Деякі мої земляки як частина заблудлих овець досі ходять до московських церков, ніби диявол у них відібрав розум, і моляться московському сатані, - Олег Чорногуз
Ми молимося Богу, а московський патріархат молиться дияволу.
ЗВЕРНЕННЯ ДО ПАРАФІЯН
"Благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці".
Апостол Павло, 1 Послання до Коринтян, 1:10

У чорні дні війни ординської Московії проти моєї рідної України я стою наче в дзеркальному відображенні нашої дикої реальності на своєму не завойованому «руZZкім міром» клаптику рідної землі в невеличкому гурті дорогих мені земляків і родичів. Серце моє опікає сором, безсилля й  невимовний біль, що я, немов чужинець у своєму домі, слухаю молитву українського священика біля вівтаря в залі польського костьолу, який стоїть із XVIII сторіччя на моїй дорогій мені Вінниччині. У невеличкій костельній залі, яку нам, українським мирянам, у нашому українському селі надала у тимчасову оренду польська громада!

А десь зовсім поруч, за 500-600 метрів від польського костьолу, стоїть гарно збудована і чарівно розписана в золото-блакитні шати за кошти моїх земляків і моїх родичів московська церква – нинішня і вчорашня ще представниця «руZZкого міра», що конспіративно ховається за абревіатурою УПЦ і безсоромно називає себе нібито українською православною церквою, свідомо не розшифровуючи дві останніх літери – МП, що вказують на її істинну приналежність – Московського патріархату. Так, так!!! Тому самому Московському патріархату, штаб якого перебуває у Москві – столиці  ненависного усім українцям ворога і вбивці, що увірвався в наш дім і в нашу церкву як бандит серед білого дня, і ось уже двадцять четвертий день «освячує» своїми смертоносними бомбами, ракетами, буками й градами нашу землю. Розриває ними наші серця й відриває наші голови від тіла, а душі передчасно  возносить на небо: і дітей, і жінок, і матерів, і бабусь, і хворих, і немічених.

Як обдурених Москвою, так і тих, хто ніколи не довіряв  московській орді – вічному загарбнику чужих земель, неперевершеному брехуну й підступному  ворогу, що приписався до нашої історії, до нашого споконвічного імені на нашій споконвічній землі й хоче навічно тут панувати. А разом із землею улесливістю і підступністю та брехнею викрадає й наші душі в овець заблудлих і осліплених їхньою лестивістю та брехливими проповідями в наших українських церквах, які також підгріб підступно під себе. І душі ті забули заповіт апостола Павла, який запитував усіх нас: «Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?» (1 до Коринтян 3:16).

А від себе додам: тож думайте, брати і сестри, пам’ятаючи істину, про яку говорив апостол.
І так я подумав: якщо ми служимо двом господарям і не бачимо в цьому різниці, ми ніколи не матимемо своєї держави, а будемо вічними рабами, якщо не можемо відрізнити, навіть у поважному віці, через церкву, де священик-віровідступник  проповідує дії і плани диявола, а де чесний священик молиться за щасливе і вільне життя на землі, яке дарував наш Господь Бог. Заблудлі й досі не можуть самі собі пояснити, чому вони моляться в різних церквах різним Богам, забуваючи, що церкви дві, а Бог один. Одна церква закликає до  волі і до панування на рідній землі, а друга - до рабства і служіння  чужому господарю, у якого вони мають  з вільних людей стати покірними рабами.

Пишучи ці рядки до всіх українців, подумки переношусь до своїх односельців, а поміж них і до моїх близьких і далеких родичів, які, отримуючи від держави малюсіньку пенсію за свої багаторічні праведні труди, нині й досі кидають останню копійку в московську казну. Стою і думаю, що завтра-післязавтра, як і щороку, ті кошти з філіалу московської церкви – Московського патріархату в Україні, вирушать до штабу  московської  ідеології, якою нині є наш святий український Єрусалим – Києво-Печерська лавра. Наша святиня, загарбана підступною Москвою у перші дні нашої Незалежності, досі залишається в Києві – місці народження  православ’я на Русі й Первоапостольного князя Володимира - хрестителя нашого, а не їхнього. Наша Святиня, що народилася тоді, коли  на території майбутньої ординської Московії лежали гнилі болота й зеленіли непрохідні хащі. І ті копійки, що нині підуть з усіх куточків України до московської казни спочатку в Київ, завтра перетворяться із сотень гривень у мільйонні суми, і ці мільйони там же, у Києві, конвертуватимуться в мільйони  іноземної валюти й попрямують вже до Москви, у казну самоназваного патріарха Кирила, а в миру – мільярдера тютюнових фабрик Гундяєва. Того самого мільярдера, що в обладунках священнослужителя 6 березня цього року, на восьмий день війни Росії з Україною, у своїй найганебнішій проповіді не засудив війну Москви, а підтримав срамотну й найогиднішу версію путіна про "спецоперацію" і освятив її. Своєю безсоромною, брехливою і догідливою проповіддю для московського карлика-вбивці записав себе на історичних скрижалях як автор найницішої молитви. І саме в цього багатія-мільярдера в його московській касі осядуть і українські щорічні мільйони від наших довірливих і обдурених вірян. Підуть не українському робітникові чи робітниці на нашій землі. А московському патріархату нібито на церковні обладунки, ризи, свічки, хрестики, сувеніри, московську релігійно-ідеологічну літературу, на обдурювання наших парафіян. На утвердження, що... Бог один. І це справді так – Бог один, але церкви… дві. І обидві різні.

