Хто зупинить Путіна
Чому США і Великобританія — підписанти Будапештського меморандуму, який гарантував суверенітет України, — віддали ініціативу Німеччині?
Микола Сірук, видання "День": Уже минуло понад рік, як Росія незаконно анексувала Крим, порушивши всі можливі норми міжнародного права, численні двосторонні договори. Майже стільки часу триває російська агресія на сході, в ході якої загинуло майже шість тис. українських солдатів, понад мільйон українських громадян змушені були покинути домівки на Донбасі.

Здавалось, міжнародна спільнота повинна була одразу включитись і допомогти Україні відстояти територіальну цілісність, яку гарантує і статут ООН, Гельсінський Акт і підписаний у 1994 році Будапештський Меморандум, згідно з яким США, Великобританія гарантували нашій країні суверенітет і територіальну цілісність.

Однак цього не сталось, хоча за цей час з’явилося багато різних форматів вирішення російської агресії в Україні. Спочатку це був «Женевський формат» за участю США, ЄС, України та Росії, потім «нормандський формат», до складу якого входили Німеччина, Франція, Україна і Росія. І зрештою восени минулого року було придумано Мінський формат, який приніс сумно відомі Мінські домовленості (5 вересня 2014, 12 лютого 2015 року), на яких стоїть підпис російського посла, однак які досі не виконує ні Росія, ні підтримувані нею сепаратисти. Більше того, домовленості від 12 лютого освячені присутністю німецького канцлера Ангели Меркель і французького президента Франсуа Олланда.

•  Відтак, деякі експерти навіть дипломат, посол України в Польщі Андрій ДЕЩИЦЯ досить різко ставлять питання про те, що за невиконання цих домовленостей окрім самого Путіна, який теж був на тих переговорах, мають нести відповідальність Меркель і Олланд, оскільки саме західні лідери наполягали на тому, що Порошенко погодився на Мінськ-І і Мінськ-ІІ.

«Якщо Росія відновить вогонь і знову перейде в наступ — за це повинні нести у повній мірі відповідальність Німеччина і Франція, які виступили гарантами мирних Мінських домовленостей. І у такому випадку Україна повинна вимагати від Німеччини, Франції та усього ЄС максимального поширення і поглиблення санкцій проти Росії», — наголосив Дещиця в інтерв’ю для польської газети «Gazeta Wyborcza».

Уже тривалий час з боку багатьох українських і західних експертів лунають запитання, чому зник «женевський формат», який включав участь найпотужнішої держави світу — США.

•  Днями екс-головнокомандувач НАТО у 1997—2000 роках генерал армії США Веслі КЛАРК виступив із заявою, що Вашингтон має грати провідну роль у вирішенні конфлікту в Україні. Він назвав помилкою розрахунки, що Німеччина зможе взяти на себе ініціативу у вирішенні кризи. «Якщо ми, США, самі себе утримуємо від допомоги Україні, заохочуючи Німеччину взяти на себе ініціативу, то наступний російський наступ продемонструє хибність німецького аналізу. Ангела Меркель гарний політик, вона може скільки завгодно казати, що «немає військового вирішення конфлікту», цитує його слова Голос Америки. Генерал також відзначив, що у разі програшу України наслідки для всієї Східної Європи будуть непередбачувані і вкотре нагадав: зброю потрібно надати зараз, щоб підвищити ціну для Путіна.
«Існує ймовірність того, що нинішня адміністрація надасть Україні зброю. Це точно станеться, якщо Путін нападе. Я хотів би щоб США надали зброю до того, як Путін вдасться до нападу, оскільки зброя буде гарним стримуючим фактором», — сказав колишній командувач силами НАТО в Косово.

«День» звернувся до українських і міжнародних експертів з питанням, чому і як так трапилось, що США і Велика Британія, гаранти згідно Будапештського меморандуму щодо територіальної цілісності та суверенітету України віддали ініціативу Німеччині у вирішенні української кризи, викликаної російською агресією. Що має бути зроблено, аби США, і Велика Британія активізували зусилля з покладення краю російській агресії в Україні і поверненню Криму Україні?

•  Едвард ЛУКАС, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики. Автор книжки «Нова холодна війна: як Кремль погрожує Росії та Заходу» традиційно дуже стисло прокоментував пасивність Вашингтону і Лондона у вирішенні української кризи (портал "Воля народу" неодноразово закликав журналістів не вживати термін "українська криза", коли мова йде про міжнародний воєнний конфлікт - Ред.).

