутними військами, а за реальною вогневою потужністю випередять їх: нехай армія має сотні танків, бойових машин піхоти та вертольотів, але ж коли для них фактично відсутнє пальне і постійно зриваються плани бойової підготовки, таке військо мало чого варте.
І не тільки у пальному та бойовій підготовці справа, хоча і в них також.

Як зауважив полковник-танкіст у відставці Андрій Куліш, «на відміну від «Беркутів», солдати й офіцери Збройних Сил отримують в 2 рази меншу зарплатню, ніж міліція – буквально мізерні копійки… На відміну від „Беркутів”, вони самі купують собі обмундирування (якби ви знали, як це соромно кожному військовому!)… Платня жалюгідна, жити ніде; та що там! – «бєрци» доводиться купувати своїм коштом, забираючи 300 гривень у власної родини…». Інакше кажучи, немає не тільки пального для танків та вертольотів, а й нормального харчування для військовиків, яким належить бути сильними і витривалими. А що ж ми бачимо у проекті Держбюджету-2014? Видатки на Збройні Сили там скорочені майже на мільярд гривень, натомість витрати на МВС збільшені на 2,2 мільярди; загалом на репресивні структури – МВС, ГПУ, СБУ, УДО – заплановано витратити 25 млрд гривень (стільки ж, скільки на освіту та науку), а на Збройні Сили – тільки 14,55 млрд гривень. І не забуваймо, що силовики отримують «преміальні» ще й із різного роду загадкових позабюджетних фонді. Якщо це не легалізована владою корупція, то що ж це тоді? І якщо витрати на репресивні структури наразі істотно зростають на тлі скорочення видатків на медицину і на забезпечення діяльності посольств за кордоном, то якою все більше і більше стає Українська держава? А водночас, отримуючи постійну ідеологічну обробку в стилі «ви захищаєте владу і задля цього маєте виконувати всі її накази», чи не перетворюються «беркути» та «тигри» на свого роду новітніх поліцаїв, прислужників окупантів країни, громадянами якої ці поліцаї номінально є?

Утім, хіба це дивно? Хіба у повоєнні роки на донбаські копальні масово не відправляли колишніх поліцаїв спокутувати гріхи перед радянською владою? І хіба почерк краснодонської поліції, яка скидала молодогвардійців живими у шахтні шурфи, не відтворився у 1990-ті, коли новоявлені «бізнесмени» те саме робили один з одним? Вижили найсильніші і найаморальніші – наразі вони й намагаються доформувати в Україні поліцейську державу, остаточно перетворивши силові структури з правоохоронних на владоохоронні органи.

Інф.: tyzhden.ua

Коментарі