Одна церква – українська з часів Хрещення Київської Русі – свята, Божа і служить українському народові. А друга церква – московська – давно стала не церквою, а ідеологічною агіткою Кремля. Фактично тим Вавилоном, про який у Біблії сказано: «Упав, упав великий Вавилон! Став він оселею демонів, і сховищем усякому духові нечистому, і сховищем усіх птахів нечистих та ненавидних, бо лютим вином розпусти своєї він напоїв всі народи! І земні царі з ним розпусту чинили, а земні купці збагатіли від сили розкоші його! І почув я інший голос із неба, який говорив: Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його» (Об’явлення 18:2-4).

І твердження очільників тієї вавилонсьої церкви, що українці й московіти – єдиний народ, як стверджує новоявлений  історик Московії і сьогоднішній убивця і кат путін – це брехня. Ми різні народи. За своїм словом, за своїм характером, своїми традиціями, піснями і своєю миролюбністю і вільнолюбством. Не ми на когось напали, не ми – ідеологічний співучасник і натхненник московської війни проти України. А патріарх Кирило разом з багатьма московськими попами в еРеФії сьогодні благословляє на війну московську молодь проти України та освячує ті кремлівські бомби і ракети, снаряди і міни на наше знищення! Уже навіть в самій УПЦ МП деякі священнослужителі починають потроху прозрівати й відмовляються згадувати під час літургії патріарха Кирила. А ми досі йдемо в московські церкви, б’ємо поклони, хрестимося, ніби й самі є співучасниками жахливих убивств серед білого дня наших дітей, матерів, жінок і ще ненароджених українців. Коли на пологові будинки, на дитячі ясла, садочки, а заодно і церкви, монастирі та лаври українського і московського патріархату падають надсучасні вакуумні бомби й заборонені цивілізованим світом ракети, скажіть самі собі, запитайте, мої земляки, і в себе, переступивши поріг московської церкви: ці нехристи Богу служать чи дияволу. А як же у цьому випадку бути з другою  Божою заповіддю: «Люби ближнього свого, як самого себе». То чи дотримується цієї святої заповіді московський патріарх Кирило, благословляючи знищення ближніх у своїх молитвах, якщо можна їх так назвати, та своїх лживих проповідях?

А мої земляки як велика частина заблудлих овець ще досі, навіть у ці криваві дні божевільної війни Московії проти України, вперто ходять до московських церков, ніби диявол у них відібрав розум і вони моляться не Господу Богу, а московському сатані, вірячи його облудним словам, ніби в їхніх душах не залишилося згадки, що справжній храм Божий – не будівлі, вкриті золотом, а живі люди, якщо тільки в них перебуває Дух Божий, як навчав апостол Павло.

А українські промосковські упертюхи й досі нам кидають в обличчя свою бездумну формулу виправдання «А какая разніца?!».
«Разніца» велика: ми молимося Богу, а московський патріархат молиться дияволу. Бо так споконвічно ведеться на нашій грішній землі. Є день і ніч, є світло і тьма, є холод і тепло, як є Господь Бог і як є сатана. І, як казав пророк Ісая: «Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке за гірке!» (Ісая 5:20) .
До кого ж ви молитеся, мої земляки, у своїй всеукраїнській більшості – до Бога чи до диявола?.. Як свого часу запитував і пророк Ілля: «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог, ідіть за Ним, а якщо Ваал ідіть за ним!» (1 Царів 18:21).

І на цьому я раптом зупинив плин своїх роздумів, як і священик, що обірвав свою молитву за Україну, її народ. Тишу розірвала виюча сирена над  польським костелом і, не кажучи ані слова, усі ми побігли до бомбосховища. Усі родичі й земляки, усі православні як української церкви, так і московської, і дивився я на це божевілля, що принесла на нашу голову Москва, і думав, згадуючи слова апостола Павла про Божий храм у душах, храм, у який об’єднала мирян вакуумна бомба над вінницьким аеродромом. Амінь, – мовив двічі, – амінь, і сам собі переклав святі слова з давньоєврейської – НЕХАЙ ТАК БУДЕ!!!
Путінські бомби загнали нас в одне стойло, а Господь Бог об’єднав нас, заблудлих. Дай Боже, щоб ще й напоумив. Амінь!

Олег ЧОРНОГУЗ, український письменник

РS. Перед тим, як збирався надсилати це Звернення до преси, мені зателефонував священик Київського патріархату і повідомив,що у московських церквах категорично забороняють бити у дзвони, коли Тероборона повідомляє сиренами про наближення ворожих літаків чи реактивних ракет. Така вказівка МП з Москви. Хай гинуть мирні  люди. У тому числі і «РуZZкаго міра».

Коментарі