Микола СЛАВИНСЬКИЙ, для Волі народу

Ветерани – свідки новітнього жаху і жертви потворного групового зґвалтування України  
     З Днем Перемоги, ветерани! З Вами весь народ. Ви не потрібні владі. Ви потрібні Україні.
     Перемога потрібна всім, а ті, хто її здобув… Сьогодні вони не живуть – виживають. Як давним-давно на фронті. Щороку учасників боїв за рідну землю меншає, мовби після атаки: від роти залишався хіба що взвод. Війна триває, бо ще не поховано її останнього солдата. Це моральний вирок владі, її цілковита поразка, ганьба, яка немає виправдання.

      Ветерани вже не крокують твердо, по-святковому урочисто: ледве йдуть, їдуть на візках, спираються на милиці, пересуваються з допомогою молодших. Злий вітер невблаганного часу дмухає в порожні рукави, на стареньких начищених чоботях можна побачити «сліпуче сяючий чорний диск сонця» (Михайло Шолохов, «Тихий Дон»).
     Учасники всенародної битви проти загарбників не жебрають на вулицях і  не просять милостині в нинішнього режиму. Знають по-фронтовому непідкупно й однозначно: глухоніма влада їх не бачить і не чує. Вони – серед тих 80% громадян, які на межі або за межею бідності.
     Вийняти з тіла осколок і здати в пункті прийому металобрухту, щоб одержати копійки на хліб? Виплакатися на терези вовчої епохи, аби важкі пекучі сльози стали додатковими гирками під час закупівлі дешевої пшеничної крупи? Знову болить поранена нога? Немає коштів на ліки.  Скалічені руки тягнуться до свіжої редиски?  Можна помацати, понюхати. Так, вона пахне весною й молодістю. Але в якій кишені знайти гроші, щоб заплатити за пучечок? Не вдається купити його, як не вдається купити бодай дрібочку юності.  Хотілося б мати популярну книжку?  Це велика розкіш.

       Ветерани не продають світлої юної душі, щоб порятувати старе немічне тіло. Дивляться в очі смерті, мовби  в очі життя, – по-солдатському спокійно й гідно. І стають свідками новітнього жаху. Справді, що може бути потворнішим за групове гвалтування України? Лише зґвалтування матері або немовляти. Роблять це за попередньою змовою, на очах похилих людей. Похилених, але не нахилених.  І не соромляться духовних очей переможців, танцюють на могилах  їхніх бойових побратимів, а створене ними або   крадуть, неначе шапки (новий підручник з історії України для одинадцятикласників менший за попередній на сто сторінок), або переписують: Другу світову війну підмінюють звуженим поняттям «Велика Вітчизняна війна»,  навіть не згадують про загибель Романа Шухевича та Степана Бандери, зате знаходять місце для  біографії Віктора Януковича. Атрофія наукової об’єктивності очевидна, цинізм безмежний. Однак вічність не дано перекреслити. А саме її неложними устами говорить істина.
    З Днем Перемоги, ветерани! З вами –  весь народ. Ви не потрібні владі. Ви потрібні Україні.
 

Коментарі