Олег Чорногуз:  Ми не будемо більше благати
Ти, Європо, сидиш в ресторанах,
Як тоді, у тридцятих роках.
Україна ж — в кривавицях-ранах
Б’ється з орками на кулаках.

А Європі нічого не треба.
Тільки б ночі спокійні і сни.
А у нас чорний дим через небо.
Задзеркалля — обличчя війни. 

Повертаються в край наш лелеки,
Із далека летять журавлі,
І  тривожний у небі той клекіт —
Їхні гнізда горять на землі.

Сам диявол сусідів проклятих
Породив на кордоні у нас.
Саме нас, а не вас розіп’яти
Їм віддав божевільний наказ.

Як орда із норд-оста до півдня
В Україну пройшла на свій страх
Й запустила кривавого півня,
Більшість з вас заховалась в кущах!
 
Ти відкрила для нас коридори,
Врятувала жінок і дітей.
Тільки Мокша — то ж скринька Пандори...
Кров і сльози течуть із очей.

Та спасибі тобі і на тому,
Що дітей прихистити змогла.
Переможемо орків. Додому
Діти вернуть до згарищ житла.

Ми не вмієм ставать на коліна,
Дух козацький цього нам не дасть.
Відбудуємо знов Україну,
Відженемо московську напасть.

Ми як Фенікс, і нам не звикати
До руїн і смертей на війні.
Ми — спартанці. Орда має знати:
Ми воюєм під сміх і пісні.

Отака вже весела в нас вдача,
Б’ємо орків з усюди усюд.
Захотілось земельки на здачу?
Виділяєм два метри для юд.

Спи спокійно, мрійлива Європо.
У біді пізнаються брати.
Без підтекстів, без мови Езопа
Як була, так і є зараз ти.

Ми не будемо більше благати.
Як по совісті — нам не з руки.
Наше небо тепер захищати
Будуть з вирію рідні птахи.

Олег Чорногуз, письменник,
для порталу "Воля народу"

Коментарі