30 листопада 2002 р. у столичному Будинку вчителя відбулися Установчі збори представників політичних партій та громадських організацій національно-демократичного спрямування, на яких уперше за роки відновленої незалежності нашої держави створено Демократичне об'єднання «Українська Національна Рада». На цих зборах, згідно із Статутом ДО «УНР», було створено його координаційний орган – Українську Координаційну Раду (Раду голів організацій-суб'єктів об’єднання). Від дня створення «Української Національної Ради» її Голова – відомий політичний і громадський діяч Юрій ПАЛЬЧУКОВСЬКИЙ.
З нагоди ювілею УНР він дав інтерв'ю порталові "Воля народу":
 "Українська Національна Рада" – це механізм, як народу самому стати владою, – Юрій Пальчуковський

Юрію Івановичу, скажіть кількома реченнями, з якою метою була створена "Українська Національна Рада".

– Після розпаду Радянського Союзу Україна стала на шлях побудови Самостійної незалежної держави. Ситуативно з космічною швидкістю почали створюватися "під лідерів" політичні партії, які стали роз’єднувати народ. Це не давало можливості сформувати і сконсолідувати Українську Націю. Спочатку багатьом здавалося, що патріотичні українці можуть об’єднатися в одній партії, створеній "знизу". Так була створена Українська партія "Єдність".
Нагадаю, що першим головою УП "Єдність" був Анатолій Лопата, колишній начальник Генштабу ЗС України.
Але не так сталося, як гадалося. До 2002 року стало зрозуміло, що для об’єднання необхідно створити не єдину мегапартію, а таку структуру, в якій на постійній основі координували б свою діяльність усі проукраїнські політичні партії, громадські організації, представники інтелігенції.
Так вималювався формат 'Української Національної Ради".
Нещодавно "Українська Національна Рада" презентувала концепцію реформування системи влади? Скажіть, що це з документ. Чи справді він може бути реалізований?
– Є геніальний вислів Альберта Ейнштейна: 'Неможливо вирішити проблему на тому рівні, на якому вона виникла". Потрібно вийти за межі СИСТЕМИ, побудованої в Україні, в якій народ відсторонений від влади. А влада не рахується з волею народу, свавільно знущається над ним і діє виключно у своїх меркантильних інтересах. Стаття 5 Конституції України гласить: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ". Для виконання цієї статті необхідно змінити систему влади, вірніше реформувати її таким чином, щоб народ мав механізм для реалізації свого конституційного права.
Ось "УНР" і запропонувала свій проект реформування системи влади.

А чи буде він реалізований, то це залежить тільки від волі самого українського народу. Я вважаю, що ця концепція може бути реалізована.
Яка, на Вашу думку, причина летаргічного сну української інтелігенції?

– У суспільстві відбулася мутація і виникла інша форма спільноти – потворне зрощення інтелігенції з бандитами-“бізнесменами”. Інтелігенція перестала бути джерелом кадрів і кузнею для формування влади, як це завжди було і буде в цивілізованих країнах.
Процес мутації в українському суспільстві проходив в силу об’єктивних і суб’єктивних причин протягом тривалого часу, на фоні історичних подій.
Ця мутація відбулася, насамперед, у моральній площині. Люди вражені синдромом меншовартості, малоцінності, відсутністю національної самоповаги. Опустилася планка людини як істоти розумної, як величі духу.
Заболотилося й засихає джерело формування інтелігенції як духовної аристократії, інтелігенції-еліти. Тому й уражена коренева система формування і розвитку нації. Результат очевидний: відсутня передова ланка творення і утвердження української нації.
Занепад духовності (в її широкому розумінні) відчувається скрізь. На передній план вийшли матеріальні (радше “шкурні”) цінності. Виникла зовсім інша форма виміру цінностей – “бабло». І, на жаль, суспільство це прийняло. Не чиниться всередині суспільства опір цьому, і це дуже небезпечно. Тому що далі за цим лежить безодня темряви, прірва безвиході.