«Велика Британія і США не втручатимуться в європейську безпеку, допоки не будуть змушенні це зробити. На жаль, що станеться тільки тоді, коли громадські та політичні діячі злякаються або розсердяться. Або це станеться водночас», — наголосив він.

«ОБАМІ СКЛАДНО РІЗКО ВІДІЙТИ ВІД ПОЛІТИКИ «ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ»

Герхард ГНАУК, кореспондент газети Die Welt, Варшава:

— У цього питання є дві частини: чому США і Великобританія віддали ініціативу Німеччині — і чому Німеччина прийняла її? Що стосується першої частини, то у Лондона були або є свої проблеми (Шотландія, а також роль Великої Британії в ЄС у цілому). Крім того, Україна і загалом Схід Європи далекі з точки зору британських островів. Хоча у 2008 році Лондон був не менше стурбований війною у Грузії, ніж Німеччина. Що стосується США: що ж, у них завжди ціла низка глобальних проблем і завдань. Обамі крім того, складно так різко відійти від політики «перезавантаження». А тут пані Меркель бере на себе важливу роль — напевне США їй вдячні. При чому — я певен, що США останнє слово з українського питання ще не сказали. А Меркель, мабуть, уже раніше бачила сукупність загроз ЄС, а саме: тут путінська Росія, там Греція, а ще є ісламський фундаменталізм плюс сильний націоналізм-популізм у багатьох країнах ЄС. Чотири загрози. Меркель бореться за єдність ЄС, точно усвідомлює, що Путін бореться саме за протилежне, за розкол.

Обама вже перебуває під сильним тиском щодо поставки озброєнь Україні. Чого ще не вистачає? Якщо згадати процес розширення НАТО за рахунок Польщі, Чехії, Угорщини (1999), тоді польська діаспора в США організувала потужну суспільну кампанію в американському стилі. Такі кампанії в США, звичайно, впливають на результати найближчих виборів. Одним словом, українська діаспора могла б йти цим шляхом, при чому треба згуртувати ряди з «місцевими», в будь-якому випадку з неукраїнськими силами. І мені здається, що треба порушувати аргумент, що така діяльність — проти загрози виникнення нового «Союзу» ( на цей раз — не радянського, а євразійського). І тут треба згадати, які «блага» Радянський Союз приніс своїм народам, у тому числі російському: Гулаг, мільйони жертв, а потім крах, хаос і злидні.

«ЗАХІД ПОВИНЕН ДОТРИМУВАТИСЬ ТРЬОХ ПОЛОЖЕНЬ ЩОДО ДО РОСІЇ: СТРИМУВАННЯ, ОБМЕЖЕННЯ ТА ЗАЛУЧЕННЯ»

Стівен ПАЙФЕР, Старший науковий співробітник Iнституту Брукінгза: Вашингтон:

— Як підписанти Меморандуму про гарантії безпеки в Будапешті у 1994 році, Сполучені Штати та Сполучене Королівство зобов’язані були відреагувати на грубе порушення Росією суверенітету і територіальної цілісності України. Ці дві країни зробили значні кроки, включаючи надання фінансової допомоги, прямо або через Європейський Союз, підтримуючи програму Міжнародного валютного фонду для України, вводячи економічні санкції щодо Росії та інші заходи, але вони повинні зробити більше. Це включає в себе при необхідності додаткову фінансову допомогу (і за умови, що Київ здійснює необхідні заходи з реформування) і велику військову допомогу українській армії, в тому числі надання деяких оборонних озброєнь. Якщо сепаратистські/російські війська порушать режим припинення вогню відповідно до домовленостей Мінськ-II, Вашингтон і Лондон повинні наполягати на введенні додаткових санкцій проти Росії.

Я не вважаю, що Будапештський меморандум вимагає участі США в переговорах. Поки що не ясно, чи участь США дала б інший результат переговорів у Мінську. Враховуючи всі інші зовнішньополітичні питання і бажання побачити, що Європа зміцнюється і бере на себе більшу роль у своєму сусідстві, Білий дім заохочував і підтримував позицію канцлера Меркель у якості провідного західного актора в намаганні врегулювати кризу. Частково це випливає з визнання того, що канцлер має кращі робочі відносини з президентом Путіним, ніж інші західні лідери; це також випливає з впевненості, що канцлер розглядає це питання як принцип, що державам у Європі не допустимо змінювати кордони за допомогою сили. Я не думаю, що відсутність США за столом переговорів означає відсутність інтересу або залучення Америки.