Нівелювання моралі, відсутність честі, брак пасіонаріїв створює в українській нації порожнечу, а оскільки святе місце, звісно, порожнім не буває, то його заповнить або, вірніше – його заповнять, чим їм треба, представники інших націй, інших держав.
Тому “останкам” ще не знищеної, ще не деградованої української інтелігенції необхідно сконсолідуватися і зупинити процес падіння духу українського народу. Потрібно звернутися із закликом до нації з метою відродження її духу, провести велику і системну просвітницьку роботу, негайно розпочати лікувати, реанімувати Україну.
Я переконаний, що це можна зробити тільки і тільки через певну консолідуючу структуру, в якій будуть прозорі, чіткі і зрозумілі народові правила «гри» (спільних дій). Завдання спрощується, тому що така структура існує вже 20 років (!) і називається вона «Українська Національна Рада».

Яким чином народ має протидіяти новітнім гнобителям у власній державі?
– Є дві можливі ситуації, коли народ може виступати активно проти свавілля влади. Перша – це, коли влада і антинародні сили доведуть його до відчаю, перекриють йому повністю “кисень” свободи, заберуть у нього те, чим він живе: основні його цінності й мову, культуру, звичаї. Традиції, засоби для існування, землю, власність. Така ситуація породить стихійні бунти, породить силове протистояння між народом і владою, у якої більше засобів для придушення народного гніву, і це може призвести до громадянської війни, у якій переможців не буде.
І друга ситуація – коли з’являться лідери, які переконають народ у тому, що він заслуговує на краще життя, ніж те, що йому сьогодні пропонує влада. Переконають не обіцянками, а зрозумілою стратегією і реальними діями. Ці лідери лише повинні допомогти народу самому стати владою. Народ повинен зрозуміти, що крім нього самого йому ніхто кращого життя не збудує і нічого не дасть. У нього можуть тільки забирати. Народ повинен зрозуміти, що як тільки політикани йому обіцяють блага, то це вже неправда. І таких «лідерів» він повинен відкинути.
Якщо тільки народу не пропонується конкретний механізм, за яким він може реалізувати своє суверенне право обирати державних управлінців,  контролювати їх, впливати на прийняття держаних рішень, то такі лідери, такі політичні сили – від лукавого і підтримуати їх не можна. На сьогодні ці політичні сили відомі. Це Партія регіонів, КПУ, «Україна-вперед» і всі проросійські партії.
Звичайно, український народ дуже обережний і скептичний. У нього, як і в кожного народу будь-якої країни пріоритет надається власній безпеці.
Громадянин, переважно, оцінює ситуацію, перш за все, зі своєї кон’юнктурної точки зору. Тому очікувати, що він сам (тобто, поодинці – весь народ) побіжить захищати себе від свавілля влади, не доводиться.
Народ потрібно обов’язково організувати. Тому й потрібні організації, які б виконували ці функції. Політичні партії цю функцію не виконують. Хоч їх дуже багато (близько двохсот), але діють вони розрізнено, що лише гальмує процес об’єднання українського народу і утвердження української нації. Народ роз’єднують лише політики. А людям, що на заході, що на сході, півдні чи півночі України, за великим рахунком, потрібне одне і те ж.  
 
Прокоментуйте, будь ласка, прийняття закону про всеукраїнський референдум. Це крок до народовладдя чи крок у зворотний бік?

– Закон про референдум приймався з такою поспішністю, з таким порушенням Конституції і норм регламенту, що я здивований, що Янукович його підписав. Цей закон – юридична абракадабра. Неозброєним оком видно, що з нього "стирчать вуха" Медведчука (на численних білл-бордах по всій Україні). У нинішній політичні ситуації Медведчуку – кумові В. Путіна – ніяк "не світить" прорватися до влади, а Кремлю це конче потрібно. Ось і зварганили нашвидкуруч закон для і під Медведчука. Але, як відомо, що швидко робиться, те недовговічне. Народовладдям у законі про референдум і не пахне. Я не вірю, що цей закон запрацює. Нова Верховна Рада повинна його відмінити, як і багато інших антиукраїнських законів.  

Якими будуть найперші дії «УНР» на початку другого десятиріччя її діяльності?
– Прагматичними, чіткими, виваженими, дієвими, чесними, відкритими і результативними.
Спасибі за інтерв'ю.
 
Інф.: volianarodu.org.ua

Коментарі