Заглядаючи вперед, Захід повинен дотримуватись трьох положень щодо Росії: стримування, обмеження та залучення. Стримувати Росію від погроз членам НАТО розумним нарощуванням звичайних збройних сил у Центральній Європі. Обмежувати Росію, працюючи над зміцненням таких країн, як Україна (включаючи фінансову і військову допомогу), щоб зменшити можливості Росії створювати проблеми для них. І залучати, тримаючи відкритими двері для Росії з метою врегулювання кризи і поліпшення ширших відносин, якщо Москва справді змінює свій курс щодо України. На жаль, схоже, що метою Кремля залишається дестабілізація уряду в Києві, а не знаходження рішення кризи. Тому Заходу доведеться бути наполегливим у протистоянні російській агресії.

«НІ США, НІ ВЕЛИКО БРИТАНІЯ НЕ ВІДЧУВАЮТЬ У СОБІ ДОСТАТНЬОЇ СПРОМОЖНОСТІ РЕАГУВАТИ»

Ролан ФРОЙДЕНШТАЙН, заступник директора Центру Мартенса, Брюссель:

— Ні США, ні Великобританія не відчувають у собі достатньої спроможності реагувати. Ради справедливості можна сказати, що, принаймні в США ця російська агресія призвела до пробудження інтересу в Європі в цілому, особливо серед багатьох республіканців і консервативних демократів. Але Білий дім не достатньо зацікавленим у тому, щоб взяти на себе ініціативу, і для Обами цілком нормально залишити керівну роль для інших, в даному випадку, Німеччині. Великобританія просто зайнята іншими справами, втомившись брати на себе ініціативу в питаннях безпеки. З юридичної точки зору, обидві країни могли дати відповідь на питання щодо Будапештського меморандуму, який зобов’язує їх реагувати на агресію Росії, але не являє собою еквівалент військового союзу.

Що стосується більш активного залучення цих країн, я думаю, що у США відбувається певний поступ. А Великобританія потребує вирішення питання щодо членства в ЄС, і тоді вона може більш активно працювати у питаннях зовнішньої та без пекової політики у Східній Європі.

«ТАКА ПОЗИЦІЯ США ВИКЛИКАЄ КРИТИКУ НЕ ТІЛЬКИ УКРАЇНИ..., А Й ЛУКАШЕНКА»

Тетяна КАСТУЄВА-ЖАН, керівник центру Росія — ННД у Французькому інституті міжнародних відносин, Париж:

— Дійсно, Сполучені Штати були активно залучені у врегулювання на ранніх етапах кризи в рамках женевського формату, але з тих пір залишаються в тіні і надають Євросоюзу можливість самостійно врегулювати цю кризу у форматі «Нормандської четвірки» (Росія, Україна, Франція і Німеччина). Така позиція США викликає критику не тільки України, але, як не дивно, нещодавні заяви Олександра Лукашенка йдуть у тому ж напрямку. При цьому не можна сказати, що США повністю відсутні у врегулюванні конфлікту, Ангела Меркель напередодні зустрічі в Мінську спілкувалася в Обамою, американські лідери підтримують тісний контакт з президентом Порошенко. І загроза поставок США зброї Україна також впливає на фон переговорів.

Причин такої дипломатичної позиції «непрямого участі» США може бути декілька. По-перше, залишити конфлікту регіональне значення, а не надавати світове, щоб не перетворювати його на елемент «глобальної угоди» або в розмінну монету в ув’язці з іншими конфліктами на планеті або в розподіл сфер впливу. По-друге, позиції США та ЄС дещо різняться, а прийти до домовленості на основі двох позицій простіше, ніж пов’язувати три. По-третє, Євросоюзу важливо довести свою самостійність і політичну спроможність, що європейські країни в змозі врегулювати конфлікт на своїй території без участі США. Відомо, що серед населення країн ЄС євроскептичні настрої зростають: віддати лідерство з цього питання США — значить гостро поставити питання, а навіщо потрібен ЄС, якщо він не може вирішити конфлікт самостійно. Можливо, існує бажання Обами не дати втягнути себе в ще один конфлікт, для якого він, можливо, не бачить легкого розв’язання. Внутрішні електоральні причини в демократіях мають велике значення. До речі, США не єдина країна, дипломатична роль якої у врегулюванні конфлікту змінилася з початку конфлікту — Польща брала участь а підписанні договору 21 лютого 2014, але потім не була включена в Нормандський формат, запущений «франко-німецьким тандемом».

P.S. Сьогодні в Європі існує чимало політичних сил, які під виглядом міжнародних досліджень виступають на захист Мінських домовленостей, які не виконуються.

Микола СІРУК, «День»

Коментарі